Спочатку:
На сторінку книги
Книга базується на реальних подіях.
Особисте життя героїв повністю є вигадкою автора.
ВЕНДІ РАШ
Сидячи на дивані, Венді Раш задумливо дивилася на старе фото в сімейному альбомі. З пожовтiлого від часу знімка на неї дивилися Ісидор та Іда Штрауси, ті самі Штрауси, що загинули на теплоході «Титанік» 1912 року. Прапрадід і прапрабабуся прославилися на весь світ своєю зворушливою історією кохання, коли він відмовився від місця в рятувальній шлюпці на користь бідолашних дітей, а вона не побажала залишити чоловіка. Проживши разом сорок років, любляче подружжя не захотіло розлучатися й перед смертю. Востаннє ïх бачили, коли вони стояли на верхній палубі «Титаніка», що потопав, і трималися за руки.
Що й казати, відтоді кожна дівчинка в їхній родині, яка з дитинства чула й знала романтичну історію прабатьків, мріяла знайти таке ж вічне кохання.
«Але, мабуть, щастя не передається у спадок, подібно до мільйонних статків...» – із сумом подумала Венді.
Її чоловік, Стоктон Раш, відомий підприємець та засновник компанії ОceanGate Еxpedition, одружився з нею саме через її мільйони, що залишилися від Ісидора Штрауса. Прапрадід був власником найбільшого в Нью-Йорку універмагу «Мейсі», і його називали одним з найзаможніших пасажирів «Титаніка», на якому зібрався тоді найбагатший бомонд.
Багато років тому, у пору своєї молодості, Венді теж мріяла про вічне кохання. Зустрівши Стоктона, молодого самовпевненого красеня з амбіціями, вона вирішила, що знайшла свого принца.
Батьки визнали претендента на руку доньки цілком прийнятною партією та дали згоду на їхній шлюб.
Чи могла тоді подумати закохана дівчина, що сімейні узи виявляться підступною пасткою?.. Незабаром шляхетний принц показав своє справжнє обличчя. На зміну вічному святу кохання прийшли суворі рутинні будні.
Увесь інтерес чоловіка був зосереджений виключно на бізнесі.
Та ще й на якому бізнесі!.. Стоктон, дорвавшися до статків дружини, вирішив зайнятися підводним туризмом, розрахованим виключно на багатих клієнтів. А Венді... вона була принадою.
Чоловік уключив її до складу співзасновників компанії та дав місце директора з комунікацій виключно для того, щоб спекулювати її родинним зв’язком із сімейством Штраусів із затонулого «Титаніка».
Верх цинізму! Заробляти гроші на чужому горі й чужій смерті – що може бути бруднішим та підлішим?! Венді була категорично проти й ніколи не схвалювала такої ідеї, але чоловік наполягав на своєму рішенні та прагненні робити гроші буквально на всьому.
Він сам сконструював батискаф для занурень на океанське дно. Його метою була подорож до решток «Титаніка». І, як не дивно, ідея чоловіка втілилася в життя. Знайшлося чимало багатих ідіотів, готових за нечувану суму ризикнути своїм власним життям за сумнівне задоволення побачити цвинтар на океанському дні в єдине вікно ілюмінатора. А якби вони знали, кому й чому довіряли своє життя, то ніколи б не погодилися.
А Венді знала... але не могла заявити про це відкрито, ризикуючи занапастити репутацію родини та майбутнє своїх дітей.
Зате вона воювала вдома, на невидимому для громадськості фронті особистих стосунків.
Їхнє сімейне життя не склалося практично відразу після народження сина Річарда. Отримавши спадкоємця, Стоктон охолов до дружини й спрямував свою увагу на довгоногих коханок.
Венді розуміла це, відчуваючи горе пораненим серцем покинутої жінки. Вона не влаштовувала скандалів, ні, це було не в її характері.
Та й чого можна домогтися в подібний спосіб? Точно не кохання, якщо воно зникло назовсім... А чи було воно взагалі? Згодом нещасна жінка дійшла висновку, що чоловік, засліплений виключно статками дружини й можливістю зробити великий бізнес на її імені, ніколи й не був закоханий. Але було вже пізно... Заради репутації родини та сина Венді не могла розлучитися з чоловіком, просто не насмілилася б зламати життя власній дитині. Адже у вищих колах, серед багатих людей, існують свої закони. Хто погодиться поріднитися з родиною, яка заплямувала своє ім’я скандалами? Так уже повелося здавна, що честь багатих спадкоємців охоронялася неухильно. А якби Венді відкрила правду... всю правду... доброму імені Раш та їхнім статкам настав би край! Тому жінка мовчки терпіла шлюбні кайдани, замкнувшись у собі.
