Раді Вас бачити!

Хлопці одразу ж підібралися, в долонях спалахнули бойові печатки, видимі лише драконячим зором.

Ми знову опинились у печері! Та що ж таке!

Тільки цього разу довгій та гіллястій, освітленій магічними світильниками гномʼячої роботи.

– Що? – наблизився до кричущого Навара Івін.

Той все ще був сповитий, тільки рот звільнився, так голосно він горланив.

– Ні, тільки не сюди, тільки не сюди!

– Куди? – посміхнувся Санді, теж підходячи.

Втім, обидва хлопці не втрачали пильності та не забували уважно сканувати простір.

– Це ти! – заволав гном, з ненавистю дивлячись на ельфа. – Ти спеціально мене сюди переніс!

– Спеціально тебе, – з усмішкою відгукнувся Санді. – Але куди?

Гном звузив очі, мізкуючи. Хоча особисто я взагалі не розуміла, що ельф мав на увазі.

Але гном розібрався, вигукнув – ще б і пальцем тицьнув, якби руки не були притиснуті до тіла:

– Ви спеціально кинули мене першим! Чекали, куди я виведу! Хто ви? Що вам потрібно?

– Запитуємо ми, – відповів ельф, милуючись бойовим плетінням на своїй долоні. – То куди ми перейшли? Наскільки я розумію, саме сюди ти найбільше не хотів потрапити? Саме про це місце подумав?

– Я п'ять років як утік звідси і успішно ховаюся! – буркнув гном. – Вас найняв Тадей?

Хм, отже, вони запустили гнома в портал, сподіваючись, що він виведе їх до принца? Але сталося не зовсім так. Мабуть, гном подумав щось на кшталт «хоч би не туди» – і саме там ми й опинилися.

– Гадки не маю, хто такий Тадей, – знизав плечима ельф. – А ось про це місце детальніше. Чому ховаєшся? Де ховаєш принца?

– І ви туди ж! – застогнав гном. – Нічого не знаю! Нічого нікому не продавав!

– Якщо не хочеш, щоб тебе віддали Тадею, кажи, – вступив Івін. Хоча я була абсолютно впевнена, що про декого Тадея він також чує вперше.

– Ви ж не знаєте ніякого Тадея? – насупився гном, відчуваючи каверзу.

– Це він не знає, – Івін багатозначно глянув на свої пута, і вони трохи стиснули худого гнома. – То що обираєш?

– Добре, добре, я готовий співпрацювати! – одразу ж закивав той із найчеснішим поглядом. Настільки чесним, що навіть мені захотілося краще його зв'язати. Поки не знайшов, як виплутатися.

– Розповідай усе, – запропонував Івін. – Де ми?

– У мене вдома, – приречено опустив голову гном. – Дивно, що досі моя численна родина не спробувала взяти вас у полон і штовхнути тому самому Тадею в рабство.

– Матимемо на увазі, – погодився ельф. – Місто, селище?

– Тарідарин, – буркнув Наварн.

Ельф нахмурився – навіть це виходило в нього витончено. Глянув на Івіна, на мене – я хитнула головою. Не чула такої назви.

– Далеко від нас? – спитав Санді, знову повернувши погляд на гнома. – Це хоча б Тнора, чи вже якась інша країна?

– Тнора, – неохоче відповів Наварн. – Але вже близько до кордону з ельфами, – ще один вбивчий погляд на Санді.

– Яке найближче велике місто? – запитав Івін.

– Ісмевар.

Ого, та ми на іншому краю країни! Судячи з обличь хлопців, для них це теж стало несподіванкою.

– Як щодо принца? – повернувся до головної теми Санді.

– Його тут точно бути не може! Не знаю, де він! Спочатку братан цієї ненормальної мене припер, щоб я їй принца здав! Та бачте, високість розумнішим виявився, не встряг в безглузде весілля. Втік, мабуть!

Навіть не знаю, чого таке припущення викликало більше: полегшення чи зачепленого самолюбства. Втім, навряд чи він втік би з Раурою. Отже, все-таки щось трапилося.

– Враховуючи, скільки чарів було задіяно на весіллі, не дивно, що вони зникли, – пробурмотіла я.

Гном покосився, промовчавши. Хлопці погоджуючись кивнули.

– Розглянемося, – запропонував ельф. – Заодно і резерв поповниться.

Особисто я б ще й відпочила. Шалений день! Точніше, надворі вже ніч.

– Гноми сплять мабуть, – припустила.

– Гноми ніколи не сплять усі разом. Обов'язково хтось працює, хтось чергує. Ми тільки на свята всією сім'єю збираємося, – похмуро відповів Наварн.

– Коли продаєте когось у рабство? – єхидно уточнив Івін.

– Це святе, – криво посміхнувся гном.

Схоже, йому зовсім не подобалося те, що бачить довкола.

– Я послаблю тобі ноги, щоби міг йти, – сказав Івін. – Тільки без дурниць. При спробі бігти знерухомлю!

Наварн кивнув, плетіння з легким шурхотом трохи розсунулося знизу, звільняючи дрібку амплітуди для рухів.

