Двері каюти прочинилися, і разом зі світлом повного місяця всередину прослизнула постать. Дерево не заскрипіло під вагою, вітер не сколихнув повітря.
— Ти не спиш, — жіночий голос був м’яким і хрипким. — Добре.
Вона підійшла до олійної лампи, і за мить у каюті спалахнуло світло. Воно вихопило з темряви тонкі риси її обличчя, підкреслило тіні втоми під великими блакитними очима й відблискувало на золотих ґудзиках жилета з щільної бордової тканини.
— Я хотіла дещо тобі розповісти, — промовила вона, підсунувши стілець ближче.
Та, що прийшла вночі, граційно опустилася на сидіння, закинула одну ногу на іншу й провела тонкими пальцями по шкіряній штанині. Посмішка спалахнула на її обличчі, мов сонце нового ранку.
— Мене викрали, — промовила вона слова, які ледве не стали в жінці поперек горла. — Колись… можна навіть сказати, що в минулому житті… я була вільною ельфійкою. Виходила до людей. Мала родину. Мала все, чого тільки могло побажати моє серце. Але все змінилося раптово, наче шторм, що зненацька обрушується на берег. Я пам’ятаю той день, наче вчора. День, коли мене продали в рабство капітану «Примари безодні».
***
— Відпустіть! Пустіть!
Вона брикалася, наче горда кобила. Здається, навіть вкусила когось за брудні пальці. Але чоловіки, що схопили її на околицях великого міста, лише сміялися. А потім хтось ударив.
Світ потемнів.
Наступне, що вона відчула, — гойдання з боку в бік. Від нього хотілося вити, хотілося блювати. І цей сморід… солоний, мерзенний, огидний.
Вона розплющила очі й застогнала від болю у скронях. Голова розколювалася. Її хитало. Так незвично. Так…
Шум хвиль швидко розставив усе по місцях. І крики тих гидких птахів, що борознили небесний простір.
Вона вже не вдома.
Не вірячи власним думкам, жінка спробувала підвестися. Її повело вбік. Потім в інший. Вона не втрималася на ногах, а зв’язані руки не дали схопитися бодай за щось. Вона впала.
Не знала, скільки часу пролежала так. А потім двері каюти скрипнули.
Повільно звівши погляд, ельфійка побачила кількох чоловіків. Темний одяг, криві посмішки, брудне волосся.
— А ось і наш подарунок, — промуркотів один із них до того, хто стояв у центрі.
До високого кремезного чоловіка з чорними, як вугілля, очима. І таким самим волоссям. Його одяг був чистішим, дорожчим, із кращих тканин. Але це єдине, що відрізняло його від інших.
— Капітане, вітайте вашу нову жінку. Здається, її звуть Ева.
***
— Так, — промовила вона, погойдуючи ногою. — Мене звали Ева. І у той день я стала однією з повій капітана.
Вона гмикнула й випросталася. Пройшла вперед, не зважаючи на те, як корабель ритмічно гойдався на хвилях.
— «Однією з»… Ні, не так. Я стала другою його повією. До мене на кораблі була ще одна. Людська дівчина. Якась аристократка, яку так само викрали. Вона перебувала на «Примарі» вже рік чи два. Вона була його єдиною. Допоки не з’явилася я.
***
— Яке гарне в тебе волосся, — гарячий шепіт обпалював обличчя. Капітан посміхався, стоячи так близько до Еви, що її починало нудити. А чоловік продовжував намотувати її світле волосся на пальці і розглядати свою нову іграшку. — Роздягайся.
Вона не поворухнулася. Продовжувала стояти на місці до болю кусаючи губу.
— Роздягайся, — повторив чоловік і повернув рабиню обличчям до вузького ліжка, яке знаходилося у кутку великої каюти на верхній палубі. — Сьогодні не твоя черга, люба. Та сьогодні я все ж таки хочу погратися з тобою.
