Спочатку:
На сторінку книги
Я падаю назад у крісло, помістившись у ньому всім тілом.
- Навіщо ти прийшов, Стен? - З мого голосу так і сочиться жовч. Але навіть це у мене виходить із якимось безсиллям. - Я думала, ти вже зрозумів, що я не відчуваю до тебе рівним рахунком нічого. Ти змовився з моїми батьками, так? Ви вже вирішили все за мене, напевно, навіть дату весілля спланували, - моя посмішка стає схожою на викривлену гримасу, але раптово розлючену. - То ось тобі моя відповідь, Стен Девіс: я ніколи не вийду за тебе заміж.
Так, мабуть, це вже перебір, але я б'ю швидше, ніж удар полетить до мене. Якщо Стена і якось зачепили мої слова, то він ніяк це не показує. Він тримається стійко і навіть гідно.
– Я тут не для цього. Справа в тому, що я в курсі твоєї ситуації... З Кейном.
- Прийшов потішитися? Ткнути мене обличчям у бруд? - я кривляюсь. - "А я казав тобі, Кім, що він не вартий тебе! А я казав, що він принесе тобі горе!" - я копіюю інтонацію і вимикаю цю гру, звертаючи на нього різкий погляд. - Так ти хотів сказати?
- Все правильно, він не вартий тебе, - його короткий вдих ділиться надвоє. - Але ні, я не прийшов тебе осуджувати. Я просто хочу сказати, що мені дуже шкода, що так сталося.
Я різко схоплююся на ноги. Кров стукає у скронях, затуманюючи зір.
- Не тобі мені про це говорити, Стен, - я вкладаю у свій голос всю зневагу, на яку тільки здатна. - Будь-кому, але тільки не тобі. Ти ж і радий би позбутися його. Ось, подивись! - я широким жестом обводжу кімнату. Коли я знову говорю, мій голос звучить майже безпорадно і з надривом. - Його тут немає, Стен. Але я, як і раніше, не хочу тебе. Я не кохаю тебе і ніколи не покохаю навіть під дулом пістолета.
Стен болісно прикриває очі і я розумію, що вдарила саме в ціль. Я знаю, що роблю йому боляче, і я роблю це навмисно, тільки мене не зупинити. Це як поранений звір, який вже не відрізняє погане від доброго, він кидається на всіх, хто підходить до нього, намагаючись убезпечити себе від ще більших втрат.
- Я знаю, - тихий видих Стена. Може обличчя здивовано витягується.
- Я знаю, Кім, - він продовжує. - Насправді, я прийшов попросити тебе пробачення.
Стен робить крок. Я в розгубленому збентеженні відступаю назад. Не тому, що боюся. Це виходить не спеціально. Він продовжує стояти на місці.
- Я був занадто сліпий, сподіваючись колись отримати твою взаємність. Я не знаю, що мною рухало, - він кривить губи в посмішці. - Того дня, коли я тебе поцілував, ти не відштовхнула мене, і я вирішив, що це і є вона, та сама надія. Що щось у тобі є до мене, але ти надто заплуталася у своїх почуттях, тому не можеш відрізнити де справжня правда. Тепер я розумію, що це був звичайний шоковий стан. Так буває, коли ти очікуєш на цей вчинок найменше від людини, якій повірив. Я б теж був не в захваті від набридливої шанувальниці, яка всіляко намагається привернути мою увагу.
Я мовчу. Дивлюся на нього широко розплющеними очима, не знаючи, що сказати у відповідь. Стен парою рухів послаблює краватку на шиї, криво обертається, щоб піти, але знову розвертається до мене.
- І ти знаєш, я все ж таки сподіваюся, що Кейн повернеться. Так, твої батьки будуть розлючені, але я думаю, що рано чи пізно вони повинні змиритися з твоїм вибором. Я прийшов сказати, що я не збираюся одружуватися з тобою проти твоєї волі. Успіхів тобі, Кім.
Стен дарує мені маленьку усмішку, мабуть отримавши маленьке задоволення від мого шокованого мовчання, і розвертається, напевно спиною відчуваючи мій погляд.
Я ще довго дивлюся у двері, хоча він давно пішов. Його слова ніби щось перевернули у моїй свідомості, наче отримавши "схвалення" колишнього друга, у мене знову на якийсь час з'являється дурна надія, що Кейн повернеться до мене і все обов'язково налагодиться.
