Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Коли від'їжджаємо, одразу починаю переживати. У душі вирують суперечливі почуття, відчуваю панічний страх і занепокоєння від невідомості, бо не знаю, чого можна очікувати від цієї компанії, і водночас перебуваю в стані ейфорії від близької присутності того, про кого мріяла, й непомітно роздивляюся його. Він кладе свою долоню на спинку переднього сидіння, на його руці блищить велика золота печатка. На шиї теж висить золотий ланцюг завтовшки в палець. «Хіба я можу сподобатися цьому красеню мажору, видно ж, що він із багатої родини? На, що я розраховую?» — миготять думки.
— Крихітко, як же ти зважилася з нами поїхати, не боїшся, а раптом ми маніяки? — цікавиться Олександр.
— Я сподіваюся на вашу порядність.
— Не лякай її, я пообіцяв… — просить хлопець.
— Я зараз приставати не буду, справ багато. Ми з тобою потім зустрінемося в більш інтимній обстановці, так, солоденька? — повернувши до мене голову, підморгує той. — Усе зрозуміло, я до неї звертаюся, а вона очей не зводить із твого племінника, Вітя. Знову молодий дівчину уводить просто з-під носа. Твоя школа, босе?
— Він у мене спритний, — усміхається представницький чоловік років тридцяти п'яти.
— Андрію, у вас там у Польщі всі такі нахабні? — жартує той, хто сидить за кермом.
— Так само як і у вас, — розтягує губи в усмішці мій кумир.
— Красуня, подобається тобі наш хлопчик? — випитує в мене не бажаний шанувальник.
— Звісно, — кокетуючи, усміхаюся.
— Молодий, чув, ти їй сподобався, забереш її собі?
— Заберу, якщо вона захоче, — ствердно кивнувши, він кладе руку мені на плече й обіймає.
Я привабила його з першого погляду, приємна, з ніжними рисами обличчя і пухкими губами. На миленькому личку мінімум макіяжу і ще дзвінко сміюся, прикриваючи маленькою долонею з тендітними пальчиками свою білосніжну посмішку.
— Гей, я пожартував! Ну, ось тільки закохався і відразу відбили! — із сумом у голосі промовляє відкинутий кавалер.
— Пізно, — сміється більш щасливий суперник.
— Так не чесно, мені потрібна компенсація, якщо вона познайомить мене з подругою, тоді я не буду перешкоджати вашому союзу!
Ми довго катаємося, вирішуючи ділові питання. Встигаю вдосталь поспілкуватися з новим знайомим і багато про що поговорити. У дитинстві він жив тут, а потім його батьки переїхали до Польщі. У глави сім'ї там своя справа. Тепер і син із ним працює, а сюди періодично приїжджає ненадовго і зупиняється у дядька, рідного брата батька. Після тривалого вояжу ми, нарешті, приїжджаємо в місто, де я мешкаю. Але перед тим, як відвезти мене додому, заїжджаємо на пекарню Віктора. На вулиці вже темніє, втомлені від поїздки, ми з Андрієм відкидаємось на спинку сидіння і сидимо, обійнявшись, наче два голубки. Схиливши один до одного голови, стикаємося щоками, і він тримає мою долоню у своїй руці, ніжно погладжуючи. Чоловіки вирішують не порушувати цю ідилію і йдуть, залишивши нас наодинці. Коли знову сідають в машину, водій запитує, куди мене везти, повертаючи зі світу мрій у реальність.
— Анжело, ми побачимося ще? — випитує мій супутник, коли під'їжджаємо до мого будинку.
— Приїжджай до мене завтра, ти зможеш? — хвилюючись, запрошую.
— Заради тебе я можу відкласти всі свої справи.
— Ти приїдеш?
— Приїду, якщо не заблукаю. Я тут нічого не знаю і можу не знайти твій дім. Якщо тільки Саня мене привезе…
— Я просто так возити не буду, приятельку підженеш, тоді я його привезу, — втручається той в розмову.
— Познайомлю, є в мене одна хороша, — готова пообіцяти, що завгодно, аби тільки він приїхав.
— А вона схожа на тебе, така ж гарна? — з цікавістю дивиться на мене невдалий залицяльник.
— Вона ще красивіша.
— Окей, подивимося. То що, завтра зберемося? А вона точно погодиться?
— Так, давайте ближче до вечора.
— А місце є, де зависнути?
— У неї вдома, її мати буде на роботі.
— Добре, о п'ятій годині ми під'їдемо до твого під'їзду. Ну, все прощайтеся швидше, нам пора їхати, — кидає він нам.
Виходимо з «Жигулів» і вперше цілуємося. Андрій торкається моїх губ своїми і я гублюся. На мить відсторонюється, дивиться на мене оцінювально, потім обома руками бере мене за обличчя і знову, дуже сміливо, щоправда, підлітково обережно, цілує в напіврозкриті від здивування губи.
— Молодий, досить цілуватися, а то без тебе зараз поїдемо, — чується з авто.
— Я б залишився… — з надією каже він.
— Не можна, у мене батьки вдома, завтра побачимося, — чмокнувши його на прощання в щоку, забираю свою сумку і біжу в під'їзд.
Мені сьогодні ще треба сходити до коліжанки та домовитися з нею про майбутнє подвійне побачення.