Ельфійка зціпила зуби і повільно підняла руки. Підчепила тонку тканину сукні. Смикнула за шнурки. З шурхотом одяг впав до її ніг.
Ева повільно звела погляд і гордливо подивилася в обличчя своєму кривднику. Тому, хто був винний у її викраденні.
— Гарненька, — посмішка капітана стала ще більш мерзенною. — Ну що, потіш мене.
Він штовхнув її до ліжка.
***
— Я сподобалася йому, — промовила жінка у каюті, де єдиним джерелом світла була тьмяна олійна лампадка. — Він грався зі мною кожної ночі наступний тиждень. І кожного нового разу у мені щось ламалося.
Ева знизала плечима.
— Капітан не був вже надто жорстоким. Чи грубим. Він просто брав те, що належало йому. Та тоді я це не розуміла. Тоді у мені кипів гнів. Я була зла на весь світ. Після кожного разу із ним, я ридала годинами. І знаєш, що принесло мені спокій та рівновагу? Не повіриш, інші пірати. Я спостерігала за ними. І з подивом розуміла: сенс їхнього життя — не скарби, не слава, не битви. А просто те, щоб це старе корито не затонуло у відкритому морі.
***
Ельфійка спиралася на дерев’яний борт корабля, який вкривав товстий шар солі, і крадькома спостерігала за тим, що коїлося навколо неї.
Вона бачила, як кілька матросів витирали воду та відшкрібали забруднення від палуби. Спостерігала за тим, як юнги бігають туди-сюди, виконуючи доручення. Як по найбільшій щоглі збирається чоловік, щоб перевірити вузли, що тримають вітрила. А квартирмейстер слідкує за порядком і віддає нові накази юнгам та матросам.
Спускаючись до каюти, де всі їли, ельфійка бачила кока та його помічників. Слухала розмови навкруги, і ловила себе на тому, що посміхається від жартів чи сварок.
Єдиним, що з часом продовжувало псувати настрій, була інша жінка на кораблі. В неї був свій стіл, в неї була їжа, яку готували для неї. Ева мала бути такою самою. Мала отримувати ті ж самі привілеї. Та тільки Мейла так не вважала.
— Пішла геть, — пирхнула молода жінка, коли ельфійка взяла свою порцію їжі та зупинилася поряд з її столом.
Мейла мала довге чорняве волосся, яскраві зелені очі та жахливий характер.
— Це і моє місце, — промовила Ева, не поспішаючи йти.
— Твоє місце — за бортом цього корабля, — голосно промовила жінка. А в каюті стало тихо. — Ти тут тільки доти, доки капітан з тобою не награється, гостровуха хвойдо. Пішла геть звідси!
Еву повело. Наче велика хвиля вдарила у бік «Примари». Однак цей поштовх відчула лише вона.
У повній тиші, ельфійка повернулася і, не відчуваючи ніг, зробила крок убік.
Один. Другий. Третій.
— Сідай, — почувся тихий голос.
У першу мить, ельфійка була впевнена, що їй здалося. Що ніхто не може проявити доброту до неї на цьому клятому кораблі. А потім повернулася і побачила чоловіка у віці. Його скроні вже вкривала сивина, його очі світилися м’яким теплом. А рука… його вкрита мозолями та шрамами рука відсувала для неї стільчик поряд.
***
— Його звали Бодж, — з посмішкою промовила ельфійка. — Він був штурманом. Найкращим штурманом, якщо вірити всім іншим. Все ж я не так багато штурманів зустрічала… А ще він став моїм першим другом на цьому кораблі.
Жінка повернулася до стільця. Сіла і примружила очі.
— Знайомство з ним, стало першим поштовхом до змін. Поштовхом до нових знайомств. Минуло не так багато часу, як я познайомилася майже з усіма. І знайшла собі заняття. Звісно, я продовжувала розсувати ноги перед капітаном. Але окрім цього я все частіше з’являлася на палубі. Все частіше спостерігала за тим, що і як робиться. І вчилася.
