Раді Вас бачити!

Передмова

Розкопки в цьому році трохи змістилися в часі, через те, що професор не зміг одразу визначитися зі студентами у своїй групі, вони випали в середині літа. Цього року стояла аномальна спека, сонце нещадно смажило студентів на розкопках. Темно-каштановий ґрунт був настільки пересушений, що лопатка практично не знадобилася, а основна робота припала на пензлик. Абрикосівка, настоянка з абрикоса, яку вдало штовхали місцеві мешканці, добряче вдарила в голову. Магазини знаходились в сусідньому селищі, а маршрутка їздить тільки вранці або пізно вечорі, тому до магазину або на машині, або пішки. Звісно, студентів в магазини ніхто не возив, так затарювали провіантом та й усе. От і доводилось хлистати місцеву абрикосівку Ще тільки половина другої, а температура вже досягла позначки 40. Усього два дні залишилося, а час тягнеться як вічність… крутилося в голові Миколи, що копає у розкопі. За великим рахунком, із цієї стоянки вже було все, що можна викопати, вилучене. Тепер можна було дати й студентам «покопатися». Розморений спекою та абрикосівкою Микола, вже просто імітував роботу знаючи, що більше тут нічого знайти, просто розколупував сухий ґрунт пальцем. Беручи до рук, черговий, більш-менш сухий шматок землі, щоб немов дитина в пісочниці роздавити його руками, він відчув опір. Та невже… подумав студент. Обережно розчистивши, від бруду. Виявив щось схоже на печатку. Трохи попрацювавши пензликом, Микола побачив перед собою кругляк у діаметрі 5-6 см і товщиною не більше ніж половина сантиметра, практично рівно оброблений, наче вирізаний, хоча на вигляд він був із каменю. На ньому було вибито символ невідомого походження. Так! Є! Радо скрикнув він і побіг стрімголов до професора. Пантелеймон Давидович узяв його до рук, уважно оглянув і промовив: - Ну… Кельтський знак, 3-го сторіччя до нашої ери… Покрутив його знову в руках кілька разів. - Ну, звичайна прикраса, нічого особливого. Давай ми не будемо переро***и опис через таку дрібницю. – сказав професор і повернув кругляк Миколі. - Так, а з артефактом як бути? - Запитав Микола. - Та який це артефакт, звичайнісінький камінь, та й знак, цей нічого не означає, може тренувалися чи вчилися на ньому просто... Що тепер в артефакти записувати його чи що? – Різко відрізав професор і додав потім: "Та що хочеш з ним те й роби". Засмутився Микола, сунув кругляк у кишеню. Пам'ять буде, хоч щось знайшов... - подумав він. За той час, що залишився, ніхто нічого особливого більше і не знаходив, так розбиті глечики та інші елементи битого посуду.

