Спочатку:
На сторінку книги
{"ops":[{"attributes":{"bold":true},"insert":"Розділ 5. Блиск та порожнеча"},{"insert":"\nВечір у розкішному особняку Анжели був просякнутий запахом дорогих парфумів та сигаретного диму. Яна з відкритим ротом розглядала мармурову підлогу та величезні люстри. Для неї цей дім здавався раєм, про який вона мріяла, дивлячись на втомлену матір у їхній тісній квартирі.\nАнжела недбало кинула на ліжко кілька брендових суконь.\n— Вибирай будь-яку, Яно. Мені вони вже набридли, — кинула вона, припалюючи сигарету прямо в кімнаті.\nРаптом почувся звук машини, що під’їхала, і важкі кроки в коридорі. Це повернулися батьки Анжели. Вони були неймовірно багатими, але їхні обличчя виражали лише втому та байдужість.\n— Ми вдома, — холодно кинув батько, навіть не зазирнувши в кімнату доньки.\n— Роби що хочеш, тільки не заважай нам відпочивати, — додала мати, проходячи повз.\nВони навіть не помітили диму, не спитали про справи в школі. Їм було все одно, що їхня донька вже давно палить і веде доросле життя. Анжела лише криво усміхнулася Яні. Саме через цю відсутність любові вона виросла такою невихованою та агресивною — вона звикла, що гроші замінюють увагу, а страх інших — повагу.\n— Бачиш? — Анжела випустила хмару диму в стелю. — Мені можна все. І ніяка «принцеса з Дубая» не вказуватиме мені, що робити.\nЯна захоплено кивнула. Їй подобалося бути частиною цього «забороненого» світу. — То що, йдемо в клуб? Треба розвіятися після того, як ця Емілія нас принизила, — сказала Яна, приміряючи блискучу сукню.\n— Так, — очі Анжели хижо блиснули. — Йдемо танцювати. Треба підняти настрій, бо завтра ми почнемо діяти. Я вже придумала, як посварити Сонечку з її новими «охоронцями».\nЧерез годину дівчата вже виходили з особняка, прямуючи до нічного клубу, де музика мала заглушити образу, яку їм завдали в школі. Вони не знали, що поки вони шукають забуття в танцях, Соня вперше за довгий час засинає з посмішкою на обличчі.\nСвітло в клубі пульсувало яскравими неоновими спалахами, заливаючи танцпол то криваво-червоним, то холодно-синім кольорами. В цьому ефектному світлі Анжела та Яна виглядали як справжні зірки, але всередині кожної з них вирували зовсім не святкові думки.\nМузика била по вухах, а ритм змушував рухатися автоматично. Перекрикуючи баси, Яна наблизилася до вуха подруги:\n— Анжело! А що там у тебе з Сергієм? Ти ж казала, що він буде твоїм на балу!\nАнжела різко зупинилася, і світло вихопило її гордий, майже хижий профіль. Вона випрямилася, поправила волосся і з самовпевненою жорстокістю відповіла:\n— Я доб’юся його серця, чого б мені це не коштувало. Він просто ще не зрозумів, хто тут справжня королева. Жодна Соня чи принцеса йому не завадять. А ти? Хтось подобається?\nЯна на мить завагалася, знизавши плечима:\n— Поки нікого... Всі якісь нудні.\nРаптом вони помітили двох хлопців, що стояли біля стійки. Це були типові «гопники»: у спортивних костюмах, з важкими поглядами та зухвалою поведінкою. Вони не зводили очей з дівчат, обговорюючи їх між собою.\nАнжела зморщила ніс від огиди.\n— Фу, глянь на них, — процідила вона. — Брудні гопники. Навіть не дивлюся в їхній бік. Це нижче мого рівня.\nЯна, навпаки, затримала на них погляд довше, ніж варто було. В її очах промайнув інтерес до цієї грубої сили.\n— Ну, вони теж люди... — тихо заперечила вона. — Виглядають небезпечно, але в цьому щось є.\n— Мені байдуже. Я йду звідси, настрій зіпсовано, — відрізала Анжела і попрямувала до виходу, навіть не озирнувшись.\nЯна пішла за нею, але перед тим, як вийти в темряву вулиці, вона обернулася. Її погляд був спокусливим і багатообіцяючим — вона спеціально затримала його на хлопцях, даючи їм зрозуміти, що вони їй сподобалися.\n"}]}