***
— Давай, принцесо, міцніше затягуй цю мотузку, — бурмотів їй один з матросів. Бородатий, з обгорілим під літнім сонцем обличчям і великим шрамом через всю праву вилицю. — А в тебе непогано виходить.
Ева посміхнулася і підставила обличчя сонцю. Подивилася на біло-сірі вітрила, які билися на вітрі прямо над ними та зітхнула.
— Це ми відрегулювали, — задоволено кивнув пірат, прийнявши роботу дівчини. — Залишилося підтягнути ще ті, що на самій горі.
— Ось там? — вточнила вона, вказавши на сонце.
— Так, на самому верху, — підтвердив чоловік. А потім повернувся і гаркнув кудись убік. — Де чортяки Фейта носять?! Він тут потрібен!
Ева опустила погляд до мотузки, яку досі стискала в пальцях і видихнула слова, які навіть не встигла обдумати.
— Я можу це зробити.
— Що? — пірат повернувся до жінки капітана. — Там високо, принцесо.
Вона вкотре здригнулася від цього прізвиська, яке причепилося до неї в один із днів, коли Ева відмовилася від слизької гидкої каші. Кок захворів, і за приготування їжі відповідали його помічники. Готували вони в рази гірше, ніж допомагали.
— А я ельфійка, — промовила Ева, поглянувши на матроса. І тепер в її очах виблискувала впевненість. — Я не впаду. Чи ти ніколи не бачив, наскільки вправні ельфи? Як гадаєш, чого саме таку як я, забажав твій капітан?
Пірат розреготався:
— Як скажеш, принцесо. Тоді лізь туди. Знайди найслабшу мотузку і підтягни її так само як цю.
Вона посміхнулася і схопилася за канат, який колись у минулому був частиною сходів.
— Тільки після цього ти припиниш кликати мене принцесою, — видихнула вона і з легкістю підтягнулася, вперлася коліньми в щоглу, випросталася. І почала сходження до оглядового острівка.
Вже коли Ева була на середині свого шляху, до пірата підскочив чоловік у брудній сірій сорочці.
— Запізнився ти, Фейт. Твою роботу в тебе скоро відберуть.
— Вона ж шию собі зламає! Капітан тебе рибам згодує.
— Ти дивись, — кивнув той, не зводячи погляду з гнучкої жінки, яка дісталася самого верху, перекинула довгу ногу через перила та перетягнула талію вільною мотузкою. А потім знайшла те, що мала виправити.
***
— Я швидко вчилася, — промовила Ева, після довгої паузи у своїй розповіді. — Вчилася тому, що вміли тільки моряки. Вчилася виживати на кораблі. Вчилася знаходити радість у дрібницях. Єдине, до чого я тоді ще не була готова, так це до бою. Піратів не дуже полюбляють у деяких водах. Той день став для мене першим. Він остаточно знищив ту мене, яку я знала на суші.
***
Вітер бився у вітрилах, змушуючи їх плескати на фоні чорного неба. Блискавки час у час розривали простір десь поодаль, били у воду і з шипінням розчинялися у чорнильній товщі.
Ева сиділа у своїй крихітній каюті і сподівалася, що сьогодні не треба їй буде виходити на палубу. Це був перший настільки сильний шторм, в який на її пам’яті потрапила «Примара». І жінка зосереджувалася лише на тому, щоб не обблювати підлогу від чергового нападу нудоти.
Все могло кінчитися так, як вона і планувала. Якби…
Виття рогу прорізалося крізь вітер та хлюпіт хвиль. Таке протяжне виття. І від нього все всередині здригалося.
Ева теж здригнулася і кинулася на палубу.
Жінка хоч ніколи й не чула цього звуку, знала, що він означає.
