Раді Вас бачити!

Я вирішив допомогти Ярославу з комфортом у квартирі і поки він куховарив на кухні я наводив лад всюди, де це було потрібно. Сміття зібралося кілька пакетів, а пилюки стільки, наче тут рік ніхто не мешкав! Розібравшись з цим я знесилений повернувся на кухню в пошуках поживи.

- Що там говорять в новинах, є прогрес? - запитав я в Ярослава, який помішував сирний суп і слухав радіо.

- Нічого нового - сказали залишатися в будинках і до ранку, за можливості, не покидати приміщення.

- Що ж, тоді до завтра все одно нічого не зміниться, залишається лише чекати, - мої очі впали на яскраво-жовтий банан і я в ту ж мить вирішив ним поживитися.

- Майже готово, через 5 хвилин насипатиму.

- Тоді я встигну збігати в душ, - я підірвався і побіг в сторону ванної, керований потребою змити з себе пил і думками, що так час мине швидше і після душу я нарешті смачно поїм.

Ярослав готував дійсно неперевершено і ми з ним часто жартували, що якби не наша професія, то він би був кухарем, а я його постійним відгодованим клієнтом. І сміялися з цього. Яр обов'язково додавав, що навіть тоді він не переставав би мене любити. Як друга звісно - завжди додавалося в кінці. А я таємно мріяв про те, щоб хоч одного разу він забув додати оце своє "як друга". Так, я був безнадійно закоханий у цього хлопця ще мабуть з років 15, коли ми познайомилися з його переходом до нашої школи. Зараз нам уже по 26 і виходить, що дружимо ми більше десяти років. І за всі ці роки я не переставав відчувати до нього ті ніжні почуття, які весь світ кличе коханням. Ні, спочатку ми щось не поділили і почубилися в перший день знайомства, зате потім це була дійсно міцна дружба, зацікавленість, симпатія і десь під двадцятник я на 100% переконався, що це кохання. Звісно, що немає однозначного опитувальника на тему кохання. З рештою все це вигадали ж самі люди. Та все ж серед купи інформації, яку я вивчав і аналізував, намагаючись розібратися в собі, висновок був один - я закоханий. Давно і глибоко. І невзаємно, на жаль.

Покінчивши з душем і витираючись рушником, який завбачливо висів на гачку, я став машинально розглядати все навколо. І почерпнув для себе багато забутого: ми досі користуємося одними і тими ж засобами для гоління, шампунем і навіть зубною пастою. І тільки вкінці я зрозумів - я не взяв із собою чистий одяг! Що ж, сподіваюся, Ярослав поділиться своїм, тому що бігати і купувани щось нове вже пізно. Тож в одному лише рушнику я вийшов до нього на кухню

- Яре, позичиш мені кілька своїх речей? Я геть забув, що в мене їх обмаль, а ті, що є потрібно негайно випрати!

- Так, звіііісноо, - заїкаючись і ледь не давлячись напоєм відповів друг.

- Вибач за такий вигляд, ті речі брудні, не хотів на чисте тіло знову одягати.

- Та все добре, зараз підемо тобі щось шукати, - і ми пішли в його спальню.

Ярослав крадькома кидав на мене розглядаючі погляди, але я все помітив і вирішив, що хлопець порівнює мою статуру зі своєю і оцінює, хто більш м'язистий - в нас це був частий ритуал, навіть вголос обговорювали, коли відпочивали, наприклад, біля моря чи купалися в басейні.

- Ось, тримай: футболка, піжамні штани, білизна - вона чиста, не переживай, нової, на жаль, немає, - хлопець почергово давав мені речі, виймаючи їх із шафи. - Шкарпетки давати? В тебе все ще мерзнуть ноги?

- Так, давай, досі мерзнуть, - здивувався я тому, що він пам'ятає такі дрібниці.

- Давай одягайся і їсти, - Ярослав знову окинув мене дивним нечитальним поглядом і вийшов.

Я не знав, що можна скучати за їжею. Саме це я відчув поїдаючи неперевершений обід, приготований другом. Я дуже давно такого не їв. Мабуть з тих пір, коли востаннє гостював у Ярика.

Трохи пізніше, під вечір, ми всілися на дивані слухати новини - нічого втішного не було. Виявили перші симптоми порушення фізіології людини від впливу витоку експериментальних речовин. Симптоми були дуже дивні: люди починали відчувати нібито неіснуючі аромати від іншої людини. І ще щось дуже дивне - в слабкіших чоловіків викривилася статева система і тепер при збудженні в них виділявся слиз з ануса, точніше - змазка. Оце так. Від всього почутого розболілася голова і Ярослав, бачачи мій стан, запропонував йти відпочивати. Я думав, що спатиму все ж на дивані, але друг сказав, що жодних диванів з моїм-то зростом і потягнув мене в спальню, ділячись лівою половиною двоспального ліжка. Нам не вперше спати разом. Але це вперше за таких дивних обставин, коли незрозуміло, чого очікувати. А раптом ми завтра прокинемося і в нас будуть ці симптоми, що тоді робити?..

Ярослав сказав, щоб я не мучив себе дурними думками і лягав у ліжко. Я так і зробив. На фоні грав тихенький джаз і я швидко відправився в царство морфея поруч з ароматним і розпарений після душу тілом мого друга.