Раді Вас бачити!

Тепер повернемось у тінь каштанів Києва та будемо тихенько спостерігати за зустріччю Іллі з Ларисою. Бо з його талановитих малюнків зовсім не важко здогадатись, що молодий перспективний лікар по вуха закоханий у свою пацієнтку.

Так, це категорично заборонено! Лікар не має ніякого морального й професійного права крутити роман з підопічною та ще й дівчиною, що зазнала страшних знущань від особи чоловічої статі. Навіть якщо він просто доторкнеться до неї, Лариса зненавидить його й прожене.

Це він розумів і без свого червоного диплома. Тільки що йому робити, коли кожна мить проведена поруч з нею, наповнює життя таким теплом та сенсом, що він готовий кинути свою професію й кохати її все життя до самої смерті?

У призначений час дівчина вийшла під каштани й сіла на лавочці. Сьогодні вона була без свого песика, адже збиралась говорити з лікарем про свою тяжку хворобу. Ілля спеціально проїхався повз так, щоб Лара повірила в його роботу з іншим пацієнтом та підійшов до неї.

– Привіт, Ларисо! Ви дуже гарно сьогодні виглядаєте. А де ж Санта? – відверто поглинав її очима він.

– Вітаю, лікарю! Песик вдома. Він дуже хотів з Вами знову зустрітись, але я не дозволила. Ви ж будете задавати мені ті страшні запитання, а тваринки вони все відчувають, навіть краще за людей. Ось я й залишила його на підвіконні чекати на мене, – уважно подивилась на лікаря Лариса й уточнила: – Що сталося? У Вас якийсь дивний вигляд, наче хвилюєтесь чи боїтеся чогось.

– Так, Ларисо. Прийшов запитувати я, та якщо Ви запитали першою - чесно відповім. Дещо сталося, але не сьогодні. Мені набридло кривити своєю душею, бо Ваша настільки світла, що цього робити не можна. Я давно не хочу бути для Вас лікарем чи консультантом. Ви ж бачили мої малюнки й сказали, що в мене талант. Можливо, якби я малював пейзажі. Але я малював Тебе... Такою, якою бачу для себе. Ларочко, я кохаю тебе! Мені все життя з тобою поруч потрібне, а не пів годинки в один зі щасливих днів.

Коли він почав говорити про кохання, Лариса прикрила очі й завмерла. Ні, не для того, щоб він її поцілував. Навпаки, вона заніміла, бо стало страшенно боляче. А потім зірвалась на ноги й скрикнула:

– Скажіть: це частина Вашого експерименту?

– Господи, НІ! Ларисо, ти ж неймовірно мудра. Невже не бачиш, що я біля тебе стаю сам не свій і мене теж треба лікувати. Але для моєї хвороби немає ліків. Лише ти одна зможеш мені допомогти. Більше ніхто. Прошу, не йди від мене...

– Більше ніколи сюди не приходь! Закінчилось наше «лікування». Я ж думала, що ти інший, вірила тобі. А ти такий же, як всі. Ви мрієте тільки про одне... Не хочу бачити. Йди геть! – не соромлячись перехожих, кричала дівчина та ще навіть не розуміла, що вона не відштовхнула його, а підсвідомо наблизила. Тому що почала говорити, як з близьким.

Ілля хотів щось пояснити та Лариса кинулась зі скверика в бік дому й схлипувала так, що він не посмів додати їй страждань. Ось тільки Ілля, як професіонал вже зрозумів, що це точно не кінець відносин.

Навпаки, можливо тендітний і неймовірно прекрасний початок великого щастя. Йому було одночасно боляче й приємно, адже він поки не знав майбутнього.

А бідолашна забігла у під’їзд та не пішла до ліфта. Вона обережно визирала у вікно й, витираючи сльози, посміхалась. Скоріше за все Лара поки не розуміла, що в її надломленій душі з’явилось світло, котре гріє й надихає. Дівчина бачила як Ілля сумно сів до авто й тихо покотив геть.

– Куди ж ти прешся, дурню? Я теж тебе кохаю... – вимовила вона й злякалася власних слів, які промовила вголос.

У їх новенькому будинку була гарна охорона й чоловік у формі підійшов ближче та запитав:

– Юна пані потребує допомоги?

– Ні, дякую. Вашої допомоги я не потребую. А той, що міг би допомогти - вже поїхав кудись, – протерла Лариса щічки й продовжувала посміхатись.

Вона піднялася у квартиру та відразу забігла до ванної кімнати. Вмилася, щоб мама нічого такого не запідозрила й відчувала, як їй подобається шалений струмінь води з-під крана.

Шумить і зовсім не лякає. Звісно, це не морські хвилі, але треба сьогодні обов’язково поніжитися у ванній з пінкою, як колись. А ще подумати про ті гарячі очі, що сьогодні дивилися на неї...

