— Ти спиш? — тихий шепіт і шелест тканини зламали тишу передсвітанкових сутінків.

— Ні, — Ксанта поворухнулася, повернулася на бік і подивилася туди, де на сусідньому вузькому ліжку лежала її сестра. Сестра близнюк. — Не можу дочекатися сходу сонця. Швидше б уже.

— О-о-о так, — Тесса перекотилася на спину і, прикривши очі, блаженно посміхнулася. А потім закусила губу і на межі чутності озвучила те питання, яке ставила сестрі щоранку. — Вийшло?

— Ні. Знову.

Ксанта відкинула тонку ковдру та опустила босі ноги на дерев'яну підлогу.

Тесса буквально відчула той відчай, який захоплював сестру після кожного пробудження. Але не могла сьогодні не спитати, не могла втратити надію.

— Це не біда! — вона схопилася з ліжка. — Ти ж чула, що казала матінка, у неї теж довгі роки не виходило. Ти ще маєш час.

— Усього три зими, — прошепотіла Ксанта і навпомацки знайшла сукню, стягнула через голову нічну сорочку. — Тесса, в мене залишилося лише три зими. Якщо не прокинеться друга душа, мене виженуть.

— Та ніхто тебе не вижене! Не було ще такого, щоб душа не прокидалась!

Ксанта сумно посміхнулася, але продовжувати цю тему не стала. Друга душа її сестри прокинулася на п'яту зиму їхнього життя. Тесса довгі роки зміцнювала цей зв'язок, багато чому навчилася у батьків і тітоньки, і тільки зараз — майже через десять зим — можна було сказати, що друга душа була під повним контролем сестри.

Цілих десять зим знадобилося Тессі, щоб опанувати свою силу. І в неї було в запасі ще три, щоб витратити вік навчання з користю, удосконалити свої навички і зробити крок у наступний період життя. У вік створення.

Нова хвиля розпачу накрила Ксанту, прибиваючи її до гострих скель на самому дні. Але сьогодні їй знову вдалося впоратися з цим і з високо піднятою головою зробити крок у новий день.

Тим паче цей день був особливим. Не можна забруднювати його сумом.

Тесса наздогнала сестру на ґанку невеликого дерев'яного будинку і, підхопивши під руку, посміхнулася.

На душі полегшало. Ксанта сама не помітила, як усміхнулася у відповідь і підставила обличчя першим променям сонця, які вже вислизнули з-за обрію і торкнулися полей та луків, що оточували невелике поселення за високим частоколом.

— На річку? — вигнула тонку темну брову та сестра, яка всіляко намагалася підбадьорити другу.

— Спочатку зберемо яйця, поллємо грядки, а потім можна і на річку, — усміхнулася Ксанта, відпускаючи долоню сестри і закочуючи рукави простої сірої сукні.

— Але сьогодні велике свято, — обсмикнула її Тесса. — Жодного клопоту по господарству.

— І хто нас за це покарає? Матінка? — хмикнула Ксанта і, спустившись по міцних дерев'яних сходах, зробила крок на вузьку стежку в траві, що вела на город і до курників.

Тесса простежила за сестрою з невдоволенням, написаним на обличчі, важко зітхнула і, зиркнувши у бік сусідських будинків, поспішила наздогнати Ксанту.

До сходу сонця вони впоралися з домашніми справами і втекли з поселення до того, як прокинулися батьки. Тесса все ж таки мала рацію, в такий день, як сьогодні, не варто нехтувати правилами. І матінка б не погладила по голові обох за залишені на кухонному столі яйця та зелень. Але обидві знали, що матінка настільки ж швидко заспокоюється, як і обурюється. Тому, коли село почало прокидатися, сестри вже вислизнули за ворота й попрямували до широкої річки через вузький пролісок.

Сміючись і тримаючись за руки, вони босоніж бігли густою травою, перестрибуючи через повалені сильним вітром дерева.

Тесса першою дісталася берега. Різко розвернулася, присіла навпочіпки і, зачерпнувши долонею крижану воду, запустила бризками в сестру. Заверещавши, Ксанта відскочила і стягнула сукню.

