Раді Вас бачити!

Від недільного натовпу на Плац Нови Зося фізично відчувала, як її соціальна батарейка стрімко сідає. Недільний блошиний ринок у Кракові нагадував океан із людей та антикваріату, і зараз Зося мріяла лише про одне: випірнути з нього прямісінько у своє зручне геймерське крісло.

— Касю, ми ходимо тут вже дві години. Мої віртуальні вівці самі себе не погодують, а підписники не будуть чекати вічно, — жалібно простягнула Зося, ховаючи ніс у комір свого улюбленого розтягнутого худі. — До того ж, Піксель, мабуть, вже від нудьги почав гризти ніжку мого столу.

— Та розслабся ти, фермерко! Подихай реальним повітрям, — Каська, її найкраща подруга і за сумісництвом безжальна модераторка чату на стрімах, навіть не обернулася, продовжуючи захоплено порпатися в горі старого посуду та якихось дивних бронзових статуеток. Вона витягла з-під купи мотлоху важке, потьмяніле вікторіанське дзеркальце з химерною срібною ручкою і переможно підняла його вгору. — Ти тільки подивись! Виглядає як ідеальний проклятий реквізит з якогось епізоду «Надприродного». Уявляєш, принесеш додому, а звідти якийсь демон вилізе?

— Дуже смішно. Єдиний демон, який на мене чекає вдома — це демон дедлайну, якщо я не почну трансляцію вчасно, — пробурмотіла Зося, намагаючись не потрапити під лікоть якогось кремезного туриста з фотоапаратом. — Поклади цю моторошну штуку на місце. Тобі мало було того випадку, коли ти купила «справжній ловець снів», а він виявився гніздом для молі?

Каська дзвінко розреготалася, але дзеркальце все ж повернула на стіл продавця.

— Ти просто не відчуваєш магії речей, Зосю. Тобі б тільки дивитися на свій монітор із неоновою підсвіткою та саджати піксельну моркву. Життя проходить повз! Треба хоч іноді впускати в нього трохи хаосу.

— Мені вистачає хаосу, коли на моїй фермі закінчується добриво, — парирувала Зося. — Все, купуй що ти там хотіла, і йдемо. Я серйозно. Моя кімната плаче за мною.

Зося вже збиралася рішуче потягнути подругу до виходу, коли її погляд раптом зачепився за дальній край сусіднього прилавка. Серед стосу пожовклих листівок і якихось іржавих годинникових механізмів стояла вона. Класична олійна лампа — точнісінько така, з якої в казці про Аладдіна мав би з'явитися джин. Тільки ця була не золота і блискуча, як у мультиках, а з потемнілої від часу міді, масивна, вкрита химерними східними візерунками.  У ній було щось таке... нетутешнє.

Зося сама не помітила, як підійшла ближче, і її рука потягнулася до прохолодного металу.

— О, панночка має винятковий смак, — пролунав хрипкий, трохи лукавий голос.

З-за гори мотлоху виринув колоритний продавець у картатому кашкеті і з неймовірно пишними вусами.

— Це дуже рідкісна річ, — таємниче прошепотів він, нахиляючись ближче. — Із самого Сходу! Кажуть, приносить удачу… або тотальний хаос. Тут вже як пощастить.

Каська миттю опинилася поруч — її внутрішній радар на знижки увімкнувся на повну потужність.

— Пане Томаше, ми ж із вами не перший день на ринку, — примружилася дівчина. — Який Схід? Це ж звичайна сувенірка, ще й запилена! Даю п'ятнадцять злотих, і ми забираємо цей пилозбірник.

— П'ятнадцять?! — дід аж за серце схопився, але в його очах яскраво блиснув азарт торговця. — Та за кого ви мене маєте? Тридцять! І я ще відриваю її від душі! До того ж вона сама обрала цю руду панночку. Подивіться, як вона за неї тримається.

Зося кліпнула і раптом усвідомила, що й справді стискає лампу двома руками так, ніби це був найрідкісніший ігровий артефакт. Чомусь відпускати її зовсім не хотілося. Та вона й коштувала тих тридцяти злотих хоча б заради того, щоб Каська нарешті вгамувалася і вони пішли додому.

— Беремо, — зітхнула Зося, вільною рукою дістаючи гаманець. — Але попереджаю одразу: якщо звідти вилізе демон або прокляття, я скажу йому, що це ти мене змусила, Касю.

Зося провернула ключ у замку і полегшено видихнула. Вдома пахло кавою і спокоєм. Назустріч їй із радісним тупотінням кігтиків по ламінату викотився Піксель — пухнаста руда хмарка породи шпіц, який, здавалося, посміхався на всі свої собачі зуби 24/7.

— Привіт, мій хороший! Ні, мама не принесла тобі смаколиків, мама принесла якусь дурню, — пробурмотіла Зося, чухаючи песика за вухом.

Вона скинула кросівки, поставила рюкзак у куток і нарешті опинилася у своїй святині. Її кімната була маленьким геймерським раєм: два великі монітори, зручне крісло з помаранчевими вставками, полиці, заставлені фігурками, і головне — м'яке неонове світло, яке вона одразу ж увімкнула.

Зося впала в крісло і поставила мідну лампу на стіл, поруч із клавіатурою. На фоні яскравої підсвітки річ виглядала ще більш чужорідною і брудною.

— Кася має рацію, це просто пилозбірник, — зітхнула дівчина. Вона потягнулася за вологою серветкою для моніторів і провела нею по боці лампи, намагаючись відтерти темну пляму. — Хоча для декору на стрімі згодиться, якщо відмити...

Вона тернула ще раз, трохи сильніше.

Раптом системний блок під столом загрозливо почав гудіти. Неонова стрічка на стіні заблимала, немов намагаючись перегоріти, і змінила колір із рожевого на глибокий фіолетовий. Піксель обурено гавкнув, а потім, відчувши щось недобре, шмигнув під ліжко, залишивши зовні тільки пухнастий хвіст.

З носика лампи тонкою цівкою потягнувся густий сизуватий дим. За секунду він заповнив половину кімнати, пахнучи якимись солодкими східними прянощами та грозою.

Зося завмерла, втиснувшись у спинку крісла і не випускаючи серветку з рук.

Дим почав осідати, збираючись у високу жіночу фігуру. Тихе мелодійне брязкання десятків браслетів порушило тишу кімнати. Перед ошелешеною Зосею стояла жінка — розкішна, з довгим водоспадом темного волосся і в такому відвертому вбранні, за яке на Twitch гарантовано дають бан у перші ж секунди ефіру.

Незнайомка потягнулася, грайливо схилила голову набік, зазирнула в широкі від шоку очі Зосі і низьким, оксамитовим голосом промовила:

— О, ти мене так ніжно погладила… продовжуй, красуне.