– Доцю! Що сталося? Чого ти так швидко повернулася? – вийшла з кухні мати.

– Нічого не сталося, мамо. Поговорили й розійшлись. А ти думала, що ми з лікарем житимемо під тим деревом? Він кудись поспішав, та й Санта без мене сумує, – вже обіймала песика Лариса. Вона зажмурилася, бо він облизував все її чоло, а його маленький хвостик від радощів просто шалів. – Мамо! А навіщо ти лікаря покликала? Я ж казала, що ви з татом можете їхати куди завгодно. Зі мною все в порядку.

– Це він тобі доніс? Ну вибач, доню. Ти якось дивно розхвилювалася і я хотіла допомогти. Теж мені професіонал, змовчати не міг! – обурювалась жінка та разом з песиком обіймала дочку. А та згадувала освідчення Іллі, таємниче посміхалася й продовжувала слухати струни своєї наповненої музикою душі.

– Ні, мамочко, Ілля мені нічого про тебе не казав. Але він мені дуже допоміг. Тепер я це точно знаю! – жваво відповіла Лариса й очі її сяяли, наче минулого року в житті не було взагалі.

Трапляються такі дивні дні, коли все стається відразу. Щаслива дівчина, сьогодні вперше за довгий час, полежала у теплій ванній з фруктовим ароматом та й пішла до себе, щоб пошукати в мережі якийсь новий фільм.

Забринів телефон. Лара вирішила, що то Ілля, але на зв’язку був не він. Їй телефонував одеський патрульний Віктор Коршунов. Дівчина тяжко зітхнула й подумала, що своїм дзвінком він знову нагадав їй страшні події.

– Мої вітання сонячній Одесі! – радісним тоном приховала своє обурення Лара.

– І я вітаю Вас, Ларисо! З голосу я розумію, що міг би й не телефонувати. Ви маєте приємний настрій та хочу його дещо доповнити. Звісно моя професія майже завжди пов’язана з чимось невеселим, але я обіцяв і повинен сповістити. Немає більше Вашого кривдника на цій землі. Горить за свої злочини в пеклі, – жваво відрапортував поліціянт.

– Що це дійсно так? Ви впевнені, пане сержанте? – вчепилася вільною рукою в ковдру Лариса й стиснула кулачок так, що пальці хруснули.

– Як у тому, що ми зараз з Вами розмовляємо. Не хочу бути хвальком, але я його особисто замочив. Так вийшло. Покликали на підкріплення, а тварюка саме зі мною зчепилася. Мене навіть грамотою відзначили за це. Живіть щасливо, Ларисо, він отримав по заслузі...

– Низенько кланяюся Вам, Вікторе. Ви неймовірний чоловік! Дай Вам Бог щастя і здоров’я на довгі роки, – сльози у Лариси просто лились, але ж то були сльози радості та вдячності. Зазвичай не можна радіти чиїйсь загибелі, але смерть такої тварюки викликає ейфорію й щастя.

– Дякую, Ларисо, але Ваші побажання вже здійснилися. Хочу розповісти Вам про зміни в особистому житті. Минулого року я зустрів ще одну красуню та одружився з нею й тепер у нас підростає маленька донечка. Я дуже щасливий тато і чоловік.

– Господи, Вікторе! То виходить, що Бог над нами все-таки є? Я за Вас безмежно рада! Сьогодні дуже дивний день, бо я отримала відразу дві неймовірно прекрасні звістки, – не стрималася Лара, адже відчувала, що розмовляє з рідним братом, якого в неї ніколи не було.

– А яка друга? – поцікавився Коршунов та не розумів: хіба може бути щось краще за його новини?

– Сьогодні один дуже дорогий мені чоловік освідчився, а я дурна його прогнала... – продовжувала відверто каятися дівчина.

– Навіщо, Ларо? Якщо вже Вам хтось став дорогим, то він точно на це заслуговує. Прошу Вас: поверніть людині щастя і Ви дізнаєтесь, як це прекрасно – кохати й бути коханим. Нічого важливішого немає на землі: тільки наші дорогі й кохані. Пообіцяйте мені, що повернете його собі, а коли станете одним цілим, я запрошую вас в гості. Тоді в Одесі не буде кращих гостей, ніж ви. Я говорю без пафосу, абсолютно серйозно.

– Вікторе, Ви якийсь неземний. Раніше в житті б не повірила, що бувають такі копи. Я клянуся Вам, що зроблю як радите мені, бо сама цього дуже хочу. І за запрошення дякую! Правда, шум моря з моєю головою поки не дружить, але я постараюся це змінити. Бережіть себе, рятівнику слабких! А ще, не сприйміть за дикість, залишаймося на зв’язку?

– Чому ж дикість? Я радий, Ларисо! Ви бережіть себе і кохання...

Так закінчилась щира розмова двох різних людей, яких зблизила торішня страшна пригода біля моря, а тепер між ними жила міцна дружба.