Раді Вас бачити!

Тварюки ці нагадують худих і згорблених гуманоїдів із блідою, сіруватою шкірою, укритою наростами. Їхні кінцівки непропорційно довгі, а грубі пальці закінчуються гострими, мов бритва, кігтями. Найжахливіше виглядає морда; обличчям це назвати язик не повертається: зубата паща з жовтими й гострими іклами, витягнуті щелепи та темні тьмяні очі, що блищать жовтим або червоним при місячному світлі. Ці створіння, здебільшого, нерозумні, керуються інстинктами. Втім, вони колективні, і їхня поведінка може бути скоординована, якщо ними керує сильніше чудовисько, наприклад, альгуль або вампір.

Антуан де Мопассан, Післячумний бестіарій. Розділ 5, частина 3.

В маєтку Редкліффів, що розташовувався майже на околиці передмістя зі східного боку, справи йшли не краще. Жахлива пошесть скосила більшу частину мешканців маєтку. Крістофер втратив обох батьків, і це стало для нього страшним ударом. Він ледве усвідомлював, що це сталося насправді. Зібравши волю в кулак, юнак разом із двома сестрами організував поховання батьків та загиблих слуг. Тіла батьків не змінилися після чуми, тож він поховав їх у родинному склепі першого ж дня, щойно закінчився карантин.

Його старша сестра Елізабет — висока й статна молода жінка зі світлим волоссям, що нагадувало сонячне світло на світанку — таке ж м'яке й тепле, з легким золотавим відтінком, взяла на себе господарські турботи про маєток, а Крістофер зайнявся батьковими справами. Молодша сестра Роуз, завжди сумна, з пронизливими сірими очима, ще не оговталася від горя і весь час проводила у своїх покоях, не бажаючи нікого бачити.

❁❁❁

В ніч, коли відбулася атака нежиті, в маєтку Редкліффів ніхто не підозрював про нещастя, мабуть, через ізольованість маєтку. Вся територія була досить великою і оточена високим парканом із металевих прутів. Крім того, навколо маєтку були посаджені в'язи та буки, а за ними простягалися поля та сади з різноманітними фруктовими деревами. Саме тому ніхто в великому будинку не почув віддаленого сигналу дзвону, крім молодшої сестри. Роузі цієї ночі не спалось, тому вона вирушила до склепу, щоб замінити вигорілі свічки в скляних лампадках на могилах батьків. Проходячи вузькою стежкою між охайно підрізаними кущами жасмину, дівчина почула відлуння дзвону і, вирішивши, що пробили північ, продовжила шлях. Пройшовши через арку з молодих тисів, що символізують вічність і безсмертя, Роуз наблизилася до входу в склеп. Світло повного місяця осявало всю територію, фарбуючи в срібло смарагдову траву, і марно намагалося проникнути в темряву кам'яних альковів. Відкинувши за плечі пасмо каштанового волосся, що заважала бачити, вона підійшла майже впритул до входу. Дівчина зупинилася, щоб знайти потрібний ключ, і раптом почула скрегіт каменя і хриплі звуки. Придивившись до темряви, вона побачила лише обриси постаті, що возилася з дверима склепу.

– Кріс… Кріс, ти теж вирішив замінити свічки, так? – звернулася дівчина до фігури, прийнявши її за брата. – Я забула покласти ключі на місце, тому ти їх не знайшов, вибач. Ось ключ, я зараз відкрию…Але договорити вона не встигла, бо силует повернувся і вп'явся в неї двома величезними жовтими очима. Створіння зробило кривий крок вперед і, виблискуючи гострими, як бритва, іклами, загарчало. Тварина була трохи нижча за зріст звичайної людини, з блідою бежево-рожевою шкірою на зігнутих колінах і потворним горбом. Дівчина миттєво згадала малюнок схожої потвори на сторінці бестіарію, купленого перед початком чуми у французького торговця книгами.

