Раді Вас бачити!

Анжела.

Суботнього вечора у «Джазі» особливо велелюдно, весь мажорний бомонд у зборі. Входимо з нареченим до зали клубу. У загальній масі тут уже всі наші друзі: Кирило і його модель, Ілля з новою зазнобою, Єгор із Лізою, Сергій із Мариною, яка почала з ним зустрічатися, після того, як її покинув Ілля, та Микола, звично один.

— Мажоре, ти запізнився! — Сергій висловлює своє невдоволення.

— У дядька затримався — робота, — відгукується він, і оглянувши присутніх, вирушає в обхід величезного столу.

Приймається вітатися з чоловічою частиною компанії, потиснувши всім руку. Ми знаходимо вільне місце і сідаємо.

— Ми вже думали, ви нас не вшануєте сьогодні своєю присутністю, — кидає репліку в наш бік Ілля.

— Що за свято? — запитує мій ненаглядний.

— У Кирила з Ксенією — це, ну типу заручини, коротше, вони одружитися збираються.

— А хто поруч із Єгором?

— Його дівчина Ліза… — безрадісно вимовляє Миколай, мабуть, вона йому подобається.

Довгонога брюнетка, що височіє над Єгором, як Лоліта над Сашею Цекало, погладжує його скуйовджену голову, немов струшуючи з неї пил. І найніжніше заглядає йому в очі.

— А Ілля з ким? — цікавлюся.

— Я її перший раз бачу, — замислюється той, — тьху, як же її звуть? Здається, Ірина, чи що…

Фарбована білявка з приємними дитячими рисами й вульгарно нафарбованими губами без кінця пхає Іллі до рота закуски, наче намагається нагодувати його на цілих десять років наперед. Запихаючи йому в рот ласощі, вона хтиво облизує забруднені пальці, вочевидь домагаючись розуміння, що може зробити щось схоже з чимось більш інтимним. Але він на її сексуальні ігри реагує мляво.

— Микола, а ти чого такий сумний? — запитально дивиться на нього Андрій.

— Та дівчат знімаю, а вони чогось не знімаються.

— Тут одні порожні понты, в «Лелеці» простіше.

— Я туди не ходжу. А ви їсти будете?

— Не знаю, Анжел, ми їсти будемо? — звертається до мене милий.

— Я точно не буду, я, взагалі, після шостої не їм, — розводжу руками.

— Мажоре, чого похмурий сьогодні? — ставить запитання Єгор.

— День видався, якийсь мерзенний, одні проблеми, — меланхолійно відмахується мій співмешканець.

Кирило розповідав про одного свого знайомого, який судився з колишньою дружиною.

— А скільки вони прожили? — цікавиться Сергій.

— Десять років. П'ять у Франції. Знаєш, як він розлучився?

— Розкажи, страшенно цікаво. Вона зраджувала йому? — просить Ліза.

— Не знаю. Суть не в тому. Одного ранку в місті Парижі він прокинувся о п'ятій ранку. Подивився на дружину, встав, одягнувся, сів у машину і поїхав на море в Довіль…

— Як зворушливо, і дорогою зустрів молоду француженку, — перебиває його Марина, закурюючи сигарету.

— Дай послухати, цікаво ж! Кириле, розповідай далі, ну їх усіх, — наполягає вже п'яна параЄгора.

— Нікого він не зустрів, він приїхав у Довіль, це півтори години їзди від Парижа, сів на набережній, випив кави, подумав про своє сіре і надто прогнозоване життя, подихав Ла-Маншем і попрямував назад додому.

— Приїхав, а вдома коханець? — усміхаючись, припускає Ілля.

— Ні! Приїхав, а дружина ще спить. Він роздягнувся, ліг у ліжко, полежав із заплющеними очима, дочекався, коли дружина прокинеться і спустився слідом за нею на кухню.

— Ну, і, що? І все? — розчаровано вставляє половинка Сергія.

