Раді Вас бачити!

За тиждень Філіп з'явився на віллі кінопродюсера, який влаштовував для друзів шикарну приватну вечірку. Жива сучасна музика, ультрафіолетове освітлення, що створювало унікальний ефект космічного простору, голі танцюючі жінки, що демонстрували боді-арт, і богемна публіка надавали цьому святу життя особливо витонченого смаку.

Роджер, як завжди, вже неабияк піддатий, лавірував серед гостей, приділяючи увагу кожному потроху, щоб запрошені не відчували себе забутими.Зіткнувшись із Філіпом у натовпі розвеселеної публіки, Роджер вигукнув:

— Гей, Філе, старий! Ласкаво просимо! 

Той потиснув йому руку і дружньо ляснув по плечу:

— Слухай, Родже, щодо того контракту... — почав він, але тут їхню розмову перервало чарівне молоде обдарування в довгій блискучій сукні з настільки відкритою спиною, що відкривала всі принади своєї господині, не даючи місця чоловічій фантазії.

— Рорі, любий, як щодо нашої домовленості? — проспівала вона на вушко сексуальним голосом, обвиваючи його шию.

— Сандро, дитинко, все в силі! Наберися терпіння, гості ще не роз'їхалися... — відповів кінопродюсер, обіймаючи струнку дівчину за талію.

Філ запитально подивився на друга, але той лише багатозначно підморгнув йому, відiрвав від себе красуню та ляснув її по задку, випроваджуючи  геть:

— Так що там з приводу контракту? — нагадав Роджер.

— Знаєш, я весь день ламав над ним голову і, здається, знайшов лазівку, — відповів адвокат.

— Та ти що?! Чудова новина! — зрадів друг. — Розкажи мені докладніше, — він повів його вбік. Але в цей момент огрядний чоловік із сигарою перехопив Роджера і перевів його увагу на себе:

— Містере Доркас, я готовий профінансувати будь-який ваш фільм, якщо в ньому візьме участь моя протеже, — запропонував він.

Роджер Доркас розплився в задоволеній усмішці:

— Що ж, містере Саліване, ловлю вас на слові! — потиснув він бізнесменові руку. — Пропоную обговорити це, скажімо, завтра о дванадцятій— годині. Чекаю на вас у моєму офісі з ймовірною акторкою.

Роджер відійшов убік і знову повернувся до друга:

— Філіпе, вибач, друже... То що там за лазівка?

— Розумієш, компанія абсолютно не врахувала той факт... — договорити він не встиг, оскільки в цю мить на Доркаса з гучним радісним криком накинувся епатажно виряджений хлопець:

— Рорі, старий чорт! — заволав він, стискаючи продюсера у своїх обіймах, — ти навіть не уявляєш, який сценарій я відкопав! Це буде кінобомба! — його очі з розширеними зіницями відливали скляним блиском у світлі прожекторів, було зрозуміло, що хлопець під кайфом.

— Привіт, Міккі! Радий тебе бачити! — усміхнувся Роджер, вивільняючись із нав'язливих обіймів. — Давай обговоримо це завтра у моєму кабінеті в серйознішій обстановці, — резонно запропонував він, — уранці подзвони мені.

Нарешті звільнившись від нав'язливого гостя, Доркас запропонував Філіпу:

— Давай-но пройдемо в будинок, інакше тут нам не вдасться нормально поговорити

Усамітнившись у тиші великого затишного кабінету, подалі від галасу і загальних веселощів, Роджер задоволено розвалився у своєму улюбленому кріслі, запрошуючи друга розслабитися. Він дістав порошок, акуратно зробив дві доріжки і простягнув стодоларову купюру, згорнуту трубочкою, Філіпу:

— Пригощайся.

Той скористався настільки вишуканим частуванням і одразу ж відкинувся на спинку крісла, потираючи ніс.

Пес Роджера, доберман на прізвисько Макс, сидів поруч і вірно чекав на господаря, поки той насолоджувався кайфом.

— Що, друже Макс, чи не бажаєш і ти розслабитися за компанію? — жартівливо запитав його Доркас, потріпавши за вуха.

Доберман висунув язика, і Філіп готовий був посперечатися на гроші, що взагалі було йому не властиво, що пес посміхнувся.

