Спочатку:
На сторінку книги
Дійшовши до власного паркану, Сергій звернув у бік воріт, що виходили на город. За ним волочилася Аліса, яка все ще сумнівалася, чи варто взагалі йти за ним. Підійшовши до воріт, блондин потягнувся, щоб глянути, чи нікого не було на городі й за хатою. Переконавшись, що чисто, він повернувся до дівчини:
— За хвилину-другу підуть корови з пасовища, тож краще не світитися на вулиці. Посидиш за хатою в мене. Ніхто не повинен помітити.
— Я не впевнена, що взагалі… — почала Аліса, але хлопець, не дослухавши її, майстерно перестрибнув через свій же паркан. За мить одна половинка воріт прочинилася.
— Повтори, я тебе не чув? — посміхнувся він.
Дівчина лише цикнула й закотила очі, вже збираючись висказати все, що про нього думає. Та не встигла: Сергій м'яко потягнув її за руку до себе й зачинив ворота. Не випускаючи її долоні, він повів Алісу через город. Вони йшли повз рівні рядки без жодного бур'яну: спочатку морква, далі квасоля, за нею картопля, а в кінці — огірки. Намагаючись ні на що не наступити й устигати за Сергієм, дівчина пильно дивилася собі під ноги.
За хвилину її всадили на лавочку під розлогою старою абрикосою. За лавкою біліла цегляна стіна хати.
— Усе, сиди тут, я скоро повернуся.
— А якщо хтось мене побачить? — дівчина нервово роззирнулася.
— Тоді скажеш, що прийшла до Лесі.
— Через город?! Для місцевих це нормально?
— Ні, для місцевих це дивно. Але ти не місцева, тож тобі це пробачать, — він знову посміхнувся у своїй дратівливо-зверхній манері.
— Якщо я з міста, то що, автоматично дурепа для вас? — майже зашипіла вона у відповідь.
— Та ні. Просто дівчина, яка блукає в перші дні й жахається всього довкола, уже сформувала певний образ про себе. Для оточуючих, якщо ти прийдеш через город, при цьому не подзвониш завчасно й сидітимеш чекати на лавці, буде прийнято цілком органічно для такої як ти.
Вона поглянула на його самовдоволену фізіономію й серйозно промовила:
— Якщо ти не повернешся за лічені хвилини, я почну кричати, що це ти мене сюди затягнув.
— Думаєш, повірять?
— Зв'яжу себе й скажу, що ти мене викрав!
— Ну й фантазія в тебе... добре, не хвилюйся, я справді швидко, — він розвернувся й попрямував до хвіртки.
На подвір'ї було на диво тихо. Обережно відчинивши дерев’яну дверцю й переконавшись, що шлях вільний, Сергій прошмигнув до хати за аптечкою. З боку літньої кухні чулися чиїсь голоси. Швидко проскочивши, він забіг до кімнати, де його раптом перестрів старший брат.
— О, вернувся вже? Все там нормально вийшло?
— Ага, витягнули бичка, — кинув Сергій і, підійшовши до шкафу, відкрив шухляду та потягнувся за аптечкою.
Старший брат підійшов ближче й, опершись об стіну, промовив:
— Я знаю, що ти був на футбольному матчі.
Від цих слів Сергій зненацька вдарився головою об верхню поличку тумби. Різко потерши забите місце, він зло глянув на брата. Олег продовжив:
— Ти ж знаєш, що я заборонив тобі туди ходити, коли їхав у місто.
— Звідки ти взагалі про це дізнався? — поглянув молодший в очі старшому, продовжуючи потирати пошкоджене місце.
— Мій однокласник сказав. Його син був там на трибунах.
— Це той, що одружився у 18 тільки тому, що його дівчина завагітніла?
— Яка різниця! Сергію, чого ти взагалі туди поліз? — суворо нахмурив брови Олег, не збираючись давати шанс відійти від його запитання молодшому брату, який майстер був у заговорюванні зубів іншим.
