Пробудження

Вона раптом відчула холодний дотик до своєї руки, її очі повільно розплющилися, і перше, що вона побачила, був силует чоловіка біля її ліжка. Тьмяне світло каміну мерехтіло на його фігурі, і Августа одразу зрозуміла, хто це. Ервін, король, дракон, стояв біля неї в тиші, мовчазний і незворушний.

Крижаний дотик змусив її здригнутися. Хвиля холоду прокотилася тілом, змішуючись із наростаючою тривогою. Її пальці стиснули край ковдри, а дихання стало коротким і переривчастим. Він прийшов уночі, до весілля, і це не могло обіцяти нічого доброго. Вона знала, що його становище вимагало від нього спадкоємця. Августа різко сіла на ліжку, її серце калатало від страху, а дихання збилося.

— Ваша величносте... — прошепотіла вона, ледве стримуючи тремтіння в голосі, — ви прийшли... щоб...

Її слова застигли в повітрі, коли вона зустріла його погляд. У його холодних, блакитних очах не було ні агресії, ні бажання, тільки втому та щось глибоко приховане, що вона не могла зрозуміти. Але це не заспокоювало її.

Ервін, зрозумівши, що налякав її своєю присутністю, відступив на крок і поклав руки за спину.

— Ти можеш бути спокійна, — промовив він тихо, його голос був спокійним, але глибоким, — я прийшов не для цього.

Його слова принесли коротке полегшення, але все ж тривога не залишала Августу. Вона намагалася зрозуміти, чому він стоїть тут, у кімнаті, серед ночі. Чи був це знак того, що відтепер її життя залежить від його волі? Чи він насправді прийшов поговорити?

Вона вдивлялася в його обличчя, шукаючи в ньому хоч якусь відповідь. Його риси були різкими, мов вирізьблені з каменю, а погляд – загадковим. Що він приховує?

— Чому ви тут? — її голос був майже нечутним, але це питання пролунало з глибини її душі. Вона хотіла знати, чого чекати далі.

Ервін довго мовчав, розглядаючи її, ніби зважуючи відповідь, але зрештою промовив:

— Я тільки хотів переконатися, що ти в безпеці. Завтра — важливий день. І мені потрібно бути впевненим, що ти будеш готова до нього.

Августа трохи розгубилася від його відповіді. Вона очікувала чогось іншого, більш прямого або навіть загрозливого, але це прозвучало майже… по-доброму? Хоча вона все ще не могла повністю розслабитися, в його словах було щось щире, і це змусило її серце битися трохи спокійніше.

Ервін кивнув, ніби відчуваючи, що сказав достатньо, і обернувся, щоб вийти.

— Спи, — додав він уже на порозі, — завтра все зміниться.

Занадто багато думок союзники, війна, батько Августи… і сама Августа. Він повільно повернувся до дверей, ковзаючи пальцями по металевій ручці. Його серце здавалося важчим, ніж будь-коли, тиснучи на груди. Завтра… Завтра зміниться все."

І з цими думками він вийшов із кімнати, залишивши Августу саму.