Спочатку:
На сторінку книги
Ранок підкрався непомітно. Вже по-осінньому прохолодний та млистий з навислими густими хмарами за вікном.
– Недобрий, – невдоволено буркнула я, дивлячись на низьке темно-сіре небо.
Вставати не хотілося. Вибиратися з-під теплої ковдри тим більше. Але від тренування нікуди не дінешся. Потягнулася, лежачи в ліжку, і рішуче піднялася: дозволю собі хвилиночку затриматися та просплю все на світі. Знаю, проходили.
На полігоні вже зібралася майже вся група. Хтось сонно позіхав, хтось щулився від надокучливої мряки. Особливо завзяті розминалися перед тренуванням. Магіки юрмилися поруч, намагаючись бути ближче до своїх обранців.
Помітивши великих ергонів, здивувалася, як вони в кімнатах помістилися-то?
Очі повільно ковзали по натовпу, вишукуючи знайомі обличчя. Але ні Фоксі, ні Джана я не помітила. Проте був Громила зі своїми дружками й мій самий «улюблений» принц.
Наглядав за нами Дунодон. Рудий же і почав тренування, відправивши нас бігати під дрібним, але рясним дощиком.
Ех, жодного співчуття до майбутніх правителів.
Розмокла земля ялозила під ногами, намагаючись постійно вислизнути. Магіки, що товпилися поруч з обранцями, виростаючи перед адептами ніби з-під землі, створювали додаткові перешкоди. Десь за горами гримав грім, виблискували, розрізаючи небо, яскраві блискавки.
Завершальне коло під проливним дощем та по землі, що, розтоптавшись, перетворилася на в'язку кашу під ногами, далося особливо важко. Тільки диво втримало мене від падіння та те, що бігла я однією з перших.
Втомлено притулившись спиною до дерева-парасольки, поруч з парочкою адептів, залишилася чекати одногрупників. Хлопці щось обговорювали, але я не прислухалася. Прикривши повіки, дивилася на адептів, що продовжували місити бруд, подумки благаючи скоріше закінчити наші муки.
– Твої теж за ніч підросли? – відволік мене від спостереження за хлопцями один з принців.
Глянула на стоячого поруч феніра, що зараз був схожий на наїжаченого мокрого рудого пташенята, і посміхнулася. І, правда, підріс. І як я не помітила? А ось цербер зовсім не змінився.
«Це все тому, що ти його ім'я не назвала. І погодувати забула», – нагадав мені урміус, що ховався під коміром моєї форми.
Добре йому. Тепло і на голову нічого не крапає.
Винувато посміхнулася своєму триголовому псу, подумки просячи прощення й обіцяючи виправитися при першій же нагоді.
– Трохи, – відповіла застиглому в очікуванні хлопцю, посилаючи добру посмішку. – Не знаєте, чому не всі присутні на тренуванні?
– Так вночі таке сталося.... Таке... – збуджено почали хлопці, перебиваючи один одного. – Ти хіба не чув?
– Ні, – розгублено кинула я, відчуваючи, як у серце прокрадається занепокоєння відсутню Фоксі. Невже викрили?
– Ну, по-перше, на Виборі був один неврахований кандидат, – заявив принц, що стояв до мене ближче всіх. – І тепер ректор з магістрами не можуть вирішити, хто це був і як він взагалі пробрався в Академію. Тут же захист... Ого-го... Такий.. – хлопець захоплено змахнув руками, збираючись розповісти про захист.
Помітивши куратора, що наближався до нас, неввічливо перебила:
– А по-друге?
– Що? – перепитав втративши думку принц.
– Ти сказав, по-перше. А по-друге?
– По-друге... – серйозно кивнувши, повернувся до теми, що особливо цікавила мене, хлопець.
– Номер Сімнадцять, бачу, ви не втомилися на пробіжці? – перебив його Дунодон, всім своїм виглядом висловлюючи готовність додати нам для проформи ще коло-друге.
– Ні, куратор, – з готовністю відповів принц.
– Ні не втомилися, чи ні втомилися?
– Ні, куратор, – хлопець окинув нас безпорадним поглядом й невпевнено додав: – Ні, не бачите.
– Не бачу? – руді брови куратора обурено злетіли вгору та зігнулися в химерну букву «зю».
– Тобто так, куратор, – відповів хлопець, що зовсім заплутався в словах, і, зневірившись, пояснив: – Так, ви бачите. І так, я втомився на пробіжці.
Дунадон хотів щось сказати, але несподівана допомога прийшла звідти, звідки не очікували. Пролунав дзвінок та посилений магією голос ректора віддав наказ зібратися всім біля Джерела за десять хвилин.
– Група Зеро вільні, – оповістив всіх Дунодон, зупиняючи тренування.
