Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Вдих. Повітря важке, стерильне. Рівне, контрольоване. Скло перед очима вібрує від рециркуляції. Мені не холодно. Просто тіло не реагує.
Новини. «Поліція оточила будинок підозрюваного. Третій день. Вибух не підтверджено. Загиблих немає. Але запах…» Потім – тільки білий шум. Наче раптом увімкнули море.
Видих. Згадалася усмішка. Коса посеред лоба, ліва щока в плямах після сонця. Чотири зуби – трохи не рівно. Не знаю, чому саме це. Можливо, бо в той момент вона ще була.
Вдих. Висновок комісії – виключити мене з участі. Емоційний ризик. Порушення процедури. Я підписався. Але не тому.
Видих. Тека падає на стіл. М’який звук. Як падіння ганчірки. Їхні обличчя – сухі. Один ковтнув. Компромат говорить простіше, ніж я вмію.
(пауза) Я стою перед тілом. Вони вже до нього не звертаються на ім’я. Тільки «об’єкт», «носій». Але він ще дихає. За нього дихає машина.
Його свідомість – як крига, що тримається на трупах думок.
Вдих. Двоє, що зі мною, мовчать. Вона – колишня психотерапевтка, яка шантажувала клієнтів. Він – технік, що зламував протоколи свідомості за гроші.
Вони тут не заради правди. Вони хочуть вийти.
А мені нема куди.
Видих. Пульсація на моніторі стабільна. Але всі знають: це хвилини. Те, що лишилось, – уламки. Ми йдемо туди, де пам’ять гниє, де час іде не вперед, а вниз.
Я не шукаю порятунку. Я просто хочу знати, чи її очі були заплющені, коли він її торкався.
Вдих. Темрява за повіками. Команди не чути. Можливо, я вже всередині. А можливо, це ще тільки тіло реагує на страх.
Усередині щось усміхається. І я не впевнений, чи це не я.
