Раді Вас бачити!

Не секрет, що дівчата як тільки відчують владу над заможним коханцем, миттю починають вимагати щось дурне:

– Ма-ась! Купи, мені це, я хочу... А ще он те...

Може я й не зовсім права, але так воно є. Своєю витримкою я не пишаюся та з останніх сил чекаю на дзвінок Богдана й не дістаю, якщо людина зайнята серйозними справами. Шалено переживаю й сумую за Коханим та наче в рот води набрала. І нагорода не примусила чекати.

– Привіт, моє щастя! – почула я з трубки й від насолоди навіть подих перехопило: – Чому ти мовчиш, я ж хвилююся?

– Дякую, у мене все добре. А як ТИ? Чесно кажучи з телефоном в руці я ношуся день і ніч. Кілька разів намагалася натиснути виклик, але розумію, що тобі не до мене. Тому не смію заважати, – виштовхую з себе все та чую важке зітхання:

– Що ти таке кажеш? Ти - головна у моєму житті. А ще я точно тебе не вартий. Бо ти чуттєва як вранішня квітка, але незламна мов граніт. Кохаю тебе безмежно! Тут все в порядку. Квартира згоріла вщент, страхова сума оскарженню не підлягає. Лише тебе всюди не вистачає, хоч вовком вий. Тому скоро вилітаю.

– Добре, я чекатиму! Ти показав мені солодкий світ, без якого я себе вже не уявляю. Холодно й сумно в ліжку, так само як тобі... – понесло мене.

– Златочко, змилуйся! Без тебе не спиться і шалено хочеться опинитися у твоєму теплі... – шепоче до нестями зморений вимушеним утриманням чоловік та змінює тему: – Краще розкажи про офіс.

– Там порядок. Народ косить бабки, як дурний. Тарнавська перекинула свою нову базу. Підписала тобі купу поляків. І така закордонна пані стала, що й не підійти. Щодо неї, давно хочу в тебе запитати, можна? – користуюся правом коханої жінки.

– Все, що завгодно, маленька.

– В ту першу презентацію на Печерську, коли ти був на сцені, а я милувалася в закуточку, вона помітила блаженний погляд твоєї помічниці й сказала таке: «Не дуже западай на це диво, бо воно підступне й безсердечне...» Я й досі не розумію, що вона мала на увазі?

Богдан весело розсміявся й перепитав:

– Що так і сказала?

– Слово в слово. Я не повірила, але запам’ятала. У вас був роман?

– Та Боже мене борони! Але вона вважала, що це можливо. Тільки я відмовив їй у жартівливій формі й звісно образив, – продовжував веселитися Шеремет.

– Ось у чому справа. Дякую, що пояснив, бо я тоді переживала, – сповідуюся своєму красеню.

– Забудь про всіх жінок на землі, як я забув. Одна ти в мене на світі, до кінця днів. Сонечко, я ж тебе більше за життя кохаю та не дочекаюся аби довести це безліч разів. Знемагаю без твого небесного погляду, без солоденької квіточки, без наших гріхів... Все, більше не можу. Цілую всю. Чекай мене за кілька днів.

Голос Шеремета зник, а я обійняла подушку й слухала німу тишу та плакати не хотіла, бо в мене є Він! І яка різниця на іншому континенті чи на Марсі? Головне, що він МІЙ. Ось повернеться й будемо ліпити малятко... Я стерпіла й не запитала: чи він оте вже з собою зробив? Навіщо? Приїде і сам розповість.

Я вже засинала, коли щось прилетіло на телефон. Раніше, через нічну рекламу, гаджет я вимикала. Але коли мій Коханий так далеко і саме вночі може зі мною поспілкуватися, залишала вільний доступ до мережі. Та краще б заблокувала!

Від побаченого у мене спочатку по спині забігали мурахи і взагалі я нічого не розуміла! Що це таке? Серія фоток відверто демонструвала, що мій чарівний принц проводить за океаном час геть непогано. На осяяній сонцем вулиці, за столиком в кафе, усміхнений Богдан Шеремет приємно відпочиває з довгоногою афроамериканкою...

Чиї це дурні витівки? І треба сказати, що монтаж зроблений доволі професійно та вдало. Навіть дата й час збігаються з дійсним перебуванням мого боса там, де він. Серце моє закалаталося гнівно й ображено. Кому прийшло до голови так жартувати? Хіба що збоченка Тарнавська мститься мені? Але в Польщі наразі глибока ніч та й з Шереметом у них давно все вирішено. Тоді хто так безжально нищить НАШ світ?

Спати більше не вийшло. Вранці я зателефонувала іншому своєму однокласнику, що тепер успішно займався програмуванням у великій корпорації. Він миттю згадав мене й запропонував зустрітися в кафешці біля його роботи.

Володька майже не змінився. Ті ж сильні діоптрії на очах, блискавичні думки й розуміння всього наперед. Він взяв флешку й пообіцяв, що спробує розібратися швидко. Любитель терабайтів не збрехав і через кілька годин я почула:

– Вибач, Златко, але новини невтішні. Це не монтаж, а звичайнісіньке оригінальне селфі. Дати автентичні, я по базах роумінгу пробив. Все збігається. Бабу ту я правда не ідентифікував. Але якщо хочеш?

– Ні, дякую, Володько! Ти мені дуже допоміг... Всіх тобі благ! – кидаю тепер айфоном так, наче це він винен у моїй непередбачуваній та страшній біді. А перед очима гуляє коментар: «Бодя і наше кохання»

Якби я була дурнішою, то зробила б з собою те, що дівчина у нічному клубі (розповідь Вероніки). Мені дуже хочеться, але вкорочувати собі віку через якусь «чорну тінь» я не буду! А ще суїцид вважаю слабкістю, а не силою.

Саме тому я житиму далі. А Він? Ну, погрався трішки з незайманою й недосконалою дурепою з України і все. Я навіть звільнятися не збираюсь. Навіщо? Працювати в компанії мені цікаво, там добре платять і навколо багато знайомих людей. А Шеремет нехай собі дівчат з Бронксу розважає. То вже геть не моя справа!

Але чому дикий пекучий біль випалює всі нутрощі? Я ж повірила Йому та бажала нашого нескінченного щастя й купу дітей! А він дійсно виявився підступним і безсердечним. Права була Тарнавська, хоч я дурна на неї гнівалась.