Королівські кораблі надто близько. Не ті, які обходили їх зазделегідь. Не ті, хто намагався тікати, тільки-но побачивши синій прапор «Примари». Інші — ті що прийшли по їхні душі.
На палубі було галасно. Повз Еву бігли люди, старші матроси віддавали накази. Штурман стояв біля головної щогли та намагався перекричати вітер. Капітана ніде не було видно.
Ева тільки-но зробила крок уперед, як «Примара» похитнулася. У вухах ельфійки задзвеніло. Засмерділо порохом.
Корабель повело убік.
— Заряджай гармати! — проревів штурман, махаючи рукою.
Пірати вже поралися біля великих чорних гармат, прибитих до дерев’яної палуби. Хтось кинувся вниз сходами, щоб перевірити наскільки сильно зачепило «Примару».
І тільки після цього Ева побачила у бурі тих, хто на них напав.
Надто близько знаходився величезний галеон. Чотири щогли зі спущеними вітрилами. Величезна кількість гармат, що дивилася у їхній бік.
Ельфійка застигла на місці, вчепившись пальцями у борт корабля.
Вона знала цей прапор — це був прапор королівства, в якому вона мешкала ще не так давно. Це були люди, які могли її врятувати. Могли забрати її. Повернути додому…
— Принцесо! — поряд з жінкою з’явився пірат і змусив щось взяти її до рук. — Сьогодні буде пекло. Не загинь.
Ева повільно відвела погляд від корабля корони і опустила. У руці вона міцно стискала вигнуту коротку шаблю. Зброю, яку пірати використовували у своєму житті.
«Вони не врятувати мене прийшли, — за мить зрозуміла вона. — Вони тут, щоб потопити корабель піратів».
Капітан з’явився на палубі, коли гармати зробили свій перший постріл. Повітря на мить змішалося з димом. Та шторм швидко все змив.
— На зближення! — почула Ева. — Йти на зближення! Не потрапляти під постріли!
«Примару» занесло. Декілька піратів не втрималися на ногах. Однак наступний залп королівського галеона не влучив у ціль. Ядра попадали у воду і миттєво зникли у води.
«Примару» наче кракен підштовхував. Вона маневрувала поміж вистрілами. І невмолимо зближалася з кораблем ворога.
Ева спробувала роздивитися того, хто зараз стояв за штурвалом. І зовсім не здивувалася, побачивши там Боджа.
— Готуватися! — гаркнув капітан, Ева почула його навіть крізь виття вітру, гуркіт хвиль і звуки пострілів гармат. — Абордаж! Тільки на абордаж!
Ельфійка міцніше вчепилася у зброю, яку їй видав друг.
Вона не мала йти за іншими. Не мала вступати у бій. Все ж таки її роль на цьому кораблі — повія капітана, а не пірат. Інша така ж жінка зараз знаходиться у своїй каюті і молиться тим богам, в яких ще вірить. Саме цим мали займатися коханки капітани — смиренно чекати на свою долю.
Пальці ельфійки ще міцніше стиснулися на шаблі.
І коли королівський галеон був вже надо близько, Ева кинулася разом з іншими піратами до канатів. Щоб схопитися за них та кинутися у бій.
Її перший бій.
Він міг закінчитися на поганій ноті. Та ельфійка, яка не була надто вже вправною зі зброєю, вступила у бій проти звичайнісіньких людей. Створінь, які були значно повільніші за неї. І які не знали магії.
Ева теж не була надто вправною у чарах. Вони їй давалися не дуже легко. Та все ж таки захистити себе і трохи пришвидшити було реально.
Шабля свистіла над її головою, дощ змивав з обличчя свою та чужу кров, серце гуркотало в такт зі штормом. І в якийсь момент Еві сподобалася та стихія, в яку вона потрапила.
Вона відчула вагу чужого життя, що потрапляло в її руки. І посмішка розквітла на її обличчі.