– Це ж…

❁❁❁

Згорблений і потворний гуль прийшов зі старого кладовища, щоб поживитися свіжими трупами, запах яких доносився з околиць міста. Створіння мало чудовий нюх і могло відчути запах розкладеного тіла за кілька миль, тому попрямувало до найближчого джерела трупного смороду — маєтку Редкліффів.

Тварина вела нічний спосіб життя, не витримуючи денного світла, і воліла спати вдень у старому склепі невідомого лицаря на старому йоркському кладовищі, куди рідко хто вже приходив. Гуль задовольнявся залишками зі старих кісток, а іноді ловив необережних птахів, що заснули на надгробках, або дрібних тварин. Але після чуми, як і інші створіння пітьми, він відчув появу якоїсь сили, що йому імпонувала. Щось темне і зловісне прийшло на цю землю, і створінням оволоділи невгамовний голод і злість. Відчуваючи покровительство невидимої сили, гуль забув про страх перед живими людьми та їх яскравими ліхтарями, що нагадували ненависну стихію вогню.Тому, вийшовши зі свого логова і принюхавшись, бестія без роздумів рвонула на чотирьох лапах до маєтку. Без зусиль перелетівши через семифутовий паркан, вона проштовхнулася через кущі жасмину, фиркаючи на кожному кроці через «огидний» запах квітів. Ідучи по сліду, тепер чітко відчутному запаху, нечисть наблизилася до входу в склеп, але там її чекало розчарування у вигляді замкнених потужних дверей. Роздратований гуль почав люто калатати по них своїми кігтистими лапами, а заодно і по кам'яних стінах навколо. Як раптом його увагу привернув чийсь мелодійний голос позаду.

Гуль здивовано обернувся, не розуміючи, як живій людині вдалося застати його зненацька. На жаль, він не мав високого рівня інтелекту, щоб зрозуміти, що всьому виною могла бути та сама сила, що витала в повітрі останнім часом. Вона сп'янювала і наділяла невгамовним голодом, що також блокував інстинкти самозбереження, примушуючи гуля думати лише про вбивство і їжу, а не про власну оборону. Побачивши дівчину, він одразу ж накинувся на неї своїми довгими кривими кігтями. Краплі крові бризнули на пелюстки білосніжного жасмину і забарвили їх у багряний відтінок. Одна з пелюсток зірвалася і м’яко впала на траву в той момент, коли обірвалося життя милої Роуз.

❁❁❁

Пронизаний жахом і страхом, жіночий крик розбудив Крістофера в ту неспокійну ніч. Відчувши недобре, юнак, схопивши батьківський мушкетон і свою двосічну шпагу, побіг сходами до парадних дверей. Там його вже зустрів дворецький з ліхтарем і налякана Елізабет в нічній сорочці.

— Швидше, Кріс, здається, це кричала Роуз, у мене погане передчуття, — тривожно звернулася вона до брата.

Крістофер рішуче подивився на них і, відчинивши двері, вийшов у темряву ночі. За мить він вже був біля склепу, де розгорнулася жахлива картина. Над мертвим тілом молодшої сестри схилилося потворне створіння і пожирало теплу плоть. Почувши кроки, гуль повернув голову до Крістофера, оголюючи криваву пащу і блискаючи жовтими очима. Не вагаючись ні секунди, юнак вистрілив чудовиську прямо в груди, відкинувши його на кілька футів назад. Наступила довга мить тиші, як раптом гуль скочив на ноги і з хриплим ричанням кинувся на юнака. Але роки тренувань не підвели юнака, і він швидко відскочив убік. Різким рубаючим ударом заточеної шпаги Кріс в той самий момент зніс створінню голову. Тепер гуль впав мертвий, остаточно, а його голова закотилася під кущ жасмину, який цієї ночі став свідком таких жахливих подій, що менш ніж за тиждень зів'яв і незабаром безповоротно засох.

— Роузі! О ні, Роузі! — ридаючи, вигукнула Елізабет, опустившись на коліна біля загиблої сестри.

— Міс Елізабет, я дуже співчуваю, але зараз вам потрібно зайти в будинок, — схопив її за руку старий дворецький, відтягуючи від тіла. — Можливо, поблизу є ще така… тварина або кілька.

