Раді Вас бачити!

– Крадійка чужих чоловіків і поцілунків, – пробурмотіла Ареліс. Ратмір з подивом зігнув брову, немов би заохочуючи продовжувати.

– Ревнуєте? – шепнув на вухо.

– Дракона, який, поки його свита підбирала йому наречену... бажано з тих, хто не зможуть відмовити ані герцогу, ані тим більше королю, розважався зі своєю фавориткою?

Ратмір здивовано застиг. Звів брови.

– О ні, я не ревную. Мені неприємно, так, і я не можу дочекатися, коли вже закінчиться цей термін і ми забудемо про наше «сімейне життя», як про страшний сон! Ви повернетеся до фривольних розваг, а я... до Тавора.

Ратмір відсахнувся, різонув крижаним поглядом.

– Ви ще не пояснили свою втечу.

– Це не втеча!

– Слухаю дуже уважно.

– Вона з'явилася з Наві... через Навь. Я не знаю як. Не знаю, чому ви не побачили. Я розгубилася, заплуталася і... вона просила допомогти їй піти, і мені здавалося, якщо я допоможу – всі проблеми відразу ж зникнуть.

– Чи ви розумієте, що лише створили нові?

– Розумію.

– А якби це був демон або...

– Вона не демон!

– Ви не уявляєте, на які хитрощі тільки не йдуть темні сили, щоб пробратися до Яві!

– Уявляю. Вона людина. У ній немає Темряви... повірте. Я відрізняю.

– Демони хитрі, вони звільняють тіло і навіть відображення, залишаючи лише тонкі нитки зв'язку, а потім атакують в найвідповідальніший момент! І друг, якого ви вважали чистим, раптом виступає проти вас, – Ратмір стиснув зуби, обличчя немов судома прошила. – Якби ви відрізняли...

Дракон запнувся, Ареліс з подивом глянула на нього:

– Що тоді? – раптом згадався монстр. Але дракон вважав за краще не відповісти.

– Навіть будучи впевненою в собі, ви не повинні були так ризикувати! Чому відразу ж не повідомили про неї?

– Тому що... Хотіла, щоб вона просто пішла так... як і з'явилася.

– Але замість цього самі кинулися в Навь.

– Ні, я не кидалася! Вона ломилася в двері на вашу половину, а я намагалася зупинити, і... не розумію, що сталося.

– Тобто це вона вивела вас на Валанж?

– Я не знаю!

– Будь-який з моїх воїнів, сотвори щось подібне, відразу ж поніс би покарання.

Ареліс закрила очі. Тільки не сказати про саламандр. Хто знає, що їм загрожує тут, у драконів. Різко відкрила:

– Я... готова понести покарання. Хоч і не ваш воїн.

– Але чому, воргові тархи, чому ви нічого не сказали?! Після всіх попереджень, після...

– Я боялася вас! Як ви не розумієте? Боялася вашої реакції! Я просила знайти Тавора, але ви навіть не зволили мене сповістити, що звільнили його від демонів! Що я повинна була думати, на що розраховувати? Якщо вона виявилася тут випадково, якби просто пішла... і не було б... нічого ось цього.

Ратмір кілька миттєвостей розглядав її. Ареліс відсторонено подумала, що Темряви в очах більше немає, і зараз вони темно-сірі. Майже чорні, і все ж майже. Як передгрозове небо. І в них стільки всього змінювалося, ніби він зважував і обмірковував її слова, і ніяк не міг визначити свою реакцію на них.

– Не вірю в такі випадковості. Ви стежили за мною в Наві? – все ж вибрав основне герцог.

– Ні. Я була в Наві.

– Але як?

– Не знаю. Мені не довелося цьому вчитися.

– Четвертий рівень, – пробурмотів він.

Вона кивнула.

– І ви були в Наві.

Знову кивок.

– І дракон не розчавив вас, стискаючи в пазурах.

Потиск плечима.

– І...

Ратмір різко притиснув її до дверей твердим тілом, накриваючи губи губами. Уперся долонями в полотно, не даючи і шансу звільнитися.

Значить, на поцілунки відповідала саме Ареліс, а не якась там її подоба.

Звичайно, потрібно все перевірити. Дівчина і зараз могла обманювати. Але руки ковзнули по його плечах, обвиваючи шию, а губи розкрилися в такому жаркому поцілунку, ніби це не вона тільки що розповідала, як хоче вирватися звідси.