І ми вирушили по гномʼячих відгалуженнях. Хлопці ще й примудрялися тут якось орієнтуватися!

Все довкола залишалося спустілим. Наварн заглядав у кімнати, зали, навіть зсунув частину скелі, натиснувши ногою на непримітний камінчик, аби засунути ніс у схованку.

– Чи то мою сім'ю нарешті прокляли, – пробурмотів, – чи вона так когось дістала, що всіх одразу перемістили кудись подалі.

– І таке враження, що буквально годину – другу тому, – озвався Івін.

– Продали у рабство всією родиною? – хмикнула я.

– Тоді я співчуваю рабовласникові, – цілком щиро озвався гном.

– Ай! – вигукнула я, ляснувши себе по нозі.

Хлопці моментально розвернулися, готові порвати кривдника, і я поспішила вигукнути:

– У них тут повно бліх! Закусали, тварюки!

– Блохи зазвичай вибираються, відчувши якесь чаклунство, – задумливо промовив гном.

– Якщо чаклунство і було, я його не вловлюю, – з жалем відгукнувся ельф. – Розвіялося вже, мабуть.

Івін дунув на долоню, щось пробурмотів. А потім узяв і здув це заклинання на мене!

Тонка цівка, помітна тільки драконячим зором, обплела мої ноги. Я вимогливо глянула на хлопця:

– Що ти зробив?

– У походах доводиться боротися з будь-якими кровососами. Має допомогти, – усміхнувся той самими куточками губ.

І ми продовжили просуватися, озираючись.

– Дякую, – пробурмотіла я через деякий час. Блохи справді перестали мене гризти!

Івін лише знову посміхнувся.

– Обідня зала, – прошепотів гном, зупинившись перед величезними за гномовими мірками дверима.

Санді вийшов уперед, обережно потягнув стулку на себе. І здивовано завмер.

Ми поспішили заглянути слідом.

Ближче до однієї зі стін стояв гігантський стіл осіб на сто п'ятдесят, не менше! Дві дивні конструкції нагадували трони, в іншому кутку височіла купа каміння, якою пробігали магічні іскорки. Поруч акуратно притулилася ритуальна сокира з поцяткованою рунами рукояттю.

Стіл ломився від недоїдених страв, навколо виднілося безліч наповнених тарілок, ніби гості спішно покинули їх, не встигнувши очистити.

– Та що тут сталося? – промимрив гном.

– Їжа! – зрадів Івін. І мій шлунок разом із ним: запахи здавалися божественними.

– Не отрута ж? – пробурмотіла я.

Тоді довкола просто валялися б гори трупів. Отруєних. Хлопці, схоже, дійшли таких само висновків.

– Ік! – пролунало раптом з-під столу.

Ельф одразу нахилився, задерши скатертину, і зазирнув туди.

– Дивіться, – покликав, виуджуючи не зовсім тверезого, але абсолютно живого і на вигляд цілком звичайного гнома.

У руках він тримав пляшку наливки.

– Ік! – знову видав гном, обводячи нас каламутним поглядом.

Зупинив його на Наварні, і брови підскочили вгору. При цьому гном намагався примружитись, від чого його очі дивно перекосило:

– Ущпни мне Тнран за брду! Наварн! Ти знв колишній.

Наша компанія перевела підозрілі погляди на Наварна.

– Що означає колишній? – з погрозою простяг Івін.

– Не знаю! – одразу запанікував той.

– Але здогадуєшся, – вставив уже Санді.

– Знву вссе забв? Нварн, тбі тре, ік, до лкря, – ледве пробубнив гном.

– Так не піде, – скривився Івін і наблизився до столу, шукаючи щось.

Ми зацікавлено поглядали за його маніпуляціями. Хоча, покосившись на всі боки я зрозуміла, що зацікавлено дивилася на Івіна тільки я. Санді стежив за гномами. Кріпач-алкаш періодично випадав у прострацію. А Наварн... ну, він просто залишався підозрілим.

– Ось! – Івін потягнувся до здорового глечика з водою і виплеснув весь вміст на п'янчугу.

– Брр, – струснув той головою, тверезість на мить промайнула в його очах. Але потягнувшись до горлечка, гном виправив це непорозуміння у два ковтки.

Санді одразу вихопив у нього пляшку.

– Ой-вой! – одразу стрепенувся гном. – Віддай, – і спробував дістати, навіть підстрибнути. Але куди півметровому коротунчику тягатися зі статним ельфом-воїном.

Санді кинув пляшку Івіну:

– Думаю, поки це краще побуде у нас.

– Не смій! – не своїм голосом заволав гном, побоюючись, що посудина розіб'ється.

Але ельф примудрився подати, а чоловік прийняти так, що навіть жодної краплини не пролилося з відкритого горла!

– Розповідай по порядку: що тут сталося вчора? – грізно промовив Івін, схопивши зі столу пробку і з силою впхнувши її в горлечко.

У них є окремі уроки щодо ведення допитів? Тому що від такого тону навіть мені захотілося викласти все, як на духу.

Івін ще й почав грати пляшкою, підкидаючи в повітрі та ловлячи в останній момент.