Наступні півгодини вони хлюпалися в річці, раз у раз занурюючи з головою і намагаючись відшукати на мулистому дні рідкісну квітку, яка розквітає лише цього дня. А потім довго лежали на березі, висихаючи під палючим промінням літнього сонця і говорячи про все на світі.

— Купець щось запізнюється цього року, — пробурмотіла Ксанта, передаючи сестрі сріблясту квітку на тонкій ніжці.

— Весною дуже дороги розмило, — озвалася Тесса, забираючи рослину, яку їм таки вдалося знайти.

Срібляста водяна троянда тремтіла від легких поривів вітру. Тонкі пелюстки тріпотіли, погрожуючи відірватися від крихітної чорної серединки. Якщо сестри донесуть квітку до дому і поставлять у скляний наповнений водою глечик, ця троянда буде освітлювати їх спальню щоночі до перших заморозків. До осені вона поступово почне втрачати свою силу, тьмяніти, а з першим снігом остаточно втратить магічні властивості.

— Якщо затримається ще днів на десять, ти допоможеш мені втекти до міста?

— До найближчого три дні шляху! — ошелешено видихнула Тесса, спершись на лікоть і глянувши на сестру. — Усі помітять, що ти зникла.

З чорного волосся впало кілька крапель на сірий пісок, який жадібно увібрав вологу.

— Своій репутації я вже точно гірше не зроблю, — відмахнулась Ксанта, навіть не розплющивши очей. — А батько з дядьком цього року вступають до віку споглядання, ми не можемо не привітати їх.

— Тих монет, що ми зібрали, не вистачить на купівлю подарунка у місті.

— Краще спробувати, ніж не привітати взагалі. До того ж, якщо зустріну купця на шляху, повернуся раніше.

— Гаразд, — здалася Тесса. — Повернемося до цієї розмови, коли термін спливе. І я молитимуся Дволикому, щоб купець приїхав, а мені не довелося вдавати, що я — це і ти, і я.

Ксанта засміялася і перекотилася на живіт.

На березі річки сестри дочекалися полудня і тільки після цього поспішили до села. Шум, що охопив її вузькі вулички, проникав через частокіл і розносився по окрузі, нагадуючи гудіння вулика.

Сонце вже не просто припікало, а плавило повітря. Розмазувало оточення, і здавалося, ніби обрій пливе, а дерева — танцюють.

Сестри прошмигнули повз ворота, перевірили, чи немає на невеликій круглій площі воза купця, і поспішили додому. Туди, де на них чекала прочуханка від матері.

Вона зустріла дочок на ґанку, зсунувши з чорного посрібленого часом волосся хустку, і так подивилася на дівчаток, що Тесса відступила на крок, а Ксанта напружилася, чекаючи перших гучних слів.

— Бачу, ви й так усе розумієте, — процідила матінка крізь стиснуті зуби, а потім зморшка, що залягла між брів, розгладилася. — Поговоримо про вашу поведінку після свята. Завтра ви мені обидві поясніть, який дух смикнув вас порушити правило.

Ксанта кинула підбадьорливий погляд на сестру і посміхнулася матінці:

— Це не дух був, а я. Пробачте мене.

Жінка важко зітхнула, легко розуміючи, яка з дочок їй щойно відповіла. І лише рукою махнула. Вона навіть не сумнівалася, що зачинщицею була Ксанта. Але Тесса також порушила правило. Вона б не залишила сестру одну. Вони просто не могли бути одна без одної. Як і всі інші двоєдушники.

— Ідіть у хату, — нарешті промовила вона. — Каша у печі.

Доньки двома білками прошмигнули повз, сховавшись за дверима, а Хоя тільки похитала головою і зустрілася поглядом з жінкою, яка вийшла на ґанок з будинку навпроти. З жінкою, яка була схожа на неї, як дві краплі води. Її сестрою.

Ева хмикнула, вона чула, як тільки-но вичитували її небог, і жестом запропонувала сестрі зазирнути на чай. Без слів. Але вони чудово одна одну зрозуміли.

