Спочатку:
На сторінку книги
Аріна
— Можна питання? — уточнила я слабким голосом і, дочекавшись недбалого кивка, заволала: — Якого дідька?!
— «Якого дідька» що?
Вівсянка спантеличено схилила голову набік, не очікуючи такої реакції.
— Просто «якого дідька»?! Що за бубуйня тут відбувається? Ні, я знала, що мене притягли з мого світу, бо я на тебе схожа, але не настільки ж! — і, не втримавшись, обережно потицяла пальцем у Вівсянку, та миттю сердито зашипіла й відскочила вбік.
— Не чіпай мене! Раптом у тебе руки брудні, мені іноземну заразу ще передаси... — пробурчала вона, гордовито задерши носа, від чого я аж задихнулася від обурення.
— Це я-то?! Та ти сама іноземна зараза та ще! І взагалі, звідки у тебе мій дракон? Віддай! — і я спробувала вихопити з її рук фігурку.
Але Вівсянка зненацька відскочила вбік і раптом почала нестямно верещати, наче її ріжуть.
— Зовсім ненормальна? — я красномовно покрутила пальцем біля скроні. — Та забирай, у мене крутіший дракон є.
І, вже особливо не звертаючи уваги на цю притирену, сіла біля свого рюкзака. Злегка потягнувши блискавку, звично погладила трохи опуклий гладкий малюнок мультяшного котика, трохи потертий на мордочці — це я з мотоцикла Пашки примудрилася впасти на спину, на щастя, ми вже не їхали тоді.
Сумно усміхнувшись своїм спогадам, відкрила рюкзак, почавши перебирати до болю знайомі речі. Пачка вологих серветок, декілька пластирів, антисептик, магнітик від акційного йогурту, розсипане розпочате паковання м'ятних льодяників, якісь чеки, фантики, напівзасохлий маркер...
З більш-менш важливого були лише бальзам для губ, запах якого змушував згадати моє життя «до», і нові шкарпетки з кольоровими єдинорожками, якраз купила їх у метро того дня, коли з Пашкою пішла стрибати з парашутом. Ось останнім я щиро зраділа.
— Там нічого особливого немає, сміття тільки, — пирхнула Вівсянка.
— Багато ти розумієш... — відмахнулася я, намацавши ключі від будинку з брелоком у вигляді поліційної будки з мого улюбленого серіалу «Доктор Хто».
Гірко зітхнувши, стиснула його в руці міцніше, відчуваючи, як впиваються в долоню гострі кути. Проте на душі стало легше від дотику до мого талісмана удачі. Більше нічого особливо важливого там дійсно не знайшла.
От якби я була типовою потраплянкою, у мене в рюкзаку лежали б складаний ножик з купою насадок, мотузка, обов'язково весь запас золотих прикрас, підручник з фізики, хімії, щось ще з техніки, mp3 з повним зарядом... А тут навіть телефона мого немає! Проте є шкарпетки. Ну ось яка потраплянка без шкарпеток і вологих серветок?
— Звідки у тебе мої речі? — запитала я вимогливим тоном у Вівсянки, але та лише зневажливо пирхнула, не відповівши.
Вибравши тактику ігнору, вона відійшла до дзеркального трельяжа, де почала розчісувати волосся гарним гребінцем, усипаним дорогоцінним камінням, кидаючи на мене погляди через віддзеркалення. Угу. Ось зовсім непомітно.
Закотивши очі, я покидала свої речі назад до рюкзака й почепила його на плече, відчуваючи звичну вагу. Залишати свої речі в кімнаті цій психічці, як би вони сюди не потрапили, я точно не збиралася. І, до речі...
— Чому у тебе на ключиці точно такий же малюнок, як у мене? Я його отримала вже в цьому світі. До речі, нерівно — у мене вище, — зауважила я, придивившись до малюнка.
Точніше, спочатку він був нанесений туди ж, куди й мені Аркенус потикав ножем, але пізніше він змусив напис переміститися вище за моїм проханням.
Почувши це, мій двійник відклала гребінець і стрімко перетнула кімнату, наблизившись майже впритул. Так і кортіло сказати ущипливо на тему «іноземної зарази», та гаразд. Я трохи зсунула край неглибокого вирізу, показуючи візерунок. Та зосереджено розглядала його кілька секунд, після чого зітхнула... з явним полегшенням?
— Нас тепер точно не переплутають! — радісно випалила вона, усміхнувшись практично щиро, чим здивувала мене до глибини душі.
— Ось тепер я взагалі ні бельмеса не розумію. А хіба не в цьому весь сенс? У тебе ж навіть волосся підпалене праворуч, як у мене! — обвинувачувально вказала я пальцем на те саме пасмо, підозріло примружившись. — До речі, чим?
— Свічкою, — буркнула вона неохоче, скривившись.
— Ну ось! Видно ж, що домагалася повної подібності зі мною! Підмінити хотіла?
— Та не хотіла я нічого, сильно треба... Ти мене на вівтарі замінила — і добре, навіть вижити примудрилася. І взагалі, це ти до мене в кімнату ввалилася!
На останніх словах Вівсянка войовничо уперла руки в боки. Образ сильної й незламної жінки псувала лише капризно надута нижня губа. А, до речі, нічого так виглядає, в чомусь навіть мило. Треба запам'ятати, як вона це робить...
— Ти мене кривляєш?! — задихнулася від обурення принцеса, негарно витріщаючись.
Ні, ось так точно робити ніколи не буду. Принаймні, усвідомлено.