***

Грудень цього року видався сніжний. Краса просто. Різдво на носі, а погода святкова, навколо все вкрито снігом, різдвяні ілюмінації та сніжок порошить. Казка, виходиш надвір ввечері, гірлянди вуличні світять, ялинки навколо, прикраси, діти ліплять сніговиків, сніжок лапатий йде. Повз пробігають закохані пари, що тримаються за руки, з далеку доноситься сміх компаній, що грають у сніжки. Микола, кинув рюкзак на підлогу і сів у крісло, викинувши ноги вперед, а руки розкинувши убік. - Фууух, нарешті закінчив з перенесенням речей ... - Промовив він про себе ледве чутно. Ну ось він останній рюкзак з речами. Символічно, що з цим рюкзаком він їздив завжди на розкопки. А тепер з'їхавши нарешті з гуртожитку, цей рюкзак був останньою точкою у переїзді. І до Різдва встиг впоратися. Тільки сил уже не лишилося на святкову вечерю. - Потрібно, напевно, трохи відпочити й вийти перекусити в їдальні поблизу. Там смачно та дешево годують. – подумав він. Нахилився Микола до рюкзака, а рука потяглася в кишеню. Відкрив він його, а там кругляк, той самий кругляк, який він влітку на останній практиці знайшов із кельтським знаком. - Ух ти… зовсім я про нього забув. - Промовив він про себе і підкинув його у повітря як монету. Микола любив підкидати монетки у повітря. Ось і взяв кругляк у руку і став збиратися, періодично крутити та підкидати його. Трохи відпочивши, переодягнувшись, зібрався виходити з квартири крутячи в руках і підкидаючи артефакт. Спустився він з другого поверху, виходячи з парадного, підкинувши знову артефакт і послизнувся на льодовій смузі біля парадного. Та так забився, що навіть свідомість втратив, ледь почувши дзвін кругляка, що падає. - Прокиньтеся…. Прокиньтеся... Чоловіче... Вставайте... - долинав голос, здалеку... На щоках все виразніше відчувалося постукування, ніжними долоньками. Голос ставав дедалі голоснішим і ближчим. А потім на обличчі почало щипати від холоду... Це був сніг, яким дівчина розтирала його по обличчю. Різко схопившись, і хотів було щось вигукнути. Микола відчув сильний біль на потилиці. Помутніло в очах і з'явилося різке запаморочення. Трохи озирнувшись, на вулиці вже стемніло, порошив сніжок, десь виднілися вогні вуличних гірлянд. Навпроти, стояла дівчина, з великими круглими очима. Вії, в неї, немов крила з кожним морганням очей змахували до неба. Її молодіжна рожева шапка, одягнена ніби на маківці зовсім, не поєднувалася зі строгим вовняним пальтом, але злегка рожеві від хвилювання щоки наче відводили фокус уваги з цієї невідповідності. - Як ви себе почуваєте? - трохи тремтячим голосом запитала вона. Хотів було відповісти, що все нормально, але тут зрозумів що те, що почав говорити схоже на мукання і вирішив кивнути, показавши великий палець угору. - Вам би до лікаря. - Сказала дівчина, і позадкувавши назад зібралася йти. - Ні, все добре. – пробурмотів він. Дівчина посміхнулася, розвернулась та пішла у бік вулиці. Ну а Микола, відкривши рота, щоб пробурмотіти щось нібито слів подяки, лише протягнув звук «аааа...» і з відкритим ротом витріщившись в слід дівчини, що віддалялась все далі, так він і простояв поки вона не зникла з його поля зору. Потім отямившись від легкої зачарованості, згадав про кругляк і почав його шукати. Пам'ятний артефакт все-таки єдина знахідка за весь час практик на розкопках. Оглянувшись довкола, артефакту ніде не було. Вже було майже вісім вечора, до закриття їдальні залишалось зовсім недовго, вирішивши встигнути на бюджетний варіант вечері Микола відклав пошуки кругляка на пізніше. До їдальні Микола дістався миттєво. Людей там вже не було, бо прийшов він під закриття. Вечеряти довелося дуже швидко, тому, що у жінки, яка працює за касовим апаратом, так і зчитувалося на обличчі: «Ну що ти приперся, у такий час вечеряти вдома потрібно…». Пронизливий погляди, на єдину, що сидить по центру порожньої зали, людину, шастаючих туди-сюди співробітників, не давали особливо посмакувати вечерею. Швидко поглинувши напівохолоджену їжу, він подався на вихід. Оце так, голова розколюється. Поїсти нормально не вийшло. Загалом змішаний вечір дуже сильно зіпсував посмак від вдалого дня. "Ще й пам'ятний артефакт загублений". - Подумав Микола. Забувши, що сьогодні вечір перед Різдвом, він попрямував у бік аптеки, щоб купити знеболювальне. Звичайно