Раді Вас бачити!

Увечері з Андрієм, як завжди приїжджаємо в «Джаз», але виходити зі свого авто він не поспішає. Замислившись про щось, відчужено дивиться на вхід до будівлі. Я теж, мовчки, сиджу в машині, не наважуючись вийти. Біля клубу юрмиться компанія підлітків, намагаючись пройти через фейс-контроль. Дівчата заграють з охоронцем і регочуть. А хлопчики діловито розмовляють по мобільних телефонах і періодично підходять до нього, кидаючи чиїсь значущі на їхній погляд імена. Але той стоїть, як вартовий з відсутнім виразом обличчя та блукаючою посмішкою. Іноді відповідає їм щось на кшталт: «Зателефонуйте тому-то» або «У Вас є клубна карта?». Потім усе-таки запускає в клуб двох школярок, мабуть, вони йому сподобалися. Від чого інші стражденні ще більше концентрують на ньому свої вдячні й підлесливі погляди. Одна зі скороспілок виходить із натовпу і щось верескливо викладає телефоном. Схоже на те, що її ровесниця якимось чином проникла всередину клубу, а її не пускають.

— А, що я тут буду одна стояти? А коли він приїде? А в нього точно є картка? А якщо він узагалі не приїде? Як не знаєш? Катю, ну, поговори там із кимось! Ну, невже, немає знайомих хлопців, які можуть провести? Коли ти передзвониш? Я ще п'ятнадцять хвилин стою і їду, зрозуміла? Та я не знаю його номер, він мені не давав! Все, бувай!

Потім вона дістає тонку сигарету і нервово закурює. Мій супутник деякий час спостерігає цю душевну мелодраму, а потім, не кажучи ні слова, виходить з автомобіля. Йду за ним, як німа тінь.

— Привіт, є проблеми? — звертається він до тінейджерки, зупинившись біля неї.

Вона різко повертає голову в його бік, малюючи презирливу гримасу на обличчі, мабуть, подумавши, що це черговий одноліток, який намагається грати в нічного ковбоя.

— Ой, привіт! Ось… з приятельками розминулася, вони вже там, а мене не пускають! — не очікувала вона.

— Ходімо, дитинко. Цьому клубу тебе явно не вистачає для повного комплекту, — усміхається він.

— Супер, ти просто мій порятунок!

Десь пару секунд вона перебуває в нерішучості, потім чіпко хапає його під руку і тягне до входу. Протиснувшись крізь натовп, вони вітаються з охоронцем і він, відчиняючи двері, запитує в неї:

— А Вам вісімнадцять уже є?

— Це моя сестра, вона зі мною, — відповідає за неї хрещеник господаря закладу і їх пропускають.

Хоч я і шокована його поведінкою, але все одно покірно плетуся слідом за ними.

— Дякую, що провів, — віддячує малолітка, коли вони входять усередину.

— Не варто, приємно було тебе побачити.

— Мені теж, давненько я тебе не бачила, — кокетливо усміхається вона.

— А ти тут із ким? Може, приєднаєшся до нашої компанії? — пропонує він, наче ніби забувши, що приїхав сюди зі мною.

— Ой, а можна?

— Звичайно, — він бере її під лікоть, і протискуючись крізь натовп, вони йдуть у напрямку до столиків.

Біля столу, де сидить велика і галаслива компанія, вони стикаються з Єгором.

— Привіт, — тисне йому руку Мажор.

— Привіт, ми сьогодні на банкет потрапили. Брат Сергія відзначає день народження, — махає той в бік столу.

— А хто всі ці люди?

— Відпочивальники! Друзі іменинника, я тут майже нікого не знаю.

— Зрозуміло. А ти куди?

— Віскі ще замовити. А це, що за німфетка з тобою? — приятель, який вже пристойно випив, поглядає на дівчину поруч з моїм бойфрендом.