— Бо мене попросили, — не зводивши погляду, беземоційно відповів.
— А як попросять із даху стрибнути, теж стрибнеш?!
— Хіба що з тарзанкою чи ременями безпеки. Брате, припини нервуватися на рівному місці. Я вже дорослий і маю власну голову на плечах! — Сергій дістав із аптечки все необхідне та сунув у кишеню.
— Який ти дорослий?! Ведешся на кожну провокацію! Якби син мого друга не розповів старшим, що б тоді було? Ти хоч розумієш, чим такі бійки закінчуються? — уже на підвищених тонах Олег став так, щоб нависати над братом.
У блондина лопнув терпець. Він кинув аптечку на місце, зі стуком зачинив поличку й різко розвернувся до брата:
— Чи знаю я, що там відбувається?! Звісно, я знаю, і ці знання дали мої два старших брати! Це ж ти зламав собі ногу на такій «стрілці», а Вітя з двома ліхтарями під очима ходив майже місяць і зуб ремонтував, бо його йому майже вибили! Мати тоді через вас місця собі не знаходила, а ви її взагалі не слухали й усе одно туди лізли! А хочеш, я ще дещо нагадаю? Як ви знущалися з мене, найменшого? Влаштовували спаринги, заздалегідь знаючи, що я програю! Як мати карала всіх нас, хоча я ні в чому не був винен! Саме тому в бійці із більшими за себе я впевнений у своїй перемозі. І взагалі я б не поліз у завідомо програшну ситуацію. Це тобі треба думати перед тим, як щось робити?! Яка машина в кредит?! Ти знімаєш квартиру, маєш зарплату звичайного обласного хірурга й тепер береш іпотеку тільки для того, щоб утерти носа молодшому брату, який знайшов дружину раніше за тебе?! Краще розберися з Вітею та його поспішним бажанням одружитися, а до мене не лізь!
— Припини кричати на старшого! — збеленився Олег, бо слівце молодшого боляче різонуло по зачепленому самолюбству.
Сергій не збирався слухати, рушив до виходу. Олег схопив його за руку й міцно стиснув:
— Я твій старший брат, і ти мусиш мене слухати!
— З якого дива?! — висмикнувши руку, блондин люто витріщився на нього. — Ти мій брат, а не батько! Не треба обмежувати мене в праві вибору, куди йти, а куди ні! Я достатньо дорослий, щоб відповідати за свої вчинки. Це ви з Вітею після смерті матері втекли до міста! А я залишився тут і не збираюся нікуди тікати. Ви не думали, як нам живеться з батьком, який запивав так надовго, що забував, як виглядають його діти?! Чи, може, ви кинули все й приїхали, коли Леся подзвонила й благала врятувати мене, бо батько вирішив улаштувати «урок виховання», а я заступився за сестру, яка заховала весь алкоголь у хаті?! Що ви тоді зробили? Приїхали через місяць, завезли його у витверезник і закодували! І надовго цього вистачило?! — Сергій важко дихав, говоривши майже без пауз від накопиченого болю. — Я не проти, живіть своїм життям, тільки мене в це не вмішуйте! Не хочете ділитися зі мною важливими новинами, то взагалі не дзвоніть і не говоріть зі мною! Тепер я робитиму так само. Ні ти, ні Вітя не маєте права вказувати мені, що я повинен, а що ні. Бо цілий рік я чекав, коли в цій сім'ї настане бодай якась стабільність... А зараз ви приїхали без попередження й навіть не спитали, чи зручно нам вас прийняти! Грьобані егоїсти, які думають тільки про себе!
Сергій грюкнув дверима й вискочив на вулицю.
— Сергію, я... я ж не знав, як тоді правильно вчинити, бо був ще молодий і недосвідчений... Чорт! — і з усієї сили вдарив ногою по стільцю, що ні в чому не був винен.
