Раді Вас бачити!

Воджу пальцями по його волоссю, а він завмирає і лише міцніше обіймає мене своїми сильними руками.

— Анжела, мені вчора знову батько дзвонив, — нарешті, наважується він торкнутися цієї теми.

— Ну, і, що? Останнім часом він тобі часто дзвонить, — немаю бажання говорити про це.

— Цього разу це була серйозна розмова. Ти ж здогадуєшся, що він весь час просить мене приїхати додому?

— Він постійно просить, але тим не менш, тобі вже пів року вдається його не слухати та залишатися тут!

— Якби ти знала, чого мені це коштувало? Але так не може тривати нескінченно. — Чому ні? Залишайся зі мною, у тебе тут дядько і сімейний бізнес.

— Яка ж ти дурненька! Дядьків бізнес повністю залежить від баті, бо основну частку капіталу вкладав він. Якщо я посварюся з ним, то дядько не зможе не послухатися його й усуне мене від справ.

— Адже можна займатися чимось іншим?

— Чим? Може, мені ще на завод влаштуватися працювати якимось робітником?!

— У крайньому разі теж варіант!

— Не сміши мене, я без зв'язків і грошей предка — ніщо. Я звик до забезпеченого життя і по-іншому вже не зможу.

— Усе зрозуміло — розпещений, татків синочок! Твій батько сам усього домігся, без чиєїсь допомоги. А тобі слабо? Чи без татка ніяк?

— Ми будемо сваритися чи все ж таки поговоримо? — раптом серйозно заговорю.

— Добре, давай поговорімо, — погоджуюся.

— Як ти вже здогадалася, ця розмова з батьком була остаточною, він мені не залишив вибору. У нього зараз якийсь новий бізнес-проект і йому потрібна моя допомога. Тому я маю якнайшвидше виїхати. Якщо цього разу не послухаюся, то мене точно позбавлять спадщини!

— Коли треба їхати? — цікавлюся.

— Він сказав — протягом тижня.

— Так швидко! — здригаюся від несподіванки.

— Я постараюся якомога довше відтягнути свій від'їзд, потрібно ще вирішити деякі питання, — інтригує він.

— І, що за питання, можна дізнатися?

— Та з тобою мені потрібно вирішити…

— Що тут вирішувати? Ти поїдеш і кинеш мене, все й так зрозуміло! — ображено промовляю і відвертаюся.

— Мила, ну чого ти? — кличе і розвертає до себе.

Помічає, що мої очі стають вологими чи це ефект освітлення? Якийсь час лежимо, мовчки, і дивимося одне на одного. Цікаво, про що він думає? Про те, у що трансформуються наші стосунки?

— Хто тобі сказав, що я збираюся тебе кидати? — гладить долонею моє розкішне волосся.

— Але ж ти поїдеш?! А це надовго. Коли ти знову повернешся сюди?

— Цього разу мені, дійсно, доведеться виїхати надовго. Це буде довше, ніж зазвичай. Не менш як рік. Але це зовсім не означає, що наші стосунки закінчаться.

— Любий, я готова чекати на тебе, хоч цілу вічність. Але чи зможеш ти витримати так довго? Ти знайдеш собі іншу і навіть не згадаєш про мене!

Судячи з того, що часом по його обличчю пробігає тінь і він морщить лоб, намагаючись прогнати якусь думку, усередині нього йде боротьба.

— Дівчинко моя, тепер, коли я знаю, що ти є, я не зможу стерти тебе з пам'яті вже ніколи!

— Ти віриш у стосунки на відстані? Ми, що листи будемо один одному писати?

— Ні — ніяких стосунків на відстані! Я в собі впевнений і через рік я захочу бути з тобою. А ось щодо тебе у мене немає такої впевненості.

— Думаєш, що я забуду тебе?

— Може, ти й не забудеш мене. Ось тільки таку красу не можна надовго залишати одну, охочих бути з тобою знайдеться багато. Тебе ж заберуть у мене, розумієш?

— І, що ти пропонуєш? — допитую, посміхаючись одними куточками пухких губ.

— Можливо, це здасться якимось божевіллям, але я хочу забрати тебе з собою…

— Але це справді божевілля! Куди ти мене повезеш і як кого?!

— Я там винайму квартиру і ти житимеш зі мною.

— Послухай, це не в сусіднє місто переїхати! Ти відвезеш мене «за тридев'ять земель», а якщо твої батьки будуть проти або в нас не складеться? Що зі мною потім буде? Я не можу, та й не хочу так ризикувати!

— Чому ти відразу про найгірше думаєш? Щоб мені не сказали мої предки, я свою думку щодо тебе не зміню, та й плани теж!

— Андрію, зрозумій ти, що я не можу! У мене інститут, я тільки на другому курсі.

— Та до біса твій інститут, я тобі диплом куплю, якщо треба буде!

— Мої батьки не відпустять мене, вони будуть проти. Якби я була твоєю дружиною, тоді можна, а так ні.

— Ти вимагаєш від мене, щоб я одружився з тобою?! — обурюється він.

— От ще, я не опущуся до такого, щоб примушувати когось одружитися з собою! — ображаюся.

— Ти ж маєш розуміти, що мені ще рано. Нерозумно зв'язувати себе кайданами в дев'ятнадцять років!

— Я не пропонувала тобі такого, — продовжуючи злитися, йду на кухню.

Настрій остаточно зіпсовано, ми сидимо по різних кімнатах і мовчимо. Вже настає вечір і він збирається в нічний клуб. Я теж не хочу залишатися одна вдома і їду разом із ним.