ж, аптека вже була закрита. Засмутившись ще більше, він вирушив додому через парк. Вирішивши, що повітря паркової зони буде корисніше для нього зараз. Та й святкові ілюмінації, прикраси парку, повернуть йому веселий настрій. Зайшовши через центральний вхід, побачивши різдвяний жвавий парк. У якому лунав аромат кориці, теплого вина та хвої. Микола і правду відчув зміни на краще, у настрої. Так, він дуже любив гуляти в парку, особливо в зимові свята, коли багато людей, що веселяться. Красиво, яскраво прикрашено, навколо. Кожна ялинка парку не була забута, гірлянди на деревах утворювали такий собі казковий простір, що навіював святковий дух. Захопившись красою, він і не помітив, як звернув на неосвітлений бік парку, в лісову смугу й опинився на самоті з природою та в цілковитій тиші. І тут Микола відчув справжнісінький приплив сил. Природна тиша, запах ялинок. Навколо було засіяно сніговою доріжкою, завдяки якій ліс не здавався таким темним. А сніг, що падає, лапатими пушинками ніжно, ніжно лягав на голову, яка ще зовсім недавно розколювалася від болю. Крокуючи все далі й далі засніженою, лісовою доріжкою, Микола насолоджувався прогулянкою. Нарешті йому стало остаточно легше і, здавалося б, вечір знову перейшов у позитивне русло. Десь у далині він побачив, що хтось прямує до нього на зустріч. У голові пробігла думка: «Хтось любить нічні прогулянки парком…». Незабаром постать наблизилася зовсім близько, і він почав впізнавати в її образі щось знайоме, його голова раптом різко почала боліти, прийшла хвиля якогось швидкого пульсуючого болю. Микола потягнувся і потер місце удару, тому що звідти починалася пульсація, що давила на очі, попереду все на мить покрилося туманом. Через секунд п'ять Микола, прийшов до тями дивлячись на пальці, якими він розтирав голову, там ще залишалася кров з недавно забитої голови. Він, не розуміючи, що робить, сунув цю руку в кишеню, де лежало щось тверде. Після того, як знайомий образ постав перед ним, він упізнав її. Це була вона, та сама дівчина, яка допомогла йому отямитися біля будинку. Тільки цього разу від неї віяло страхом та жахом. Щось ніби сковувало Миколу, ноги німіли, рухатися було неможливо, йому хотілося закричати, але звуки не вилітали з його горла. Дівчина ніби висіла в повітрі, наблизилася ще ближче і простягла свою руку в бік Миколи. Рука вже не була така ніжна, що ледве чутно ковзала по його обличчю зовсім недавно. Вона ніби подовжилася і перше що помітило око це довгі пазурі, на кістлявих, витягнутих пальцях, зморшкуватої руки. Дівчина тяглася до нього рукою і здавалося лише справа часу, коли вона схопить його цією кістлявою рукою за шию і задавить як кошеня. Її трохи рожеві щічки перетворилися на частину зморшкуватого обличчя, ніс подовжився і скривився наче дзьоб. А під шапкою, яка так само одягнена на маківці, розвивалося абсолютно сиве волосся… Вона знущаючись посміхнулась і миттєво прибрала руку, що тяглася до нього, потім швидко розкрила пальто і дістала звідти величезний ніж, на якому ще було видно сліди свіжої крові. Та знову потяглася рукою до шиї Миколи, а ножем замахнулася до живота. І лише мить відокремлювала його від болісної смерті, але крізь заціпеніння він намацав у своїй кишені щось тверде, внутрішній голос підказував: дістань це. Микола прислухався до внутрішнього голосу і дістав, то був кругляк, артефакт. Він міцно стискав його рукою забрудненою своєю кров'ю. Відьма зупинилася і здивовано глянула на Миколу. Тоді він зрозумів, що справа в кругляку і виставив руку, направляючи символ на неї. Тут же вона позадкувала назад і голосно волаючи впала на сніг, почавши битися в агоніях ... Микола не став випробовувати долю і побіг назад до освітлюваного парку, мабуть, це був найшвидший його біг. В руках стискаючи артефакт, він утік, не зупиняючись аж до будинку. Лише забігши у квартиру і зачинивши двері на всі замки, він заспокоївся і сів біля дверей. Так він і заснув на підлозі, сидячи спираючись на вхідні двері. Ранком Коля виявив у правому черевику срібну монету. А з кругляком він більше не розлучався ніколи.

Післямова.

Вранці на Різдво було оточено центральний парк. Вздовж лісосмуги знайдено труп, набитий як опудало гнилим листям і дерном, лежав він біля ялинки, прикрашеної його ж нутрощами. Ось таке Різдво цього року видалося.