– И-и, – протягнув нещасний, стежачи очима за своєю красою.

– Я довго чекати не буду, – Івін підкинув пляшку і вловив її підйомом стопи біля самої землі.

Нічого собі! Не кожен дракон так зможе!

– Тк у ньго сптайте, – ображено кивнув гном на Наварна.

Івін підкинув пляшку, перехопивши її рукою.

– Мене тут не було! – відпирався Наварн.

– Тобі б, ік, дійсн якогсь лікаря знйти, – співчутливо промовив алкаш, продовжуючи косити на свій скарб.

– Чому? – зацікавився Санді.

– Так... і-ік! І вчора нчг не пм’ятв. І-ік! І зраз. Хоч знову малньким став, бо шия боліла крчати, – поскаржився гном.

– Що кричати? Навіщо кричати? – не втрималася я.

– «Ціл-л-лу-уй »! – заливисто заволав гном.

– Ох, людожера тобі в штани! – здається, я почала здогадуватися, що тут сталося. – Ритуальна сокира, трони, гуляння, «цілуй»... Не кажи, що великий Наварн одружився?

– Ну так, – коротун придивився до мене. – То на тобі ж! Теж пм'ять знову відібрал-ло?

Я перевела шокований погляд на хлопців. Ми мовчки перетравлювали інформацію, щоб уже за кілька хвилин зайтись у гучному реготі.

– Раура заміж вийшла! А ми пропустили, – ледве видавив із себе Івін.

– У гномів у підземеллі! – вторив Санді.

– Не смішно! Адже вони нічого не пам'ятали про себе, так? – тим не менш хихикаючи, спитала я у знайденого гнома.

– Як і ти про вчор-ра! – хм, а гном-то на очах тверезів. Навіть заїкатися перестав, тільки трохи розтягував слова. – Але молодець, Наварн, дів-ваху що треба знаш-шов. А цих двох, – розплився в усмішці він, тицьнувши пальцями двох рук у друзів Раури, – ти привела замість вас Тадею? Так?

Поки я поглядала на хлопців, не зовсім уявляючи, що відповісти, гном перестав хихотіти.

– А тепер пляшку, – вже зовсім іншим тоном звернувся до Івіна.

– Рано. Обряд точно пройшов успішно? – Івін підняв руку з пляшкою вище.

– Ще б пак! Так спалах-хнуло, думав, гора злетить! Все, віддай! – нервово смикнувся гном, але Санді втримав його за комір:

– Куди поділася решта?

– Хто? – невдоволено буркнув полонений.

– Твої брати. Чому так тихо?

– Мені звідки знати. Пішли молодята до своєї кімнати, шлюбну ніч святкувати. Усі за ними. Відсипаються, може.

– Що? – приречено прошепотіла я і почала втрачати землю під ногами. – Раура мене вб'є!

– Тихіше! – Івін одразу кинувся до мене, підтримати. – Ти її проводити обряд із принцом не змушувала.

– Пляшка! – з жахом стежив карлик за тим, як Івін не дивлячись ставить її на землю і натомість обхоплює двома руками мене.

Я перевела зтривожений погляд на хлопця:

– Якраз просила. А якщо вона тільки це пам'ятала?

– М-да, – почухав маківку Санді. – Незручно вийшло.

– А як же Тадей? – подав раптово голос Наварн.

Усі тут же озирнулися на нього.

– А що він? – не одразу зрозумів карлик. – А-а, мабуть, уже віддали вас у рабство за твій борг, от усі й святкують зовні, – потім він, насупившись, заходився вивчати одноплемінника. У маленькому гном'ячому мозку очевидно йшла дуже активна робота думки.

– Рабство? Прин... – з жахом пискнула я, але Івін одразу закрив мені рот рукою. Знову! Та скільки можна!

– Тьху ти! – відштовхнула я його і прошипіла: – Що за дурна звичка ледь що, одразу хапати мене? Людина!

Ой! Даремно я це ляпнула. Обличчя Івіна вмить закам'яніло. Він моментально мене відпустив:

– Надалі думай, що і де кажеш, – таким тоном вулкан, що вивергається, можна погасити.

Шип мозольний! Звичайно, він мав рацію. Якщо пронози гноми дізнаються, кого продали в рабство, то швиденько поклопотаються і всіх нас здадуть на гільйотину. Щоб відвести стрілки від себе.

Але ця безглузда звичка хапати за обличчя з приводу і без, ніби я зовсім нерозумна дурепа! Бісить.

– Точно! Якби віддали, тебе б зараз тут не було! – радісно витягнув потрібну думку з проспиртованого мозку коротун.

Ми ж його радощів не поділяли. Хоча Наварн напевно потай полегшено зітхнув, що уникнув рабської долі. Але точно не ми троє.

Я спіймала сумний погляд Санді, втім ельф майже миттєво переключився на партнера. Про щось переглядками з ним домовившись, Івін кинув пляшку гному:

– Пий вже. Нам теж час підкріпитися, – і першим пішов до столу. – Відпочинемо і зранку думатимемо, як діяти далі.