Раді Вас бачити!

Цієї ночі я не зміг заснути. Мені довелося всю ніч підтримувати вогонь, оскільки його згасання для мене було б найбільшим провалом, а ще цей шелест. Цей шелест не давав мені спокою аж до ранку. Якщо це хижак, то, напевно, він не напав на мене лише через цей вогонь, тому його втрата могла б стати навіть більшою проблемою, ніж я можу уявити зараз. Але мені потрібно рухатись далі, та дослідити цей острів, тому я просто змушений погасити це вогнище. І як же ж, чорт забирай, неприємно затоптувати те, заради чого ти працював годинами!

Погасивши вогонь, я пішов до джерела, щоб випити води та обдумати свої подальші дії. Мені необхідно, як не знайти, так хоча б самому змайструвати собі укриття! Одну таку ніч я витримав, може, витримаю і другу, але третя, чи навіть четверта точно зведуть мене з глузду! До того ж я не знаю яких розмірів цей острів, та чи є щось корисне на ньому. Що ж, у мене ще цілий день попереду, тому почну, мабуть, з берегової лінії.

Берегова лінія не здавалась привітною. Палюче сонце та холодний бриз, такий контраст здається приємним, але через нього ти не розумієш, чи ти вже попікся, чи переохолодився. Та і навколишня живність теж не дає розслабитись, чого вартує скелет тварини, знайдений на березі. Схоже на те що цього малого звірка хтось вполював і з’їв, залишивши самі лише кістки. Можливо це і підтверджує наявність хижаків на острові, але не доводить те, що вони небезпечні і для мене також, проте бути уважнішим в джунглях все ж варто. Може ще з годину я тинявся берегом, як раптом побачив досить підозрілу тінь, яка виднілась з-за джунглів, може це лиш фантазія, але ця тінь підозріло нагадує щоглу корабля. Я одразу забув про втому, і просто побіг убік цієї тіні, назустріч тому, що може стати найціннішою знахідкою на сьогодні. Добігши до кінця цих джунглів, я зупинився і поглянув на те, що давало цю тінь. Я навіть не одразу повірив своїм очам. Це були уламки невеликого однощоглового судна. По ньому було одразу зрозуміло, воно тут не один рік, все ж корпус був порослий мохом, а з рангоуту звисали ліани. Але ці уламки можуть стати тим, чого я так шукаю – прихистком, не говорячи вже про те, що можна знайти на його борту.

Підійшовши ближче, я ще раз переконався: корабель тут давно, навіть на матеріали розібрати і зробити з цього пліт буде неможливо, – настільки жахливий стан мали дошки. Але це мені і не потрібно, навіть на плоту я все одно не знатиму куди плисти, а безкрайній океан становить ще більше небезпек, ніж суходіл. Наразі мене цікавить лише одне – каюта капітана, та те що там могло залишитись після того як корабель викинуло на берег. На борт я піднявся по поваленому рангоуту, він тріщав так, наче ось-ось переломиться на частини від тиску, але все ж витримав. Палуба поросла мохом, дошки скрипіли і хитались, а цвяхи стирчали з них. Це місце саме створювало досить гнітючу атмосферу, а завивання вітру пробирало до кісток. Моторошне місце, але все ж моя ціль тут. Я повільно, дивлячись куди ступаю, попрямував до каюти капітана.

Підійшовши до каюти, я одразу оглянув двері. Масивні, вицвілі від сонця, та зачинені. Я спробував відчинити їх на себе, потім від себе, нічого не допомогло. Я почав різко смикати ручку дверей, з надією, що це допоможе, але марно, двері навіть не ворухнулись. Тоді я повис на них усім тілом. Такого заіржавілі петлі вже не витримали, і я разом з дверима гепнувся на палубу. Чудово! Тепер окрім втоми мене буде переслідувати і біль в плечах та спині. І чим же я тільки думав, повисаючи на дверях? Але тим не менш, прохід відкрито. Що ж чекає на мене в капітанській каюті?

