Спочатку:
На сторінку книги
Оскільки обирала заклад я, то мені захотілося шаурми. Вегетеріанської, тому що я не вживала м'яса. На мій вибір Драган лише закотив очі і з його вуст злетіло ледь чутне "Молодь". Через 15 хвилин ми вже сиділи за столиком і смакували. Лише зараз я мала змогу роздивитися чоловіка навпроти: синій костюм, біла сорочка. Вигляд, як завжди бездоганний, за виключенням волосся - зазвичай причесане, сьогодні воно мало розкуйовджений вигляд.
- Ви мною милуєтеся? - з іронічною усмішкою запитав викладач.
- Ще чого! - невдоволено відповіла я, - Я жую і треба ж кудись дивитися! - як доказ я почала оглядати заклад: червоні столи і столики, приглушене освітлення, затишна атмосфера - все було б досить мило, якби знову не наштовхувало на думку про романтику, господи прости!
- Що ж, Лівіцька, давайте тоді поговоримо про ваші оцінки. Що саме вас не влаштовує? І взагалі - чому ви з цим питанням не підійшли до мене після нашої пари?
- Як я вже сказала - я вважаю, що мої відповіді на парах повні, розкриті та заслуговують на більші бали. А не підійшла, тому що у вас було багато студенток навколо, а в мене не було часу чекати.
- Добре, а чому тоді не зайшли в деканаті мене? - не здавався він.
- У мене теж можуть бути свої справи в той час, коли ви в деканаті - уявляєте, - я вже переходила на саркастичний голос, бо по відчуттям скидалося на те, що мене хочуть звинуватити у тому, що сталося.
- Добре, Лівіцька, не зліться, я зрозумів. Я перегляну ваше прохання стосовно оцінок і наступного разу уважніше вас оцінюватиму, - чому мені почулося двояке звучання в його голосі? Чи я ще не достатньо прийшла в себе?
- Дякую, Даресе Йосиповичу! І за вечерю теж дякую.
- Немає за що. Тільки ви ж теж пам'ятаєте моє прохання?
- Нікому не розповідати, що за вами бігають студентки і найбільш безголові та з протікаючим дахом намагаються вас шантажувати?
- Грубо, але так. Я можу покластися на вашу чесність та совісність? - на мить він перестав їсти і перехилився через стіл до мене, - Мені важливо, щоб про мене не ходило ніяких пліток. Інакше доведеться звільнятися і шукати роботу де-інде.
- Що? Чому звільнятися, якщо ви нічого не робили і не винні? - я аж сама із себе подивувалася з якою несамовитістю я почала захищати історика.
- Це не важливо, Лівіцька, важливо те, що на першому місці беруться до уваги слова студентів(в даному випадку – студенток) і навіть якщо доводиться правота викладача - його репутацію все одно буде зіпсовано.
- Хм… Це, як з професором Люпіном у третій частині про Гаррі Поттера! В такому ракурсі я не розглядала цю ситуацію. Я обіцяю, що нікому не скажу жодного слова. Навіть не напишу і не простукаю азбукою Морзе, - цими словами я змусила нарешті історика щиро і з полегшенням усміхнутися.
Я підмугикувала пісню, яка грала з колонок, коли Дарес Йосипович розплачувався і чекав ще на 2 наші кави. Він щось говорив баристі і чудернацько жестикулював, обличчя у світлі ламп здавалося розслабленим і красивим... Я зловила себе на думці, що хотіла б дізнатися, яка на дотик його шкіра. Чи те неслухняне волосся, яке хотілося пригладити. Чи ще раз заглянути в його очі, щоб відчути в їх глибині той інтимний погляд, який був призначений лише мені, від цього погляду відчуваєш себе особливою…
"When the moon hit your skin, I could see you and him
Not you and me, yeah
It’s when you put me in the spotlight (spotlight)
It’s when you put me in the spotlight (spotlight)
When the sun shines above, you wake up with the one you love
Not you and me, yeah
It’s when you put me in the spotlight (spotlight)
It’s when you put me in the spotlight (spotlight)
(Spotlight, spotlight)"
Саме тоді я і зрозуміла - ось він - початок мого особистого пекла. І це було не добре. Це було гірше, ніж погано.
*******
Діліться враженнями - для мене це важливо❤❤
Якщо знаєте цю пісню - киньте коментарик;))