Дракон із задоволенням втягнув повітря носом, не відпускаючи дружину. П'янкий запах, п'янкий смак – навіть якщо це лише дія магії Родового Дерева, він хотів насолодитися на повну. Впивався знову і знову, не бажаючи випускати губи з полону. І дівчина відповідала, навіть не намагаючись чинити опір. Він відчував її м'які пальці у волоссі, від чого його дракон починав задоволено бурчати – десь там, у Наві; відчував гарячі губи, які линули назустріч, впускали його наполегливий язик, від чого його дракон радісно рикав всередині.

Він готовий був узяти її тут і зараз, біля цих дверей або на цьому столі, або на килимі біля каміну, або... та де завгодно. Але тонкий, ні з чим не порівнянний аромат з присмаком магії абсолютно точно свідчив, що дівчина невинна. Це дурманило, п’яніло і зупиняло водночас.

Не можна нічого зіпсувати, для дівчат перший раз занадто важливий. Одного разу вона вже відмовила йому. Другого шансу він їй не дасть. І відчути себе скривдженою і використаною теж.

Ніби піймавши ті самі думки, Ареліс раптом сіпнулася, вперлася долонями в його груди, дивлячись з переляком і недовірою.

– Навіщо ви... ми ж все вже вирішили? – пробурмотіла.

– Ніколи не пізно передумати, – хмикнув Ратмір.

– Сподіваюся, ви жартуєте.

Він не жартував. Але завчасно відлякати не збирався. Надмір багато дурниць вже зроблено і часу згаяно. Але він буде не герцог кон Рунг, якщо віддасть її Таворові такою ж невинною!

– Як вам буде завгодно.

Ратмір повільно прибрав долоні від полотна, показуючи, що залишає рішення за нею.

– Ви все сказали? Можу йти? – Ареліс занадто швидко взяла себе в руки, і це йому зовсім не подобалося.

– До зустрічі, моя рінна, – ледь торкнувся губами подушечок її пальців, трохи посміхнувшись.

Ареліс нервовим жестом забрала руку і ковзнула за двері.

Ратмір кілька хвилин дивився дівчині вслід. Чоловіків, які байдужі, так не цілують. Якщо він хоч щось розуміє в жінках.

Повільно рушив назад до столу, все ще залишаючись в полоні емоцій. Сама прийде. Інші приходили, і ця прийде.

Сів у робоче крісло. Чітке усвідомлення хльоснуло, вириваючи з самовдоволених мрій. Не прийде. Уперта, горда, норовлива... Вважає його вітряним гульвісою, розпещеним становищем і жіночою увагою. Зациклена на своєму «братові». Йотун її забирай. Але він нікому її не віддасть. Ні Вілору, ні тим більше вовку.

– Вілора, – покликав у спеціальний магічний кристал, що зв'язує з наближеними слугами, помічниками та секретарями.

Поки побратим йшов, дракон нервово походжав по кабінету, розмірковуючи, чи не послати все до демонів і не заявитися до дружини прямо зараз? У нього дуже давно нікого не було – ні в Еджерсі, вовчиця не береться до уваги, ні тут після прибуття. Адже він щиро збирався влаштовувати сім'ю, хоч і надто рано по драконівським мірками. А посилена Родовою магією тяга до дружини геть виключила всі інші спроби. Інші жінки просто перестали його приваблювати, здавалися прісними та не цікавими!

Він розраховував, це з часом пройде і притупиться. І вдасться повернути хоча б те, що було доступно до воргової церемонії. Але все більше дратувався від думки, що навіть не спробує такого бажаного і ваблячого! Чому? Адже вона його законна дружина!

Думка, що зараз там напевно Тавор – «прощається» – ледь не змусила схопитися і кинутися до них. Ну ні, він не буде вести себе як хлопчисько. Краще покаже дружині, що вона втрачає і що могла б отримати. У герцога драконів не так уже й мало достоїнств.

Зачувши тихі кроки побратима, легкий звук двері, яка відкрилася, Ратмір повернувся в крісло, дивлячись, як Вілор наближається, уважно вдивляється в дрекка, звично намагаючись прочитати його настрій.

– Нічого не хочеш мені розповісти? – прикривши повіки, сказав небезпечно-тихим голосом кон Рунг.

– Про що? – акуратно уточнив кеі Герінні, розмірковуючи, що викликало гнів герцога на цей раз. Безшумно опустився в крісло навпроти

– Дружина дорікнула мене, що поки ти проводив з нею церемонію в Еджерсі, я тут розважався з Лаатою.

Вілор спохмурився.

– Ти скористався моєю відсутністю! Хоча запевняв, що тяжіння до неї давно в минулому!

– Хто ким скористався, з'ясовувати не будемо, – похмуро відгукнувся нгел.