— То що там із контрактом? — нагадав Роджер.

— Ой, давай залишимо цю розмову на завтра. Усі мої думки в голові переплуталися, — запропонував Філіп.

Доркас розсміявся реакції друга на "частування":

— Нічого, скоро попустить!

Філ потряс головою і скуйовдив своє густе волосся. Він не часто приймав кокаїн, боявся звикнути. Але дивлячись на Роджера, який за довгі роки так і не набув залежності, заспокоївся.

— Родже, скажи мені, а що це за красуня в довгій сукні відверто липла до тебе?

— А... Це Сандра... Або Сандрін... точно не пам'ятаю, — знизав він плечима.

Друг усміхнувся:

— У цьому весь ти! Навіть імен їхніх толком не запам'ятовуєш...

Роджер безтурботно махнув рукою:

— Навіщо напружуватися?! Сьогодні одна, завтра інша... Вони не ображаються. Їм головне роль отримати!

— Господи, Родж, який же ти цинік!

— Без цього нікуди! — погодився продюсер.

— Тепер я збагнув, чому жодній із них досі не вдалося окрутити тебе! — з розумінням зауважив Філіп.

Роджер зручніше вмостився в кріслі й промовив:

— Я переконаний холостяк, ти ж знаєш!

— Утім, як і я...

—Похвально!..

— Беру приклад із тебе!

— Бачиш, Філе, я не одружився до цього, не одружуся зараз і не маю наміру одружуватися в майбутньому, — прорік Доркас.

Філіп розсміявся:

— Мабуть, ти єдиний у світі кінопродюсер, який за всю свою довгу кар'єру жодного разу не був одружений з актрисою.

— Ти маєш рацію! Час вимагати премію Гіннеса, — підтримав його друг. 

— І все ж, Рорі, невже ти ніколи навіть не думав про дружину, про діточок? — не вгамовувався Філіп, намагаючись докопатися до істини.

Доркас знизав плечима:

— Чому ж, думав... думав... у тому ракурсі, що я не хочу бачити їх у моєму домі, а тим більше, ділитися своїми статками!

— Ось воно справа в чому?! У грошах!

— Свої гроші я заробив тільки для себе! Навіщо мені комусь віддавати їх? — резонно зауважив Роджер.

— Ти не тільки закоренілий холостяк, а ще й закінчений егоїст! — жартома дорікнув йому друг.

Доркас нахилився вперед і допитливо зазирнув йому в очі:

— А от ти, друже, чому не хочеш завести собі жінку? — знущально запитав він.

— Та я ще не заробив достатньо грошей, щоб утримувати когось іще, — відповів той.

Роджер розреготався і закурив сигару:

— За моїми скромними підрахунками ти заробив тільки на мені мільйона два з половиною чи то й три! Чи я помиляюся?

Бідолаха Філіп у той момент мав такий вираз обличчя, що хотілося дати йому милостиню. Проте, він відповів на поставлене запитання хитро й ухильно, з гумором, цілком гідно адвоката з прізвищем Голдштейн:

— А хіба цього вистачить на двох?   

Обидва друга навіть підстрибнули на місці, заливаючись від реготу сльозами. Доберман Макс підскочив на ноги і з нерозумінням подивився на них, переймаючись загальними веселощами.

Коли схлинула весела хвиля, що накрила друзів, Філіп запитав:

— Родже, кому ти залишиш усі свої мільйони? У тебе ж немає родичів.

— Це правда, я один залишився в цьому світі. Може, Бог не хоче продовжувати наш рід, дивлячись на мене зверху? Як ти вважаєш?

Це було риторичне запитання, яке не вимагало відповіді.Але Філіп продовжував допитуватися:

— Ні, ну справді, Родже, пора б подумати над заповітом, це я тобі кажу як твій повірений у справах.

— Що це ти мене завчасно ховаєш, друже? — усміхнувся той.

— Ну... з огляду на події тижневої давнини і висновок лікарів... а так само на твоє розгульне життя, то не так вже й передчасно, — міркував вголос адвокат.

— Та чому я взагалі маю комусь щось залишати?! — обурився Доркас. — Краще я витрачу статки на себе, коханого, або от хоч Максу залишу, — Роджер потріпав пса за вухо, — він же єдиний, хто мене щиро любить, і ніколи не зрадить, до того ж почуття його абсолютно безкорисливі.  