— Слухай, ти взагалі мою фразочку вкрала, я ж мовчу! Сумніваюся, що у твоєму лексиконі було моє улюблене «очманіти», явно ж дізнавалася інформацію про мене, і коли тільки вивідати встигла?
— Ще чого, буду я витрачати час, розбиратися у твоїй біографії... Кому треба, той і сказав, — пирхнула вона і дещо нервово підтягнула вище сукню, частково приховуючи візерунок.
Угу. Отже, тут все ж є зацікавлена особа, яка, мабуть, якраз і планувала здійснити обмін, допомагаючи принцесі стати повною моєю копією... Або Вівсянка просто хороша актриса і зараз лише відводить від себе підозри?
— І цей «хтось» підпалив твоє волосся й видряпав візерунок?
— Не твоє діло! І взагалі, я тебе не кликала, двері там, — і, насупившись, вона красномовно вказала на вихід з кімнати.
Мене ж із кожною хвилиною все більше захоплювала розмова. Точніше, те, що за нею крилося. Чомусь я з першого моменту сприймала принцесу як якусь підлу зміючку, зараз же бачила просто розбещеного надміру підлітка, дарма, що дилда здорова. Залишилося з'ясувати: це маска, чи в сім'ї Ваєнгів постраждав від «виховання» не тільки Мартін?
— Може, я вирішила просто зазирнути в гості? Поговорити про своє, про жіноче? — легковажно знизала плечима я, зробивши крок до Рісуелли.
Та, своєю чергою, від несподіванки відступила, але відразу ж опанувала себе й гордо підвела голову, прямо зустрівши мій погляд.
— Нам нема про що з тобою розмовляти! Думаєш, зацікавила його — і все, всі двері перед тобою відкриті?!
— А тобі заздрісно?
— Та я щаслива, що мені тепер не загрожує бути його нареченою! — випалила вона несподівано щиро.
І ось тут я і зовсім натуральним чином підзависла. Та годі! А чому ж тоді з дитинства збирала всю інформацію про нього? І взагалі, досить мене налаштовувати проти мого Темного володаря! Сама потім розберуся, гад він чи ні!
— Ну-ну... Прямо-таки зовсім не думала зайняти моє місце, вийти заміж за Аркенуса, стати королевою... — протягнула я, схрестивши руки на грудях.
— Думаєш, воно мені треба? Я і так принцеса, у програші не залишуся, проте більше шансів вижити. А бувши нареченою кривавого імператора — хто знає, коли це звання стане посмертним. Від одного тільки його погляду мороз шкірою й усе життя перед очима... Тож кохайте одне одного довіку, — єхидно вищирилась ця зараза.
Ага, прямо від душі побажала! Після її місткої характеристики Аркенуса — я ось взяла й повірила в щирість побажання.
— І що ж такого страшного кажуть про імператора? І якщо ти так посилено не хотіла ставати його нареченою, що ж з дитинства збирала всі відомості про нього та його діяння, а? — поспіхом додала я, згадавши слова Мартіна.
— Тому що з дитинства знала, кому дружиною мене готують, ось і вивчала! Прораховувала свої шанси вижити, тут будь-яка інформація буде актуальною! — вигукнула принцеса майже з відчаєм.
Я аж розгубилася. Ось тільки не треба говорити мені, що Вівсянка просто боїться Аркенуса? Ааа, як все складно-то!
— Добре, якщо ми з'ясували, що тобі це вже не загрожує, поділися інформацією зі мною. Чому його бояться, називають кривавим, кого і за що вбив, що за історія з вбивством ельфійського короля? — перерахувала я цілком миролюбно.
— Бібліотека на допомогу! І я б на твоєму місці поквапилася — годинник-то цокає, хто знає, скільки тобі залишилося? — капосно протягнула ця зараза.
Тьху ти! Я ж подумки майже визнала її гідною співчуття!
— Ну й добре, буду вмирати — з останніх сил залишу передсмертну записку або прохриплю Аркенусу, щоб після мене одружився з тобою, — мило посміхнулася я їй у відповідь, остаточно переконавшись, що нічого нового тут не дізнаюсь, і повернулася до дверей.
— Гей-гей! Все, не буде нічого такого! Він обрав тебе, на мене вже в будь-якому випадку не подивиться, — захвилювалася Вівсянка, в її голосі промайнула ледь не паніка.
— Чому б і ні? А знаєш, я прямо сьогодні почну його переконувати, що в разі моєї смерті кращим варіантом буде, якщо він візьме тебе нареченою... Ти, до речі, любиш павуків? У нього їх в коридорах натовп просто, і всі зубасті... Ну, після моєї смерті познайомишся, — весело підморгнула я їй і взялась за дверну ручку.
— Стій! Гаразд, переконала. Доживи до ранку — я тобі завтра дам всі книги й замітки про нашого імператора, — викрикнула вона поспіхом, схопивши мене боляче за зап'ястя.
Та годі? Я, нібито, просто жартувала... Дійсно до такої міри боїться Аркенуса?
— Та вже постараюся дожити, — довелося пообіцяти їй, акуратно відчіплюючи її руку по одному пальцю.
— І рюкзак залиш. Він мені подобається, — додала принцеса вже впевненіше, противним примхливим тоном.
— Ага, щаз! Інший собі знайди, клептоманко нещасна!
— Я буду кричати!
— Та заради всього святого. Зараз я піду — і кричи на здоров'я, — пирхнула я і, вже не звертаючи на неї уваги, залишила кімнату.