– Ти! Скористався моєю довірою! Я розірвав з нею стосунки перед від'їздом, пояснивши, що борг змушує мене одружитися. І що так буде чесно по відношенню до обох жінок.

– Саме тому вона продовжувала переслідувати... тебе, поки я проводив церемонію від твого імені? Клянуся Нав’ю, я уникав її наполегливих спроб «поговорити хоча б ще раз» як міг. Але... один раз не зміг. Так, стара пристрасть взяла верх. Але після цього я нагадав, що скоро одружуюся... в сенсі, герцог одружується, і нічого неможливо.

– Я знаю, ти був закоханий в неї...

– Але не мій дракон.

– Наші дракони не завжди підкоряються людській логіці та емоціям. Але ми... Як ти посмів у моєму вигляді?!

– Ми квити? Ляпас, що мені дістався...

Ратмір кілька миттєвостей свердлив друга поглядом. Після змушений був визнати:

– Квити. І... вона не помітила різниці?

– Запитай сам. Я, знаєш, не уточнював.

– І яким чином про це дізналася Ареліс?

– Мабуть, Лаата відчуває, що у вас не все гладко, і сподівається повернути позиції. А може... якщо Лисиця не брехала і вона насправді та, хто була під личиною – тоді ти розкажи мені, що до чого.

– Вона не могла бути під личиною, – схмурнів Ратмір. – Або вона літала в Еджерх?

– Звідки мені знати. Я за нею не стежив, мій рін і без того завалив мене справами.

– Точно ні. Та дівчина була... незаймана.

– Ти був упевнений, що вона – вовчиця. Відображення помчав шукати.

Ратмір затарабанив пальцями по столу. У чому – в чому, а в невинності він абсолютно не засумнівався. Чи могла личина обманювати і тут?

– Личина у тебе?

– Лаата забрала.

– Гаразд. З Лаатою потім розберемося. І в думках не було, що вона могла дістатися до мене в Еджерсі, – задумливо пробурмотів Ратмір. – Хоча магією ж іноді балується...

– Тебе це тішить? Хочеш повернутися до неї після від'їзду Ареліс?

– До Лаати? Ні. Не думаю. З цим покінчено.

– А вона, мабуть, думає.

– А ти? Скажи, мій нгел, що думаєш ти? Тому вирішив залицятися до мої дружини? Хочеш домогтися таким способом сатисфакції?

– Ми давно не зливалися з тобою в ментальному контакті, мій ріне. Це не найкраще, що може статися між нгелом та дрекком. Інакше ти знав би, що у мене немає на тебе образи. І твоє почуття провини недоречне. Те, що Лаата вибрала тебе, було... справедливо. А Ареліс... вона мені дійсно подобається. Вона... світла, – Вілор розвів руками. – Дійсно світла, на відміну від більшості чаклунок, наділених світлою силою, але відкриваючих нечистими поривами стежки для підступної Пітьми.

Ратмір кілька миттєвостей розглядав побратима.

– Ти хочеш мені сказати, що не відмовишся від неї? – запитав, відчуваючи, як в очах знову збирається морок, як порикує з Наві дракон. Мабуть, ментальне злиття в таких умовах значно ускладниться.

– Я ніколи не відмовлявся від неї, – відгукнувся Вілор, але в спокійному погляді кон Рунгу почувся якщо не натяк, то виклик.

– Я вже дав дозвіл і не в моїх правилах забирати назад слово.

– Я радий.

– Ти теж заявляєш права на мою дружину?

Очі Ратміра звузилися, крила носа тіпнулися, за спиною раз у раз палахкотіли крила. Мабуть, тільки особистий нгел і міг витримати такий погляд, не відводячи свого.

– Теж?

– Перевертень, – сердито виплюнув герцог, відчуваючи, що знову втрачає контроль. І як йому спало на думку роздавати свою дружину направо-наліво? Помутніння, не інакше. Або зараз почалося помутніння.

– Вибач за чесність, мій ріне, але ж саме її ти завжди чекав від мене. Хотілося б розуміти, звідки такі зміни з тобою, але ти давно закрив від мене свій розум і свої емоції. Однак дівчина не виглядає і ніколи не виглядала в тебе закоханою. Дозвіл, дарований і підтверджений тобою ж, дає мені можливість заявити права на Ареліс. А перевертень... Я дуже розраховую, що перевертень залишиться в її дитячих мріях. У будь-якому випадку, від свого шансу я відмовлятися не буду.

– Твоє право, – визнав кон Рунг. – Але попереджаю. Я більше не маю наміру поступатися нею ані тобі, ані вовкові. Нехай боротьба буде чесною.

Кінець першої книги. Друга з'явиться незабаром!