Спочатку:
На сторінку книги
Всі твої друзі,
з якими колись мріяли
перевернути цей світ,
тепер ходять на зідзвони в Zoom.
ростять дітей,
говорять про ремонти,
аналізи,
школи,
підвищення цін,
чужі хвороби.
Іноді ви ще бачитесь.
випадково.
На ходу в супермаркеті,
на похороні когось знайомого,
або десь у стрічці
між чужими новинами й рекламою.
Тиснете руки і кажете:
треба якось зібратися.
Але обоє знаєте,
що цього вже не буде.
Ті спільні часи
давно здохли.
Розсипалися на попіл,
який розвіяв вітер.
Лишилися тільки фотки
й щемка думка:
а от колись,
у наш час,
усе було не так.
Та часу немає.
Золота епоха щезла,
залишила нам сліди
на старих світлинах,
де ти ще молодий,
сміливий
і не знаєш,
що буде далі.
А далі – тиск.
Головний біль.
Депресія.
Рахунки, які треба оплатити.
Купа відкладених справ.
Цвинтар похованих мрій.
Старі, щемливі фото,
які страшно
передивитися,
тому що ти боїшся,
що розплачешся
за втраченим минулим
І це тупе, важке відчуття,
ніби в тобі
порожньо
й водночас
занадто тісно.
Ми – артефакти епохи,
яку вже неможливо загуглити.
Пам’ятаєш,
як купували касети на ринку?
Довго шукали потрібну,
читали назви груп,
наче це були не альбоми,
а відбитки чужих життів.
А потім –
олівцем перемотували плівку,
щоб не садити батарейки в плеєрі.
Кожен новий альбом
був подією.
Повне зануренням
на сорок хвилин –
від першої пісні
до останнього клацання магнітофону.
Ми знали напам’ять
порядок пісень,
усі слова,
кожен подих вокаліста,
кожен дефект запису,
хрип,
шипіння,
кожну дрібну помилку,
яка робила цю музику нашою.
А зараз
музика перетворилась
на безкінечний цифровий шум.
Просто тло
для миття посуду,
для заторів,
для роботи,
для порожніх вечорів,
які треба чимось забити,
щоб не чути себе.
Тисячі гігабайт,
які ніхто ніколи
не дослухає до кінця.
Раніше ми мали так мало –
і чомусь пам’ятали все.
Тепер маємо все –
і не пам’ятаємо нічого.
Ми чекали вечора,
щоб увімкнути «Територію А».
Сиділи перед телевізором так,
ніби від цього
залежить усе життя.
Дивилися концерти,
фільми,
серіали,
терпіли тривалу перерву
на рекламу.
Ми купували журнал «Клас».
Вирізали постери,
клеїли на стіни поверх старих шпалер,
і ці папірці
ставали іконами.
На вихідні
ми брали відеокасети,
дивилися із захватом,
перемотували назад,
дивилися ще раз.
і ще,
доки не набридало,
або не знаходили інший
цікавий фільм.
Інтернет приходив у дім
через виділену лінію.
Через дикий, гучний писк модему,
який знав увесь під’їзд.
Десятки мегабайт
качалися годинами.
Годинами, бляха.
І кожен файл
був
наче здобута медаль,
або знайдений скарб.
Ми не дивилися це наодинці.
Збиралися компанією.
Одна пачка чипсів на п’ятьох,
дешеве пиво.
Ми були щасливі –
п’яні,
молоді
і, чорт забирай,
ще по-справжньому вільні.
Вільні від податків,
кредитів,
робочої метушні.
Вільні від тягаря,
що ти вже комусь
щось винен.
Вільні навіть від себе теперішніх.
Тоді інтернет мав початок і кінець.
Ти міг увімкнути комп’ютер,
пірнути в нього на годину,
пограти у відеоігри,
або вперше
подорожувати віртуально сайтами.
А потім ти вимикав комп'ютер,
і світ знову
ставав реальним.
Ти виходив на вулицю.
Пахло мокрою травою,
бензином,
пилом,
літньою ніччю.
Тепер інтернет
не закінчується.
Ніде та ніколи.
Інтернет з нами всюди:
у кишені,
у ліжку,
на роботі,
за сніданком,
перед сном,
замість сну,
і навіть коли мовчиш –
він усе одно поруч.
А реальності в ньому
залишилось так мало,
що інколи здається,
ніби ми давно живемо
в симуляції.
В матриці.
Ми виросли непомітно,
як бур’ян під парканом,
як стара трава,
що проростає прямо в бетон.
Дорослішання виявилося
не свободою,
а просто довгим списком
обов’язків,
правил,
обмежень.
Наші ілюзії
помирали без крику.
Не падали драматично,
не розбивалися об підлогу,
а просто тихо
розчинялися в рутині,
як цукор
у гарячій каві.
Ми думали,
що будуємо власні світи,
а вийшло,
що просто
будуємо кар’єру.
Думали,
що міняємо правила гри,
а гра тихо,
непомітно
підлаштовувала нас
під себе.
І ось зараз
ми мовчки гортаємо стрічку новин,
не знаємо,
що в нас ще лишилося,
крім пам’яті про час,
коли ми вміли
бути щасливими
без жодного лайка,
без жодного сповіщення,
без цієї ненаситної,
нестерпної
присутності онлайн
цілодобово.
Далі буде...
