Раді Вас бачити!

У Корверноку ми з Треєм з’явилися окремо, щоб якомога менше привертати увагу до нового першокурснику.

Згідно з новими документами я була Ізігардом арх СКайдемантл, двадцятирічним троюрідним кузеном свого старшого братика. Голос теж змінився – став грубіше. Моя зовнішність зазнала набагато менше змін – трохи загострилися риси обличчя, але залишилися такими ж витонченими, трохи підросла, але все одно залишилася нижчою брата, трохи ширше стали плечі, зникли невеликі груди та стали меншими стегна. 

Розуміла, що це всього лише ілюзія, але все одно захоплювалася, бачачи в дзеркальному відображенні свого брата-близнюка. Мені ще пощастило, що кадика у місцевих чоловіків немає. Певно, не було тут звабливої Єви з яблуком. 

– Ось таким красенем ти повинен був народитися, Трей, – подражнила я брата, – а ти не вдався.

– Можна подумати, я тобі таким не подобаюся, – з самовдоволеною усмішкою відповів принц, відкидаючи кучеряві локони з обличчя. 

Зітхнула, якщо наш батько хоч трохи схожий на цього брутального мачо, то зрозуміло, чому принцеса в нього закохалася. Я б теж закохалася, попри вироблений роками імунітет проти красенів. Одні зелені очі того варті.

В портальному залі Корверноку розгубилася, потрапивши в натовп двох десятків молодих хлопців у вишуканому одязі. Всі красені з благородними рисами обличчя, в яких відразу відчувається породистість. Куди там австралійським пожежникам – тут досвід багатовікової селекції та поліпшення людського генофонду в наявності.

– Яскравого світла, адепти! – розкотистим басом привітав нас чоловік у чорній формі. – Сьогодні ваш перший день в академії і я не буду занадто суворий, але всім, хто з'явився у фраках, десять віджимань, – і поки розгублені принци усвідомлювали, я впала на підлогу. – Спритніше, що ви як принцески? Впали і віджалися, – крокуючи по залу, сповіщав він нам нові правила життя. – З кожною хвилиною зволікання, кількість віджимань зростає. Тут у вас немає титулу, привілейованості і тата-короля, котрий вас захистить. Відсьогодні я для вас і мама, і тато. І всі мої розпорядження ви будете виконувати беззаперечно і без затримок.

– Вам особливе запрошення потрібно, адепт? – гаркнув чоловік, на одного з принців, що стояв заклякши. – Двадцять віджимань! Не змушуйте себе чекати, як дівчина в першу шлюбну ніч!

– Запам'ятайте, будь-яка затримка у виконанні наказу – це покарання, – продовжив віщати магістр, так і не спромігшись представитися. – Неминуче, як паводок навесні. Моє терпіння краще не випробовувати! – прогарчав він, миском важкого чобота б'ючи по руках принца, що тільки-но вирішив встати в позу та зробив перший рух, так, що той носом пропахав підлогу.

– Підпорядковуєтесь ви тільки мені або ректору. Зрозуміли, адепти? Питання є?

– Ні! – безладним хором голосно проорали ми.

– Дуже добре. Йдіть за мною.

– Швидко займайте кімнати. У вас пів години до побудови, – різко озвучив він, залишаючи нас в коридорі з двома десятками однакових дверей.

Зробивши кілька кроків, увійшла в першу. І застигла, радіючи невеликій, але повністю моїй кімнаті. Ліжко, стіл, стілець, тонка шафа в кутку – ось і всі меблі. Аскетично, що тут скажеш. По-спартанськи. 

За внутрішніми дверима знайшовся санвузол з душовою кабінкою. У шафі несподівано виявилася форма і в пам'яті спливли братське напуття переодягнутися відразу після прибуття.

Заскочивши на пару хвилин в холодний душ (про гарячу воду тут, мабуть, не чули), швидко вбралася в нову форму, дивуючись з того, як підлаштовується під мої параметри її розмір.

Заволала сирена і я, не затримуючись, вийшла в коридор, встала по стійці смирно біля дверей, чекаючи наказу.

– Найрозумніший? – вкрадливо запитав магістр, підходячи до мене впритул.

– Ніяк ні, магістр, – беземоційно відрапортувала я.

– Ваше ім'я, адепт? – він наблизився до мене і оглянув з ніг до голови.

– Ізігард арх СКайдемантл, магістр! – витягнулася я, утримуючись від відчайдушного пориву віддати честь і подивитися на видовжене чоловіче обличчя.

Красиве та досить молоде. І таке виразне, що я мимоволі задивилася. В синіх очах промайнуло презирство, тонкі губи  скривилися в усмішці. Риси разом втратили привабливість. Більше не сказавши ані слова, чоловік відійшов від мене. 

Не стримавшись, видихнула з полегшенням.

– Вишикуватися в ряд! – наказав він і поруч зі мною вздовж стіни, прямо перед магістром, що проходив коридором, швидко вишикувалися інші адепти., витягнулись прямі як шпалери. – Мене звуть, магістр Роелк Іроам. Звертатися до мене магістр або магістр Іроам. Всім все ясно?

– Так точно! – невпевнено видали ми.

Хоча нікому нічого ясно, як я зрозуміла, не було. Мені, наприклад, точно незрозуміло куди поділися вже звичні для мене три букви в імені кожного мешканця цього світу: дей – вказують на простолюдина, дес – на аристократа, ерг – на вершника ергон, мей – мага, арх – на приналежність до королівського роду.

– Не чую!

– Так точно! – голосніше прокричали ми.

– Загін Зеро! Слідувати за мною! – скомандував він, і ми майже стройовим кроком пішли за магістром.

Навіть назва у загону вийшла відповідна, хоча в цьому світі «зеро» означало новачків, але й наше значення цього слова недалеко від нього пішло. Лише переживши перший семестр, загін заслуговував право вибрати собі відповідну назву, як і адепти ім'я. А поки я була номером п'ять, якщо вірити цифрам на двері моїй кімнаті.

Наступна година перетворилася на нескінченні: 

«Стройся! Рівняйсь! Струнко! Тримати крок!»

На закінчення нам видали книги, показали полігон та їдальню, а потім відпустили у вільне плавання до світанку.