Каюта мала менш занедбаний вигляд. Ні моху, ні явних ознак гниття дошок, напевно часткова ізольованість відіграла важливу роль в її збереженні. Інтер’єр був досить скромним, але практичним: залишки гамака, під яким стояла скриня, невеликий столик, прибитий до підлоги, та стілець який винесло в куток, пара шаф, та ще одна скриня, схоже капітан любив практичність, та можливість зберігати всі необхідні речі під рукою. До речі стосовно капітана… О! «Вітаю капітане!» - з долею іронії промовив я, кланяючись скелету, який спирався на одну зі стін. Здається йому бракує руки… а причиною мабуть стала… Точно! Ось ця наскрізна дірка в каюті. Напевно руку тобі відірвало ядром, що прошило навиліт каюту. Жахлива смерть. Далі я помітив в руці щось блискуче, наблизившись я зрозумів, це зв’язка ключів. Цікаво, що ж можуть відкривати ці ключі. «Що ж, вибачай друже, але тобі вже вони ні до чого» - промовив я, розтискаючи кисть скелета, та забираючи ключі. А тепер поглянемо, що ж тут у нас!

Говорять, що в скринях люди зберігають найцінніше, що ж тоді лишимо їх на майбутнє, а зараз шафи. Відкривши першу шафу, я не знайшов нічого цінного, лише залишки тканини від костюмів, які знищили час та моль. Друга ж шафа виявилась трохи цінніше. Декілька шкіряних ременів, шкіряні краги та невеликий катлас, щоправда іржавий, але це краще ніж пробиратись через джунглі голіруч. Тепер подивимось скрині. Ключі дійсно стали в пригоді. Туго та зі скреготом, але вони все ж змогли відімкнути замки на скринях. У першій я знайшов трохи срібних та золотих монет, а також папери, які були знищені вологою. Зараз гроші мені ні до чого, але якщо я виберусь, то вони точно стануть в нагоді. А от інша була більш специфічна, деталі добре підігнані, а щелини залиті воском. І не дивно, адже відкривши її я знайшов дещо дуже цінне. Це були мапи островів та всього архіпелагу, вони могли б мені допомогти дізнатись де я, але я навіть не знаю приблизних координат, тому не зможу порівняти їх з картою. Також в скрині була купа приладів, не знаю чому, але я пам’ятаю подібні прилади, і здається користувався такими в минулому. Так, точно, це ж інструменти для навігації, тільки чому я відчуваю, наче знаю, що з ними потрібно робити?

З новими знахідками я вийшов з каюти та оглянув решту судна. Каюта могла б бути ідеальним прихистком, але мені необхідне вогнище, а дерев’яна підлога каюти, не найкраще місце для багаття. Тож я вирішив оглянути борт корабля. В борту була одна досить велика пробоїна, в яку я б міг пролізти, до того ж підлога на дні була засипана товстим шаром піску, а значить тут можна розпалити багаття. Дірку ж можна закрити дверима, які я вирвав з каюти капітана, тому про нічний напад хижаків турбуватись не варто.

До заходу сонця я облаштовував укриття. А коли сонце вже зайшло, я ліг на палубі розбитого корабля та задивився на зорі. І тут мене осяяло: серед приладів я ж знайшов астролябію! Десь півгодини я намагався розібратись з її будовою. Далі почав робити записи шматком вугілля по борту, і за декілька годин я вже знав хоча б приблизну широту. В прихистку який я облаштував я знову розвів вогнище, на цей раз це зайняло менш ніж пів години. Під світлом багаття я співставив отриману інформацію з позначками на мапах. На цій широті було лише п’ять невеликих островів, і через три з них проходили якісь маршрути, а отже які-які, але шанси на порятунок в мене є.

Наступні декілька днів я вже не боявся острова. Я вільно пересувався ним, зробив тару для води з декількох кокосів, що знайшов на деревах. На четвертий день мені вперше вдалось зловити рибу. Неможливо передати те відчуття, коли майже тиждень їси одну рослинну їжу і нарешті можеш скуштувати щось рибне, чи м’ясне. Далі щодня я продовжував рибалити, та час від часу робив велике вогнище, в надії, що хтось здалеку побачить дим. І на сьомий день сталось це. Я побачив вітрила корабля, що наближались до острова.