Пірати брали гору. Та за мить…
Ельфійка розвернулася вчасно. Її шабля схрестилася з мечем королівського моряка. Їхні погляди зустрілися. Та не подив на обличчі незнайомого чоловіка змусив Еву щосили відпихнути його від себе і кинутися вбік.
Бо боковим зором вона побачила, як до капітана підступають зі спини. А він цього не помічає.
Якщо впаде капітан — бій програно.
А вмирати чи йти за ґрати за допомогу піратам Ева не збиралася.
Вона кинулася напереріз людині короля. І встигла вчасно. Перший удар перехопила її шабля. Капітан «Примари» озирнувся за мить після цього. Однак, якби не ельфійка, яка у той самий момент одним помахом перерізала горлянку супротивнику, він був би вже мертвим.
Ева озирнулася і зустрілася поглядом з чоловіком, через якого її доля змінилася. Він нічого їй не сказав. Та легкої посмішки і простого кивка було достатньо, щоб вони обидва все зрозуміли.
***
— Ми виграли той бій, — промовила Ева, поглянувши на лампадку, вогонь у якій починав блимати. Часу на розповідь залишалося все менше. — Ставлення капітана до мене змінилося. Він наче відчував те, що його життя було в моїх руках. І я обрала його.
Ельфійка пирхнула, відсунувши стілець, встала та нервово покрокувала до дверей. Щоб за кілька кроків зупинитися і повернутися.
— Сама не знаю, чому обрала його! — видихнула вона та провела тонкими пальцями по щоках. — Я ненавиділа його. Це через нього я опинилася на тому проклятому кораблі. Через нього була втягнута у піратські справи. Та його ставлення до мене змінилося! Він почав брати мене на сушу, наче не боявся, що я втечу. Я була присутня на деяких ринках, де ми продавали награбоване, або погоджувалися на чиїсь завдання. А ще…
Вона криво посміхнулася і світло лампадки так впало на обличчя Еви, що всім, що міг би її зараз побачити, стало б моторошно.
— Він почав приділяти мені більше уваги. Якщо Мейлі він дарував намисто з перлин, мені діставалося три. Якщо Мейлі дозволялося провести з ним одну ніч — мені всі інші. Якщо… Не важливо! Важливо знати, що в той день, коли я обрала його — він обрав мене. І Мейлу це дуже і дуже не влаштовувало.
***
Ева йшла з тарілкою каші по великій каюті, де зібралися всі пірати, щоб поїсти. Повітря було затхлим, сморід зайняв майже кожен куточок вільного простору. Та ельфійку це не бентежило, вона звикла.
Вона майже пройшла повз поки що вільний стіл, який виділявся особисто для жінок пірата, а потім зупинилася. Гмикнула і повернулася. Поставила тарілку та сіла.
Ева навіть ще їсти не почала, як у каюту увійшла друга повія капітана. Вона спочатку не помітила ельфійку, взяла свою порцію і…
— Що ти тут робиш?! — верескливий голос пролунав над головою Еви. І від цього звуку здригнулися всі. Всі, окрім Еви.
Вона повільно звела погляд на іншу жінку і посміхнулася:
— Снідаю, люба. А що?
— Геть з мого місця, — її голос тремтів від люті. Як і сама жінка.
Та ельфійка тільки ширше посміхнулася:
— Інакше що?
Мейла на мить застигла, наче не повіривши тому, що почула. Миска з їжею, яку вона досі стискала в руках, за мить злетіла у повітря та з мерзенним звуком опустилася на голову ельфійці. Шматки глини розлетілися в сторони. А Мейла вже розмахувалася глиняним келихом з вином, щоб облити ним ворога.
Та Ева виявилася спритнішою. Ніж блиснув у світлі свічок. А Мейла схлипнула, відчувши крижану сталь на своєму горлі і чужий подих у вухо. Ева стояла позаду неї, заламавши руки та притискаючи зброю до доленосної артерії.