Філіп розсміявся:

— Ну ти даєш! Навіщо ж собаці твої мільйони?

— Не скажи, друже! Гроші ще нікому не заважали.

— Макс не зможе розважатися з дівчатками й нюхати кокаїн, он навіть зараз відмовився! — розреготався Філіп.

Роджер пожвавився:

— А посперечаємося, що я зроблю багатим цього кобеля?

— Та не сміши мене! — вимовив друг, витираючи сльози, що виступили від сміху. — Хоча це все ж краще, ніж залишити мільйони державі.

— Та ні за що в житті! Держава цих грошей не заслужила!

 

Доркас нахилився до добермана і погладив його блискучу коричневу шерсть. Пес лизнув руку господаря на знак подяки за ласку.

— От скажи мені, Філе, яка жінка зможе любити мене так безкорисливо? Вони всі чогось хочуть за свої пестощі, тоді як Макс лише радіє. Ні, така любов безумовно варта подяки!

У пориві почуттів Роджер узяв телефон і набрав номер:

— Алло, містере Смітсон, це Роджер Доркас.

— Слухаю вас, — пролунав хриплуватий голос у відповідь.

— Прошу вибачення за такий пізній дзвінок. Потрібна ваша допомога, негайно...

— Щось сталося, містере Доркас?

— А? Ні, нічого не сталося. Я хочу просто зараз покласти велику суму на ім'я мого друга. Чи можливо це зробити без нашої особистої присутності?

— Це називається — внесок на користь третьої особи, — пояснив банкір. — Особливість цього внеску в тому, що вкладник, тобто ви, можете самі управляти цими грішми доти, доки ця людина не пред'явить паспорт і не висловить бажання розпоряджатися сумою самостійно.

Рожер схвально кивнув головою:

— Мені це цілком підходить. — Скажіть, містере Доркас, ваш друг — резидент Сполучених Штатів?

— Так! — упевнено заявив Роджер.

— Він повнолітній?

— Цілком... — відповів хазяїн пса, подумки порахувавши роки чотирилапого улюбленця і помноживши їх на сім, адже саме так ветеринари обчислюють вік собак щодо людського життя.

— Звісно, містере Доркас, ми можемо оформити вклад просто зараз. Нам необхідні дані паспорта вашого друга.

— Паспорта зараз немає. Але я назву вам його ім'я. Цього буде достатньо? — не вгамовувався Роджер.

— Так, цілком, — відповів менеджер банку одному із своїх найбагатших клієнтів, забаганки якого готовий був виконувати цілодобово.

Роджер затягнувся сигарою і лукаво подивився на добермана:

— Тоді записуйте: Максиміліан!— А прізвище, містере Доркас? Потрібне прізвище!

Роджер примружив око, швидко міркуючи. Йому хотілося назвати Макса своїм прізвищем, але ж це викликало б безліч запитань про спорідненість. Тоді він придумав прочитати його навпаки.

— Прізвище С-а-к-р-о-д. Максиміліан Сакрод! — вимовив нарешті Роджер.

— Сакрод... Ваш приятель грек? — поцікавився банкір.

— Ну, як вам сказати... не зовсім. У нього складний родовід...

Після цих слів Філіп пирснув зі сміху, зігнувшись навпіл у кріслі.

— Чудово, містере Доркас! Про яку суму йдеться?

— Скажімо... чверть мільйона, — Роджер оцінив відданість собаки в таку суму, прикинувши, що більше Максу й не потрібно.

— Двісті п'ятдесят тисяч доларів? Я Вас правильно зрозумів, містере Доркас?

— Так, усе правильно, — підтвердив Роджер.

— Зараз буде зроблено, містере Доркас, з Вашого дозволу... дайте мені одну хвилинку.

Поки господар, який побажав облагодіяти свого чотирилапого друга, очікував на виконання операції, Філіп намагався зупинити його від подібного божевілля:

— Родже, ти збожеволів! Припини зараз же це безумство! — замахав руками повірений у справах адвокат. 

— Ти зараз говориш, як моя матуся, якби вона була жива, — посміхнувся кінопродюсер.

— Я тобі зараз як друг кажу: зупинись! Ти під кайфом робиш дурість!

