Раді Вас бачити!

Сидячи на березі моря, Лера розмірковувала про те, що ж знадобилося від неї цьому чоловікові. Він був гарний собою і, судячи з усього, не бідний, навряд чи розглядає її як жінку. Швидше за все його заінтригувала її дивна поведінка. Зазвичай вона ні з ким не розмовляла і трималася якомога далі від чоловіків. Та й узагалі, намагалася поводитися тихіше води, нижче трави, враховуючи, що перебувала на острові нелегально. Але саме Богдану не змогла відмовити, бо відчувала свою провину. Усе було непогано доти, доки він не поліз їй у душу. А вона теж дурепа, розкриває серце перед першим зустрічним! Ось і отримала по заслугах.

Накручуючи себе, дівчина за звичкою кидала каміння у воду. Тут на березі галька була насипною, завезеною машинами, не те що на тому старому пляжі. Шансів знайти талісман набагато менше. Як тепер займатися пошуками, якщо її переслідують?

Лера усміхнулася, згадавши їхню ранкову зустріч. Треба ж, хлопець піднявся в таку рань, тільки щоб дізнатися відповідь на загадку! Не йметься цим багатіям. Сам відпочиває в п'ятизірковому готелі, а на вечерю в просту таверну прийшов. Напевно, приїлася ресторанна їжа і хочеться нових відчуттів...

Так, накручуючи себе протягом дня, Лера не помітила, як Богдан заволодів її думками.

                    * * *

- Вітаю, босе! Ти там про нас не забув на своїх півднях? Не дзвониш, не пишеш. Скільки можна роботу на мої плечі перекладати? - жартівливим тоном заявив компаньйон телефоном.

- Вас забудеш, а як же! Я намагаюся, але ви постійно про себе нагадуєте.

- А я вже думав, що божевільна дівиця так запульнула в голову, що пам'ять геть відшила! - із сарказмом заявив Стас.

Утім, Богдан на нього не ображався, давно звик до його безцеремонних жартів. Сам-то заступник вважав себе оригіналом, та тільки оточення сприймало це як вульгарність.

- До речі, вона виявилася цілком нормальною!

- Це як же ти визначив? За траєкторією кидка, чи що?! Ха-ха-ха!

- Ні. За її очима і манерою розмови.

- Ого! Так ти її відшукав? Через поліцію?

- Ніякої поліції. Вона в таверні офіціанткою працює, я туди випадково заглянув.

- Зачекай, зачекай! Історія стає дедалі цікавішою!.. І що вона сказала на своє виправдання?

Богдан хмикнув:

- Знову спробувала втекти. Я схопив її за руку, але господар таверни заступився за дівчисько.

- Ну, і?

- Що, і? Почекав до закриття і пішов слідом за нею.

- Ха! Пуаро відпочиває! А що потім? - не вгамовувався Стас.

- Вона помітила і вирішила змитися, але я її обхитрував.

- Далі? Що далі трапилось? Мені що ж, із тебе інформацію кліщами витягати?

- Ой, ну познайомилися. Вона перепросила.

- А чого відразу не перепросила і змотала вудки?

- Поліції злякалася, вона тут нелегально перебуває.

- Арабська біженка, чи що? - здогадався друг.

- Ні, наша. Українка. На заробітки приїхала і залишилася.

- Оце так! Де б ти ще з нашими дівчатами знайомився, як не в Греції?!

- До речі, вона зовсім не схожа на наш контингент.

- А в чому ж відмінність? Три груди? Вісім ніг?

- Розумієш, вона справжня! Не манірна силіконова лялька, а реальна людина. Я вже й забув, коли по-людськи з жінкою спілкувався...

- Е-е, босе, тебе від неробства на натуральність потягнуло? Подобаються неголені ноги й волохаті пахви?

Чергове вульгарне зауваження вкрай роздратувало Богдана.

- Дурень ти, Стасе! Щоб ти знав, вона в цьому плані мене абсолютно не цікавить. Я приїхав відпочивати від жінок, а не знайомитися з ними.

Компаньйон уловив у голосі друга незадоволені нотки.