— Ти не посмієш, — прохрипіла жінка. — Ти не скривдиш мене?
— Інакше що? — тихо повторила Ева питання, яке ставила за мить до цього. І міцніше втисла зброю у тонку ніжну шкіру. Тонкий струмок крові вирвався з-під леза і швидко зник у глибокому декольте.
— Інакше капітан тебе вб’є.
— І хто йому скаже, що це я тебе скривдила? — спитала Ева.
Вона знала, ще очі Мейли зараз шукають допомоги серед піратів. Усіх тих піратів, які зібралися тут. Які спостерігали. Які все бачили.
І знала, що Бодж першим підняв руки, щоб демонстративно закрити собі обличчя. Затулити очі. За ним повторив Фейт. Потім Олф. І за кілька миттєвостей вже всі пірати заплющили очі на те, що зараз тут відбувалося.
— Бачиш? — прошепотіла ельфійка, стискаючи Мейлу в обіймах, які тій точно не подобалися. — Тобі тут немає місця. Якщо я хоча б ще раз побачу тебе…
— Я зрозуміла, — прошепотіла та. А Ева відчувала, як жінка тремтить від страху за своє життя.
— Хоча б раз, — повторила вона. І відпустила руки капітанської повії. Та лише для того, щоб перехопити жінку за довгу чорну косу, яку та переплела з ниткою перлин.
Ніж зник з шиї. Почувся дивний звук. А за ним стуків перлин по дерев’яній підлозі. Ева відштовхнула від себе жінку, стискаючи в руці її довгу косу.
Мейла схлипнула, озирнулася, схопилася за голову.
— Пішла геть, — з посмішкою промовила Ева ті самі слова, якими колись її тут зустріла Мейла.
***
— Може Мейла того і не знала, але в ельфів відрізання волосся це символ того, що його зреклася родина, — промовила Ева, спираючись на стілець ногою. — Може, варто було їй це пояснити, як гадаєш?
Не дочекавшись відповіді, ельфійка гмикнула.
— Ну, в будь-якому випадку, мені за це нічого не було. Капітан не відвідував Мейлу більше. Ні. Всі ночі були моїми. І тепер не весь час я проводила в його ліжку. Він довіряв мені мапи, плани, документи. Все те, до чого я, як його повія, не мала мати доступу. Та невдовзі я отримала доступ до усього, що він мав.
***
— Ево, випий зі мною! — Бодж махнув ельфійці, яка прогулювалася палубою.
Жінка посміхнулася. М’які високі чобітки простукали невисокими підборами та принесли ельфійку до друга, що стояв біля щогли.
— В тебе свято? — спитала вона і вихопила пляшку з рук штурмана.
— Настрій гарний, — посміхнувся він. А Ева скривилася від того смороду, який вдарив їй у ніс з пляшки. — Боги! Що ти взагалі п’єш?!
— А на що схоже?
— На помиї, Бодж! — пирхнула вона. — На справжнісінькі помиї! Пішли. Я знаю, де в нас вино є.
— Капітан мене вб’є, якщо я його вино візьму, — відмахнувся Бодж і відібрав у Еви свою пляшку.
— Це моє вино, — ельфійка повернула собі пляшку з напоєм, який ніколи в житті б не ковтнула. І під невдоволення штурмана кинула ту за борт. — Ходімо! Для мого друга тільки найкраще.
Не слухаючи його, ельфійка потягнула штурмана за собою у трюм. Знайшла місце, яке показував їй капітан і обрала пляшку полуничного вина — її улюбленого.
— Це! — видихнула вона, зрозумівши, що така пляшка залишилася лише одна. Відкоркувала і віддала другу. — Щоб ти там не святкував, святкуй цим.
Бодж посміхнувся і підніс подарунок до губ. Зуби стукнулися об шийку пляшки. Пірат зробив кілька великих ковтків і посміхнувся.
— Я наче райдугу на смак спробував.