Спочатку:
На сторінку книги
Ігор повернувся на Десятинну майже опівночі. У квартирі було тихо й тепло. У коридорі пахло кавою — Анна ще не спала. Він скинув пальто, повісив його на гачок і пройшов на кухню. Вона сиділа за столом у темно-зеленому халаті, волосся зібране в звичну пишну гульку. Перед нею стояла чашка, а в руці вона крутила олівець. На аркуші були якісь короткі записи.
— Ну що? — не підводячи очей, спитала вона. — Серьога знову не дає спокою?
Ігор відкрив холодильник, дістав миску з борщем і поставив у мікрохвильовку.
— Убивство на Подолі. Чоловіка знайшли в старому особняку. Сидить у кріслі, один удар у скроню. А на столі навпроти — гарбуз. Великий, свіжовирізаний. І повернутий прямо до нього. Ніби дивиться в обличчя.
Анна повільно підняла голову.
Мікрохвильовка пискнула. Ігор дістав миску, взяв ложку й сів навпроти.
— Крові на гарбузі немає. Поставили вже після. Серьога каже, офіційно зпишуть на побутове. Але викликав саме тому, що «знову ваша з Довженко фішка», коли справа попахує ніби містикою.
Анна відклала олівець. Пальці в неї були довгі й доглянуті.
— І ти хочеш, щоб я його побачила.
— Хочу, щоб ти його понюхала. І подивилася, що з ним не так.
Вона кілька секунд мовчала, дивлячись на нього.
— Добре, — сказала нарешті. — Завтра вранці. Але без твоїх жартів про вчительку фізики хоча б до обіду.
Ігор усміхнувся в миску.
— Я взагалі мовчу. Їм. Ти ж знаєш, людина я проста.
Анна встала, підійшла до вікна. За склом Десятинна була мокра й порожня. Жовтневий туман чіплявся за ліхтарі.
— Ігор.
— Мм?
— Ти знову приніс роботу додому. І знову серед ночі. Ми ж вже на цю тему ніби говорили.
Він лише знизав плечима.
— А ти знову не спиш і щось пишеш на папірці. Ми так і живемо, Аннуся.
Вона не відповіла. Але коли проходила повз нього до кімнати, коротко торкнулася долонею його плеча.
Далі буде...