За чотири роки в пари народилася донька Луїза. І її народження виявилося справжнім дивом! Це був той рідкісний випадок, коли чоловік вирішив придбати «запасного» спадкоємця й тимчасово звернув погляд на законну дружину. Венді не чинила опору...
Вона ж бо, дурепа, подумала, що щастя повернулося до неї обличчям... та де там! Знову лицемірство й обман... знову розбите серце, нещодавно ледь-ледь зібране з уламків...
– Що ж ви, предки, не захистили мене від подібної долі?! – з докором звернулася вона до подружжя Штраусів, які щасливо дивилися з фотографії в сімейному альбомі.
Її бесіду з померлими родичами раптово перервав телефонний дзвінок.
– Алло, місіс Раш? – почувся голос у слухавці. – Це Девід Локрідж, колишній директор з морських операцій OceanGate...
– Я слухаю, – відповіла Венді, відволікаючись від своїх проблем на телефонну розмову.
– Місіс Раш... Венді... Ви єдина розумна людина в усій компанії!
– Що ж, дякую! – усміхнулася жінка. – Яку справу ви маєте до мене?
– Закликаю до вашої розсудливості! – продовжив Локрідж. –
Ви ж знаєте, що «Титан» непридатний для глибоководних занурень!
Ще б вона не знала! Адже Стоктон змайстрував його сам з підручних матеріалів, узявши цинкові труби з будівництва, абияк прилаштувавши до батискафа камери для зовнішнього спостереження та використовуючи для керування звичайний джойстик від приставки.
– Чого ж ви хочете? – запитала Венді, мимовільно потираючи лоба. Вона так утомилася від усього цього галасу з «Титаном» та цинічної брехні!..
– Я прошу вас... ні, я благаю наполягти на сертифікації апарата! – надривно промовив колишній топ-менеджер – Його корпус виготовлений з неналежних матеріалів, вуглецеве волокно непридатне для глибоководних занурень, метал має всі ознаки втоми, адже це я знаю як ніхто... До того ж люк розрахований на тиск води за максимального занурення на глибину до 1500 метрів, а компанія експлуатує його на глибині 4000...
– Девіде, чому ви телефонуєте мені? Адже вас звільнили з OceanGate? – перервала його жінка.
– Тому що життя пасажирів під загрозою! – вигукнув Локрідж. – Що може бути ціннішим за людське життя? Невже гроші за сумнівний тур до підводної могили?!
– Звичайно, ви маєте рацію! – погодилася місіс Раш. – Але що я можу вдіяти сама?
– Не мовчіть, Венді! – благав колишній працівник. – Зробіть хоч щось!
– Дейве... Я не можу... – чесно зізналася жінка. – Девіде, любий, я б хотіла допомогти й виступити із заявою, як ви, але не маю вашої сміливості! До того ж я не можу піти проти інтересів своєї родини.
У слухавці повисло красномовне мовчання, потім Локрідж проголосив:
– Отже, вам начхати на чужі життя? Своя сорочка ближча до тіла?!
– Дейве, я глибоко поважаю вашу позицію, але ж ця подорож під воду – вільний вибір кожного. Клієнти, які платять величезні суми за адреналін у крові, підписують контракт, погоджуючися з усіма можливими ризиками, – спробувала довести Венді. – Їх ніхто не примушує!
– Якщо станеться трагедія, то ви, місіс Раш, будете винні через ваше мовчання не менше, ніж ваш чоловік через його дії. На все добре! – розчаровано промовив Локрідж та поклав слухавку.
Венді важко зітхнула. Вона справді дуже поважала колишнього директора компанії, який мав сміливість не мовчати, як вона, а оприлюднити проблеми безпеки злощасного винаходу, за що його й звільнили протягом десяти хвилин та викинули на вулицю. Та ще, на додачу, компанія подала на Девіда Локріджа позов за розголошення внутрішньої таємної інформації. Але ж скільки разів він звертався до ради директорів з проханням звернути увагу на безпеку батискафа!..
Утім, за це Стоктон Раш і позбувся одіозного працівника, йому не потрібний резонанс. Але, до честі Локріджа, він не зупинився на цьому й подав зустрічний позов за незаконне звільнення та приховування важливої інформації від клієнтів щодо їхньої безпеки.
«Так, – подумала Венді, – цю людину є за що поважати!
Якби таких було більше на нашій планеті...» У глибині душі вона захоплювалася Девідом Локріджем. Як би Венді хотіла, щоб поруч з нею, замість самовпевненого Стоктона, опинився такий принциповий, чесний чоловік... хоч і без мільйонних статків та амбіцій. Але цього ніколи вже не станеться. Вибір зроблено, а повернення в минуле наука поки не винайшла.