— Та таке… Ти за випивкою йдеш? Підемо разом, — смикає його за плече Андрій і розвертається в бік бару.

Його товариш помічає мене в нього за спиною.

— Привіт. А, що така сумна? Посварилися, чи що? — кидає він погляд на мого нареченого. — Сідай, ми зараз прийдемо.

Єгор тягне мене до столу і, попросивши компанію посунутися, саджає на місце, що звільнилося.

— Мажоре, я з вами, — подає голос юна особа, яку привів коханий.

— Залишайся тут, — буркає він їй через плече і йде зі своїм приятелем.

За столом усі вже добряче піддаті й п'ють тільки віскі та шампанське. В залі висить щільне марево сигаретного диму, і дуже голосно грає музика, тому розібрати, про що конкретно говорять складно. Усі посміхаються, з боку здається, що присутні, просто не розлий вода друзі.

— Барбі, будеш шампанське? — пропонує Миколай, який сидить навпроти, і подає мені келих.

Хлопці досить довго не повертаються і, щоб скрасити мою самотність, він мене розважає. Розмова беззмістовна, встигаю випити вже кілька келихів шампанського, відчуваючи, що п'янію, намагаюся відпускати фрази, які не мають жодного значення. Нарешті ті, хто пішов, повертаються до столу. Єгор у розстебнутій до середини грудей сорочці, а в правій руці відкоркована пляшка шампанського.

— Що сидите, як упирі? Я хочу свята! — вигукує він.

На неголеному, стомленому обличчі мого співмешканця помічаю блукаючу, незрозуміло кому адресовану посмішку. Він ставить дві пляшки віскі на стіл і, знявши піджак, наливає собі в келих. Його товариш згрібає в купу келихи, що стоять, кидаючи парочку. На стіл виливаються залишки, хтось із дівчат скрикує, намагаючись відсунутися, інші заливаються реготом. Незважаючи на те, що в деяких келихах віскі, він розливає всім шампанське, тримаючи пляшку двома руками. Бризки летять на тих, хто сидить за столом.

— У мене в келиху віскі, — протестує Андрій.

— Так? А втім, яка різниця?! — запитально дивиться на нього той, продовжуючи наливати йому шампанське.

Усі знову сміються.

— Давайте випиймо за іменинника! — підіймає свій келих Єгор.

— З днем народження! — хором затягують присутні.

Випив, Мажор ставить келих на стіл, і тримаючись лівою рукою за спинку дивана, обіймає за плечі неповнолітню Лоліту, яку провів до клубу, і смачно цілує.

З того, як його хитає, розумію, що він уже п'яний. Не витримавши, підіймаюся, і підійшовши до нього, смикаю його за рукав.

— Тобі чого? — повертається і дивиться на мене відстороненим поглядом.

— Це хто? Ти мені скажеш?

— Тебе це не стосується.

— Навіщо ти знову починаєш, ми ж уже помирилися.

— Помирилися?! Ти серйозно так вважаєш?

— Може, досить дутися?! Давай не будемо псувати останні дні перед твоїм від'їздом?

— Як скажеш, люба! — явно насміхаючись, вимовляє він.

Відсунувши мене від себе, підходить до свого друга і кличе його на вулицю, щоб освіжитися, після чого вони разом виходять. Знервовано плюхаюся на сидіння дивана. За столом багато курять і розмовляють про студентське життя, спливають назви клубів, музика, імена спільних знайомих. Втомлено прикриваючи очі рукою, відчуваю, що зараз потону в цьому диму. Мій бойфренд далеко нетверезий, переживаю, як би чого не сталося. Допивши залишок шампанського і взявши свою сумочку, вирішую пошукати їх на вулиці. Виходячи з клубу, бачу їх біля кущів трохи далі від входу. Вони про щось бурхливо сперечаються, зриваючись на крик.

— Милий! Ти вже дуже п'яний, поїхали додому, будь ласка, — благально прошу, підійшовши до них.