Спочатку:
На сторінку книги
– Так, давай ще раз. Отже, є три основні концепції походження держави.
- Чотири.
– Що?
- Чотири види, - повторюю я. - Зазвичай четвертий вид вважається надто суперечливим і його прийнято називати неофіційним. Він так само поділяється на три підвиди, кожен з яких несе ще кілька важливих розгалужень і має ряд особливостей, через які ця теорія вважається найскладнішою.
Стен люто стогне.
- Господи, Кім, я не можу більше! У мене скоро мозок розплавиться, мені потрібен перепочинок, - Стен, який сидить за своїм робочим столом, в серцях захлопує книгу і кидає її на стіл, зіштовхнувши при цьому стопку зошитів, що потягли за собою цілу низку з книг, органайзер з мільйоном різнокольорових ручок та олівців, та мало не потягнули за собою лампу.
Він виставляє нижню щелепу вперед і кидає на мене лютий погляд, після чого все-таки нахиляється, збираючи весь цей хаос.
Я сиджу, обгорнута легким сатиновим пледом на його ліжку, склавши ноги по-турецьки, тримаю на колінах миску з горішками і спостерігаю за всією цією картиною, спокійно поїдаючи їх. На відміну від Стена, я нітрохи не втомилася. В мене ця тема від зубів відскакує.
- Гаразд, - я відкладаю тарілку, розуміючи, що це надовго, і хапаюся за телефон. - Я поки що напишу Кейну.
- Мені ось знаєш, що цікаво, Кім? - Стен виростає прямо переді мною і дивиться на мене заскленими очима. В руках у нього цілий стос макулатури.
- Куди поділася моя мати і хто ця жінка, яка сьогодні замість неї? - я хохочу, не дивлячись на Стена, на автоматі друкуючи знайомі літери на сенсорі. Коли я не отримую відповіді, я розумію, що він явно не оцінив жарт. - Гаразд, я жартую. Валяй, - я набираю ще одну жменю горішків, люб'язно запропонованих місіс Девіс, закидаю їх у рот і залипаю в телефоні, пишучи нове повідомлення. Стен кладе на стіл важку стопку, явно відчуваючи від цього полегшення, і розвертається до мене.
- Ось я бачу, що ти зі своїм хлопцем щодня переписуєшся. Хіба твоя мама ні разу не помітила? Адже це нескладно, скласти що до чого. От зуб даю, вона б вже давно спалила.
Я посміхаюсь. Чомусь я навіть не дивуюся, ніби й справді чекала цього питання.
- Я просто завжди при ній вимикаю звук, це раз. Блокую наше з Кейном листування, це два. І потім, мені ж нічого не вартує одним натисканням швиденько відправити в блекаут сім-карту, коли вона забирає у мене телефон.
Стен округляє очі.
- Вона забирає у тебе телефон?
Я просто знизую плечима, мовляв, це вже звична справа. Якщо чесно, раніше мене це дуже засмучувало, я сильно переживала і боялася, що мама і справді про все дізнається. Згадати навіть, як мама виглядала з вікна моєї кімнати. Вона явно щось підозрювала... Але моя нічим невидатна поведінка і дружба зі Стеном, здається, остаточно переконали її у протилежному. Головне, щоб мамині підозри не повернулися, і ми з Кейном продовжили спокійно спілкуватися. Поки я думаю про те, що мені дуже цікаво дізнатися, що все-таки твориться в голові у моєї мами, на мій телефон приходить повідомлення від Кейна.
"38.2. Я вже викликав лікаря."
Я хмурюся, вдивляючись у телефон, бо справді, щиро сподівалася на краще. І поки я судомно намагаюся зрозуміти, що відповісти, я сама не помічаю, як з грудей виривається важке зітхання. До мене одразу долинає низький, трохи вкрадливий голос Стена:
- Хочеш до нього?
Я підводжу голову в збентеженні і зводжу на переніссі брови.
– Що? - І тільки тепер до мене приходить усвідомлення почутого. Я судомно мотаю головою. - Немає значення, що я хочу. Це все одно неможливо.
- А що, як ні? - У голосі Стена з'являється якась нова інтонація, в очах - виклик.
- В сенсі? - я дивлюся на нього так, ніби він тільки-но зізнався мені в тому, що він нетрадиційної орієнтації. - Ти пропонуєш мені прямо зараз піти до Кейна і накликати на себе черговий батьківський гнів? – я тихо посміююся.
- Чому б і ні, - на обличчі Стена ні краплі веселощів, він дивиться на мене з цікавістю і чимось ще. Моя посмішка сходить нанівець, і отут я вже починаю розуміти, що він не жартує.
- Ти... Ти справді зробиш це? - я обережно промовляю, погано приховавши тремтіння в голосі.
Тому що так, я майже впевнена, що Стен зараз зігнеться навпіл від сміху, засуджуюче похитає головою і ткне в мене пальцем, сказавши, що я просто наївна дурепа. Але нічого з цього не відбувається, тепер на обличчі Стена грає безтурботний вираз, його губи злегка піднесені в посмішці, руки він тримає в кишенях штанів. Він легко знизує плечима.
- Ну, ми ж друзі. А друзі допомагають одне одному.
Я дивлюся на нього на всі очі, ляскаючи віями, намагаючись вирахувати на його обличчі таємну змову, найменший натяк на один великий, глузливий жарт, але крім стриманої посмішки та схвалення в м'яких карих очах я більше нічого не знаходжу.
- Дякую! - я відразу все кидаю і буквально стискаю його в обіймах. - Ти просто чудовий друг!
- Гаразд, Кім, я зрозумів. Ти зараз задушиш мене.
Я тут же відпускаю його і відчайдушно червонію, видавши збентежений смішок.
- Пробач, - я відчуваю, як мимоволі мої щоки все більше нагріваються.
Здається, Стена тільки забавляє моє збентеження, тому що його усмішка стає тільки ширшою.
- У тебе дві години. Якщо що, я прикрию. Я б не проти більше, але боюсь, твоя мама вже сама почне щось підозрювати.
Я посміхаюся і виразно киваю.
- Дві години в самий раз.
