Зал Виклику дихав жаром. Вальтазар, старший принц демонів, стояв у центрі магічної зірки. Його камзол, чорний як сама безодня, ідеально підкреслював статуру майбутнього короля. Сьогодні стародавня магія мала вказати на його істинну пару — ту, чия сила об'єднається з його власною, щоб він нарешті посів батьків трон.
— Починайте, — кинув він жерцям.
Вальтазар заплющив очі. Він уявляв її: демоницю з великого роду Попелястих земель, де народжуються наймогутніші жінки їхнього світу. Тільки така зможе вистояти поруч із ним у палацових інтригах.
Грім. Запах озону. Дим.
Коли завіса осіла, на підлозі, прямо в центрі священних знаків, сиділо... «це».
«Це», дуже схоже на дівчину в сірій футболці та коротких шортах з малюнками рожевих фламінго, розгублено кліпало очима. В одній руці «це» тримало велику пачку кукурудзяних паличок, а в іншій — прямокутний чорний предмет, який світився прямо в обличчя істоті.
— Та ви знущаєтесь, — прошепотів Вальтазар, відчуваючи, як сіпається його ліве око.
— Ого... — видала дівчина, хрумкнувши паличкою. — Оце я заснула під серіал. Слухай, хлопче, ти з якої студії? Де тут вихід?
Вальтазар зробив крок вперед. Його бойова іпостась проривалася назовні від обурення: очі спалахнули багрянцем, а над чолом виросли вигнуті темні роги. Хвіст із шипастим наконечником люто вдарив по підлозі.
— Що ти таке?! — заревів він. — Я — Вальтазар, спадкоємець трону демонів! Де моя істинна пара з Попелястих земель?!
Дівчина повільно піднялася, обтрушуючи крихти з футболки. Вона зміряла його поглядом — від рогів до кінчика хвоста — і зупинилася на обличчі.
— Вальтазар? — перепитала вона, іронічно вигнувши брову. — Оце так розмах. Слухай, Валік, сонце, я не знаю, що за «Попелясті землі» ти шукаєш, але я Віка. Зі звичайної панельки на дев'ятому поверсі. І в мене там кур'єр з піцою має бути через п'ятнадцять хвилин. Так що давай, Валік, згортай цей цирк і повертай мене назад.
Вальтазар заціпенів. «Валік»? Вона назвала його, жах пекла, «Валіком»?
— Я не «Валік»! — процідив він так, що жерці в кутку почали хреститися (хоча в цьому світі це не допомагало). — Моє ім'я — Вальтазар! І ти... ти не можеш бути моєю парою. Ти ж... людина! Ти тендітна, беззахисна і від тебе пахне дешевою кукурудзою!
Віка знову хрумкнула паличкою, зовсім не вражена його рогами.
— По-перше, палички — преміум-класу. По-друге, Валік, я б на твоєму місці не хвилювалася про мій запах, а подивилася, де тут у вас розетка. У мене телефон сідає. Якщо він вимкнеться, я стану набагато небезпечнішою за будь-яку твою демоницю з Попелястих пустирів.
— Я — Вальтазар! — заревів він, і його хвіст із шипастим наконечником мимоволі вискочив і люто вдарив по підлозі, вибиваючи іскри з обсидіану.
Віка лише скептично оглянула хвіст.
— О, хвіст. Прикольно. Слухай, Вальтазаре-Валіку, хвіст — це п'ять балів, аніматроніка — супер. Але де в цьому підвалі хоча б одна розетка? У мене три відсотки заряду, а я без музики в таксі не їжджу.
Вона підняла свій телефон, демонструючи йому червоний значок батареї.
Вальтазар зрозумів дві речі. Перша: ритуал видав критичну помилку. Друга: ця «помилка» збирається довести його до божевілля швидше, ніж брат Мортіан.
— Жерці! — Вальтазар обернувся до тремтячих стариганів. — Приберіть її! Відправте це туди, звідки воно вилізло!
— Пане... — пролепетав головний жрець. — Закляття... воно закрилося. Повернення можливе тільки через повний цикл місяців... або якщо пара... е-е... прийме одне одного.
Віка знову хрумкнула паличкою, уважно розглядаючи високі склепіння залу.
— Повний цикл? — перепитала вона. — Це скільки в перекладі на людську? Тиждень?
— Три місяці, — процідив Вальтазар крізь зуби.
Віка мовчала рівно три секунди. Потім вона спокійно сіла назад на підлогу і вимкнула екран телефону.
— Окей, Валік. У нас проблема. За три місяці без інтернету я або стану твоїм новим королем, або спалю цей твій декоративний замок до фундаменту. Почнемо з екскурсії. Де тут туалет і нормальна кава?
Вальтазар зрозумів: його шлях до трону щойно перетворився на прогулянку по мінному полю. І міною була дівчина в шортах з фламінго.