— Адже ти теж під кайфом. Звідки мені знати, що твої слова — не більша дурість, ніж ця? — резонно зауважив Роджер.

У цю хвилину голос у слухавці виголосив:

— Містере Доркас, ваше побажання виконано! Сума в розмірі двохсот п'ятдесяти тисяч доларів перебуває на рахунку містера Максиміліана Сакрода.

— Чудово! Дякую, містере Смітсон! З вами приємно мати справу! — похвалив Роджер.

— Завжди радий допомогти нашому найшанованішому клієнту!

Задоволений Доркас повісив слухавку і звернувся до свого добермана:

— Ну що ж, вітаю, Максе! Тепер ти став багатим хлопцем... точніше сказати, багатим кобелем! Ха-ха-ха! Тепер бережися, щоб усілякі жадібні до грошей суки не охомутали тебе, — жартома побажав господар.

Пес, задоволений увагою господаря, завиляв хвостом і влігся йому на ноги.

Філіп співчутливо подивився на друга:

— Ти ж розумієш, що зараз викинув буквально псу під хвіст чверть мільйона? — запитав він.

Роджер поблажливо відповів Філіпу, погладжуючи собаку по голові:

— Ну, по-перше, ти йому не заздри! — вказав він поглядом на Макса.

— Ха-ха! Смішно пожартував!

— А по-друге, нічого я не втратив, Філе, адже, як і раніше, маю доступ до його рахунку, та й сам пес навряд чи зможе пред'явити на них права.

Філіп неабияк здивувався:

— Тобто, ти хочеш сказати, що все це був лише добре розіграний фарс? — недовірливо поцікавився він.

— Ну чому ж — фарс?! Гроші насправді лежать у банку на рахунку Максиміліана Сакрода, от тільки самостійно він не зможе ними скористатися, — незворушно відповів друг.

Філіп підняв руки й повільно заплескав у долоні:

— Браво! Ти справжній кіношник!

Повеселившись вдосталь, друзі повернулися до гостей. Вечірка була в самому розпалі. Захмелiла публіка веселилася щосили! Неонові ліхтарі блимали в такт гучній музиці, популярний рок-гурт розважав гостей своїм новим репертуаром, танцівниці в латексних чорних костюмах показували шоу-програму. Офіціанти розносили вишукані частування, бармени обслуговували гостей: не зупиняючись, розливали в келихи дорогі напої, на які не поскупився гостинний господар будинку. Словом, свято вдалося на славу.

Коли втомлені гості почали роз'їжджатися, до Роджера підійшла та сама дівчина в довгій відвертій сукні.

— Ну, нарешті, Рорі, ми залишилися самі! — проворкувала вона, вішаючись йому на шию.

— Сандро, крихітко, йди до спальні й чекай на мене там. А мені треба дати деякі розпорядження прислузі, — відповів Роджер, відправляючи дівчину до своїх покоїв.

— Добре, милий, тільки не затримуйся, — попросила вона.

Позбувшись нав'язливої пасії, Доркас розвалився на дивані в тиші свого спорожнілого будинку. Поруч примостився вірний Макс, не бажаючи залишати свого господаря на самоті. Роджер погладжував блискучу шерсть добермана і розмірковував про те, ким він сам був і як вибився в люди... Народившись у далекі сорокові, він застав часи Другої Світової війни, відчувши і бідність, і голод. Його мати, рано овдовівши, виховувала сина сама, намагаючись прогодувати дитину на скромну зарплатню швачки. Напевно, ще тоді, бачачи страждання матері, Роджер вирішив "вибитися в люди" за будь-яку ціну. І це в нього вийшло. А пробиватися доводилося довго і складно, часом порушуючи закони і зв'язуючись "не з тими" людьми. Але він завжди мав голову на плечах, а вроджене чуття підказувало йому правильний шлях. І ось зараз він домігся певних висот і чималих мільйонів. Озираючись назад, Доркас розумів, що пройшов довгий тернистий шлях до слави і багатства, але ось замислюватися про майбутнє не хотів. "Нехай завтрашній день сам про себе подбає..." — крутилися в голові слова Святого Письма, завчені в дитинстві. А вже що стосується самого Роджера, то він подбав про своє майбутнє на довгі роки вперед.