— Він правий, сестро, — більш різко сказав Кріс, сестрі, що вагалась. — Ти бачила, яке це створіння небезпечне. Ми вже втратили батьків і Роуз, так що зараз же біжи в будинок і зачинися, поки ми не повернемося!

Перезарядивши батьківський мушкетон, Кріс разом з дворецьким кілька разів обійшли територію маєтку в пошуках інших чудовиськ, але їх більше не було. Оглянувши розірване на частини тіло дівчини, чоловіки перенесли його в брезенті у кам'яну прибудову для садового інструменту і зачинили, на всяк випадок.

Повернувшись до будинку, Кріс застав Елізабет в вітальні, де вона обхопила обличчя руками і тихо схлипувала в кріслі. Юнак мовчки присів поруч і обійняв сестру, не сказавши ані слова. Через кілька хвилин увійшов дворецький з графином бренді і двома склянками. Поставивши все на столик біля крісел, він співчутливо кивнув хлопцю і мовчки вийшов.

— Цього просто не повинно було статися, — схлипуючи промовила Елізабет. — Вона ж була зовсім юною і ні в чому не винною. За що з нею сталося таке?

— Теж саме можна сказати і про батьків, сестро, — смиренно промовив Кріс. — Цей світ завжди був сповнений жахів, але зараз, здається, він просто остаточно зійшов з розуму.

— Як же тепер можна радіти чомусь? — запитала дівчина, дивлячись порожнім поглядом у наповнену бренді склянку теплого янтарного кольору. — Як взагалі триматися за це життя?

— Еллі… — пригорнувши до себе сестру, почав юнак. — Звісно, ніхто їх не поверне і не замінить, життя без них уже не буде повним і безтурботним. Але пам'ятай ось що… Наші батьки, як і Роузі, точно не хотіли би бачити нас розбитими та у розпачі. Мама завжди нагадувала нам про важливість сміху і радості. Батько завжди говорив про необхідність рухатися вперед, незважаючи на будь-які перешкоди і негаразди. А Роузі… Роузі сама була втіленням щастя і радості. І я впевнений, що вона хотіла би бачити тебе щасливою, Еллі. Буде неймовірно складно прийняти ці втрати, але що нам ще залишається, так?

— Ти подорослішав, Кріс, — рівним голосом сказала Елізабет, не відриваючи голови від грудей брата. — Що ж, це дуже до речі… Через пару годин світанок, я піду давати вказівки прислузі для підготовки до поховання.

— В такому разі я розпоряджуся, щоб підготували місце в склепі, а потім поїду в місто до шерифа, треба попередити Йорк про можливу небезпеку, — сказав Кріс, осушивши склянку за один присіст.

Ще до сходу сонця Кріс покинув свої покої і, протиснувшись у коридорі між метушними кухарками і прислугою, направився до конюшні. Взявши з собою відрубану голову гуля, зачеплену на гак, юнак галопом вирушив до міських воріт.

❁❁❁

З першими променями сонця Крістофер добрався прямо до ратуші, де, до свого здивування, побачив самого шерифа, який бадьоро давав вказівки стражникам. Юнак мчав на повній швидкості з сотнею думок у голові, тому й не звернув уваги на сліди учорашнього інциденту в місті. Лише спішившись, він почав помічати тут і там лежачі на землі обезголовлені або спотворені тіла людей, які загинули, явно не від чуми. Шериф якраз закінчив з вартовими і хотів йти всередину, але, кинувши погляд на юнака, що наближався, зупинився.

— Невже сам містер Редкліфф вирішив навідати мою скромну персону з самого ранку? — з натягнутою усмішкою звернувся до юнака повний чоловік у гірчичному дублеті. — Чи не зазнала ця напасть і вас учора? Ось одна біда минула, а вже й друга на порозі.

— Доброго вам ранку, містер Мерфі, хоча бачу, що він у вас такий же сумний, як і у мене, — Кріс простягнув руку потовстішому за останні роки шерифу. — Що це за побоїще у вас тут сталося і хто ці загиблі люди?

