Спочатку:
На сторінку книги
Вересень вступав у свої права без зайвих церемоній. Осіннє тепло, що так тішило під час ярмарку, остаточно розчинилося в калюжах, і місто затягнуло сірою сіткою затяжних дощів.
Ксенія Володимирівна, в кінці дня вже ледь трималася на ногах. Був вечір п'ятниці — час, коли кожен учитель мріє про гарячу ванну та тривалу паузу без перевірки диктантів. У руках вона стискала величезну, пластикову папку. У ній лежали плани виховної роботи на наступну чверть, які завуч вимагала здати «ще на вчора». Рятуючи папери від вогкості, Ксенія забігла до найближчого супермаркету. На вечерю сил не залишалося, тому план був простий: купити великий круасан, чаю та шматочок сиру.
У відділі кулінарії пахло свіжою випічкою та смаженою куркою. Намагаючись вибрати між шоколадним і мигдалевим круасаном, Ксенія раптом почула за спиною знайомий голос:
— Артеме, ну подивись на етикетку. Тут написано «Альпійська свіжість», а нам потрібен «Лавандовий сон», бабуся ж чітко сказала!
— Тату, яка різниця? Головне, щоб прало, — бурчав підліток у відповідь. — Альпійська свіжість теж нормально пахне. Чи ти хочеш пахнути як бабусин чай?
Ксенія обернулася й закусила губу, щоб не засміятися. Біля полиці з побутовою хімією стояв Денис, тримаючи в руках дві великі пляшки рідкого гелю для прання, і з серйозним виглядом вивчав склад. Поруч стояв Артем, засунувши руки в кишені куртки, і з підлітковим скептицизмом зітхав.
Денис підвів погляд і застиг. Його похмурий через господарські клопоти день миттєво розцвів.
— Ксеніє Володимирівно? — чоловік поставив пляшки на полицю (до речі, переплутавши секції) і усміхнувся. Його очі під світлом ламп супермаркету здалися Ксенії ще теплішими, ніж під час ярмарку. — Яка приємна зустріч! Ви теж на «великому полюванні» за продуктами?
— Моє полювання значно скромніше, — Ксенія підняла свій самотній круасан у кошику. — Рятуюся після важкого тижня. Привіт, Артемчику!
— Добрий вечір, — Артем трішки зніяковів, але слухняно кивнув. Побачити вчительку в магазині з булкою в руках завжди було для дітей певним шоком — виявляється, вчителі теж люди й їдять щось, крім крейди.
Поки Денис і Ксенія обмінювалися кількома реченнями про шкільні будні, серце чоловіка знову зробило прискорилось. Від Ксенії пахло легкою прохолодою вулиці та ледь помітними парфумами з ароматом ванілі. Попри її втомлений вигляд, у кожному слові відчувалася життєрадісність. Ксенія ж помітила, що без куртки, у простому сірому джемпері, Денис виглядав надзвичайно по-домашньому.
Коли вони разом підійшли до каси, за великими вікнами супермаркету раптом потемніло. І наче хтось нагорі перекинув гігантське відро з водою — по склу шквальним потоком ударила справжня злива. Почувся гуркіт грому.
Ксенія злякано подивилася на свої папери. Поліетиленова папка була великою, але не герметичною. Якщо вона вийде під цей апокаліпсис, місяць її нічної праці над планами перетвориться на сіре пап'є-маше.
— О ні... — тихо прошепотіла вона, притискаючи папку до грудей як найбільший скарб. — Мої плани... Завуч мене стратить.
Артем, який усе ще не помічав, як його батько дивиться на вчительку, проявив свою дитячу турботу:
— Ксеніє Володимирівно, так ми ж на машині! Тату, давай підвеземо Ксенію Володимирівну, а то її папери розмокнуть, і нам не буде за чим вчитися.
— Звичайно! — Денис ледь не підстрибнув від радості, подумки обіцяючи синові піцу за кмітливість. — Це навіть не обговорюється. Ми вас доставимо в цілості та сухості. Артеме, бери кошик, біжимо до машини.
Артем радо перехопив у Ксенії важку папку, щоб вона не заважала їй бігти.
— Тримайтеся за татом, він у нас як криголам, прокладе дорогу крізь дощ! — весело крикнув хлопчик.
Вони вибігли на парковку під однією великою парасолькою Дениса. Чоловік практично повністю закривав Ксенію від косих крапель дощу, приймаючи весь удар стихії на свою спину. Швидко добігли до машини. У салоні автомобіля пахло сухою шкірою, теплом, від увімкненої пічки та якимось цитрусовим ароматизатором і було неймовірно затишно.
Поки машина повільно пробиралася крізь стіну води та затоплені вулиці міста, Артем на задньому сидінні захоплено розповідав Ксенії про комп'ютерну гру, яку вони нещодавно обговорювали з хлопцями в класі. Хлопчик ще зовсім не розумів, що його щира допомога зараз будує місток для почуттів дорослих.
Ксенія сиділа на передньому сидінні, відчуваючи дивовижну безпеку та затишок. Вона крадькома спостерігала за профілем Дениса — за тим, як впевнено його руки тримали кермо, як він зосереджено дивився на дорогу крізь помах двірників. І в цей момент, під шум шаленої зливи, між ними знову пробігла та сама ніжна, але вже значно сильніша іскра.
Далі буде...