— «Як спалося, любий?» — запитує його дружина. «Нічого, а як тобі?». Загалом, вона його відсутності не помітила, — оповідач на хвилину замовкає. — І після цього більше він із нею в одному ліжку не прокидався.

— Та все вона помітила! Мабуть, він їй сам так набрид, що простіше було зробити вигляд, що не помітила, — висловлює свою думку та, гасячи сигарету в попільничці.

— А може, він до цього так само ночами на переговори від'їжджав! — хихикає Ліза.

— Цього він мені не говорив, — закінчує свою байку юрист.

*****************

Андрій.

Миколаю хтось дзвонить і він іде на вулицю поговорити, бо музика дуже голосно грає. Я теж вирішую, що було б добре вийти покурити, залишаю свою Барбі з дівчатами та кличу Єгора скласти мені компанію. Ми йдемо слідом за своїм товаришем. Під час своєї ходи тернистим лабіринтом нічного клубу, він зачіпає когось, що призводить до конфлікту. Його жертвою виявляється син місцевого кримінального в минулому авторитета, а нині обласного депутата. Настрій у нашого приятеля у цей момент, настільки піднесений, що розгледіти небезпеку в кисло-розпливчастому, знайомому обличчі сина бандита, синові заступника Губернатора, якось не з руки. Існує різниця, яку необхідно відчувати. Але він цієї самої різниці між заступником Губернатора й обласним депутатом не особливо й проглядає. І той і інший представляють владу, а те, що один колишній військовий, а другий — колишній бандит; хто їх тепер розділяє.

Під час абсолютно банальної для нічного клубу ситуації, п'яний Микола отримує ляпаса, за що обидва хлопці спочатку потрапляють до рук служби безпеки, а потім на вулицю, де продовжують вже в колі друзів і роззяв. Розмова двох представників великосвітського суспільства спочатку агресивна і різка. Але незабаром зухвалість Миколая вщухає і чути тільки блатного, який виступає «ведучим базару» і голос Єгора. Суть діалогу зводиться до образи дій один одного і того, що нащадок кримінального авторитета абсолютно не бачить проблем ще раз з'їздити по пиці тому, хто зачепив його, в разі, якщо той не згоден з тим, як з ним обійшлися. Але оскільки в його супротивника немає претензій з приводу вже отриманого ляпаса, конфлікт поступово втрачає будь-який подальший розвиток. Тим паче, що повітря наповнюють сирени міліційних машин, які чи то проїжджають, чи то під'їжджають. «Ментьонок, своїх кентів покликав, чи що?» — чується презирливе бурчання з натовпу, що розтікається. Молодь починає рухатися і розступатися, розбрідаючись у різні боки. Син бандита — міцний молодий чоловік, крізь модну приталену сорочку якого проглядається рельєфна мускулатура, явно злиться.

— Бичок, латексний! Ще раз попадешся… уб'ю, сука мажорна! Взагалі, рамси поплутали! — бурчить він і впевненою агресивною ходою проходить повз.

Микола винувато, але проте, єхидно і зневажливо посміхаючись, стоїть поруч з нами.

— Порахуй до десяти… не сьогодні! — заспокоює його Єгор. — Зараз забудь! Ми не програли, я тобі обіцяю, ми цю тему ще розгойдаємо по-своєму. Тим більше ти розумієш, тобі не можна світитися! А на цього баклана… з його «бригадою» в оперів із забійного стільки компромату піднімемо, зрозумів?

— Зрозумів… сьогодні не можна, — озлоблено гарчить той.

Для Миколая цей ляпас гірший, ніж зламані ребра і ніс. Цей ляпас принизливий, але приятель правий. «Не зараз! Один, два, три, чотири… ми не програли… п'ять, шість, сім… суки, чорти… вісім, дев'ять, десять… я їх усіх уб'ю!» — бурчить він собі під ніс. Ми вирішуємо постояти трохи на вулиці та покурити, щоб дати йому охолонути.