— Не поспішай називати їх людьми, — шериф відійшов вбік і повернув чоботом відрубану голову, щоб було видно обличчя. — Подивись-но. Багато ти людей бачив з такими зубищами? А очі які, га? До чуми ці бідолахи були людьми, але минулої ночі мерці піднялися і почали кидатися на живих і вбивати всіх без розбору… У нас тут, синку, учора вночі ціла війна з нечистю була. Як же ти скакав через пів міста і не помітив?

— Схоже, я запізнився, — не відриваючи здивованого погляду від нежиті, відповів Кріс. — На наш маєток учора вночі напало щось подібне, але… менш схоже на людину, швидше якась потвора з міфів. Моя сестра загинула від лап цієї тварюки… Роуз.

Кріс розвернувся і, підійшовши до своєї коняки, зняв із сідла залізний гак, на якому була насаджена голова гуля. Підійшовши до шерифа, юнак кинув трофей поруч з головою нежиті.

— Як бачите, містер Мерфі, на нас напало щось інше, — продовжив юнак, даючи шерифу кілька секунд оглянути трофей. — Це створіння явно не нежить, воно відчувало біль. Я це зрозумів по його криках і гнівних очах, коли я вистрілив упритул із мушкетона.

— Співчуваю з приводу сестри, — провів рукою по потилиці шериф. — Так, ну й часи настали. Що ж це за тварина така, нічого подібного не бачив. Чудовисько яке-н***дь або перевертень, може. Напевно, зберу комітет, тут потрібні люди вчені. Якщо ця потвора була не останньою, то треба її вивчити і зрозуміти, хто наш ворог. До мене доходили чутки з континенту, що там після чуми по лісах і селах бродять якісь тварюки, але я прийняв це за дурниці п'яниць. Виявляється, дарма. Якби ми підготувалися належним чином, то могли б врятувати сотні життів городян і солдатів, можливо, і твою сестру також. Ну що ж, у мене зараз купа справ, треба переконатися, що вся нежить, емм… мертва остаточно, чи як. І загиблих підрахувати, а ще королю листа написати. Але й вас я не можу відпустити, містер Редкліфф. Треба, щоб ви детально розповіли про всі подробиці щодо цієї потвори.

— Радо допоможу, але сьогодні у мене підготовка до похорон сестри, треба ще повідомити багатьох її друзів тут, у місті.

— Ох, ну звісно, — махнув рукою шериф, з виразом співчуття на обличчі. — Вибачте мене, ранок видався паршивим, як і ніч. Тоді давайте так… Завезіть зараз голову цієї потвори до нашого аптекаря, це вам якраз по дорозі. Він зараз займається розтином і вивченням одного з цих мерців у своєму морзі на задньому дворі, який він називає науковою лабораторією. А я пізніше пришлю до нього ще священника, бібліотекаря та інших учених, може, і з'ясуємо, з чим маємо справу. Ну а якщо буде потрібно щось від вас, я пришлю посланця, але не раніше, ніж завтра, щоб не відволікати вас від справ і трауру. Усього доброго, Крістофере.

Шериф розвернувся і досить бадьоро пішов до ратуші, більше не поглянувши на Крістофера. Юнак підняв гак з головою чудовиська і пішов до кобили, паралельно обдумуючи все почуте і побачене за останні хвилини. Схоже, що після закінчення чуми увесь жах зовсім не закінчився, а може, тільки починався? Що або хто стояв за появою нежиті й іншої потвори в місті? І чи були вони останніми, а може прийдуть ще? Чи справдилися чутки з континенту, часто обговорювані в тавернах про перевертнів, нежить і вампірів?

Крістофер струсонув головою, виганяючи вир думок, і вскочив на кобилу. Сьогодні попереду довгий і важкий день, сповнений важливих, але сумних подій, тому йому не хотілося тримати в голові ще більше сумних думок. Швидкою риссю юнак направився прямо до лавки аптекаря, будівля якої також служила й домівкою для самого аптекаря.

⊱━⊰❁⊱━⊰