- Ну, гаразд, гаразд... Вибач, перегнув палицю!

- Не в цьому річ, - продовжував Богдан, захопившись думками про Леру. - Вона взагалі ще дитина. Косметикою абсолютно не користується. Кокетувати не вміє. Досі вірить у всякі дурниці.

- Це в які ж? У Попелюшку чи в Бабу Ягу?

Богдан не витримав і розсміявся:

- Балабол ти, Стасе! Знаєш, навіщо вона камінці жбурляє?

- Ну? Здивуй?

- Вірить, що вони виконують бажання!

- Каміння?! Гм... Ти точно впевнений, що в неї з головою все гаразд?

- Ти не зрозумів, - натхненно доводив Богдан. - Вона відшукує каміння з дірками та загадує свою мрію.

- Курячий бог, чи що? - здогадався компаньйон.

- Точно!

У слухавці почувся сміх.

- Ну, ти даєш! Знайшов собі оригіналку!

- Швидше, дитину.

- І то вірно. Ну, гаразд. Скажи-но мені краще, про що ти домовлявся із замовником? Я биту годину вчитуюся в договір, але не можу зрозуміти суті.

Зайнявшись обговоренням бізнес-питань, Богдан на якийсь час забув про Леру.

                    * * *

Обслуговуючи клієнтів, Лера помітила, як у таверні з’явився Богдан. Господар Нікос зупинив дівчину за руку:

- Леро, якщо хочеш, його обслужить мій син. А ти поки присядь, поїж, - чоловік підгодовував її під час роботи, розуміючи, що на свої копійки вона голодує.

Дівчина вдячно посміхнулася, відчуваючи його захист:

- Дякую за турботу, Нікосе! Усе гаразд, він мій земляк. Ми вже порозумілися.

Грек скоса глянув на відвідувача, по-батьківськи хвилюючись за Леру.

- Ну, дивись сама. Якщо потрібна допомога, тільки скажи!

Зробивши замовлення господареві, Богдан пошукав очима знайому, але не знайшов.

- Скажіть, офіціантка, на ім'я Лера сьогодні працює?

- Так, вона обслуговуватиме ваш столик.

Відповідь задовольнила відвідувача, і він із задоволеним виразом обличчя почав потягувати холодне вино, роздивляючись навколишню публіку.

Нашвидкуруч перекусивши на кухні, поки готували замовлення, Лера підхопила тарілки та понесла клієнту.

- Привіт! - усміхнувся Богдан.

- Уже бачилися, - привіталася вона, не дивлячись в очі.

- Леро, вибач, якщо зачепив тебе за живе! Я не хотів.

- Усе гаразд, я просто не вітаю цікавість.

- Отже, мир?

- Ага, - легко підтвердила вона і пішла по чергову страву.

Повернувшись, дівчина застала його за телефонною розмовою. Поставивши тарілки, вона почула кілька слів, які її здивували:

- Ти ідіотка! Психолог потрібен тобі, а не Макару! І звідки ти береш цю маячню?!

"Хм, це з ким же він так нешанобливо розмовляє? Мабуть, із жінками він ще той козел!" - подумалося офіціантці.

Захоплений розмовою Богдан не звернув на неї уваги. Підвищуючи голос, він піднявся з-за столу і вийшов на вулицю, щоб не заважати іншим відвідувачам.

Його телефонні розбірки затягнулися надовго. Обслуговуючи інші столики, Лера нишком поглядала на чоловіка, який міряв кроками вулицю. Він щось нервово комусь доводив, розмахуючи рукою. Вечеря вистигала на столі. Найбільше її хвилювало, щоб клієнт не змився, не заплативши. Інакше ці витрати Нікос відніме з її зарплатні. Але й переривати телефонну бесіду не наважувалася, бачачи, які пристрасті там вирують.

Нарешті, засмучений Богдан повернувся до столу. Він глянув на безнадійно остиглу вечерю.

- Хочеш, я підігрію? - послужливо запропонувала Лера.

- Ні, дякую. Щось пропав апетит.

Розрахувавшись, він залишив їй щедрі чайові й вийшов із таверни.