І невдовзі Хоя вже сиділа на ґанку у сестри, скаржачись на дочок і попиваючи гарячий солодкий чай. Ева слухала її, кивала і не ставила запитань. Бо по очах бачила, що нічого з учорашнього дня не змінилося. Що все було так само, як і упродовж усіх цих днів.

А Ксанта з Тессою в той час спішно давилися кашею, щоб скоріше дістати з скрині дві білі сукні та моток різнокольорових стрічок, прикуплених ще минулого року.

— Краще червоні, — трясла стрічками одна з них.

— Та ні, зелені! — сперечалася друга, спішно роздираючи дерев'яним гребінцем волосся, що сплуталося після купання.

— Нам обов'язково одягатися однаково? — вигнула тонку чорну брову Ксанта, прикладаючи до голови по черзі стрічки і вдивляючись у темне срібне дзеркальце розміром із долоню.

— Ти не хочеш? — Тесса опустила руку, стиснувши в ній гребінець. — Я думала, що ці три зими ми ще побудемо разом.

— А хіба щось зміниться за три зими? — хмикнула та, відклавши зелені стрічки. — Ми завжди будемо сестрами. Подивися на батьків. Мама з тітонькою вийшли за батька та дядька. Живуть один навпроти одного. Їх чотирьох розділяє лише вузька доріжка. Вони усі разом. Попри всі роки.

Дівчина, що вплітала у волосся червону стрічку, пирхнула. Вона навіть думки не могла припустити, що щось чи хтось зможе їх розділити. Тим більше, якісь стрічки.

Нехай вони і близнючки, як і всі двоєдушники. Нехай вони настільки схожі одна на одну, що розрізнити їх може тільки матінка. Нехай... Але сьогодні вона вплете у своє смоляне волосся червону стрічку, бо їй так хочеться. Тому що саме цього потребує її душа. Її єдина душа. Принаймні поки що.

Тесса з стиснутими губами спостерігала за тим, що робить її сестра. Потім зітхнула і взяла червону стрічку. Щоб там не говорила Ксанта, Тесса відчувала, що сестра від неї віддаляється. Кожної ночі, кожного ранку, з кожним новим днем, коли її друга душа не прокидається від довгого сну.

Ксанта здивовано насупилась, але нічого не сказала з приводу вибору своєї близнючки. Тільки поправила комірець сукні сестри, щоб він стирчав убік гострими куточками, і простягла руку. Адже свято вже розпочалося. Перші багаття було запалено на площі. І їм варто було поквапитися.

Двоє дівчат у білому промчали по доріжках, піднімаючи пил і блискаючи босими п'ятами. Їх проводили поглядом дві жінки, які пили чай на ґанку навпроти, і двоє схожих як дві краплі води чоловіків, які в цей момент зв'язували дрова і збиралися нести їх на площу. Ксанта з Тессою нікого не помічали, їхні губи розтягувалися в посмішках, сонце, що заходило, ковзало променями по круглих обличчях.

Дівчата вже бачили перше величезне багаття, складене в центрі площі, і людей, які готувалися до розпалювання решти по периметру.

Усі були по двоє. Брат із братом. Сестра з сестрою. Сміх дзвінкою річкою перетікав від одних до інших, всі раділи святу, відзначаючи день, коли Дволикий благословив своїх дітей і наділив їх силами.

Ксанта першою помітила двох хлопців, які були старші за них із сестрою на три зими. Ще трохи, і вони зроблять крок у вік створення, і їм уже не буде справи до них. Але зараз дівчата ще могли розраховувати на увагу синів мірошника. Помахати їм рукою, посміхнутися та сподіватися, що ті запросять їх на танець навколо головного багаття.

Тесса зніяковіло опустила очі, коли хлопці переглянулися, широко посміхнулись і помахали у відповідь.

А ось Ксанта погляду не відвела, з прищуром спостерігаючи за двома такими схожими один на одного Лортом та Вортом. Високі, з пишними шапками світлого волосся та чарівними посмішками. Ось тільки на лівій щоці Ворта виднівся тонкий шрам. Дівчина не знала всієї історії, але здається, там щось сталося, коли він допомагав батьку із млином.

— Ходімо, — вона потягла сестру у бік хлопців.

— Нехай самі підійдуть, — зніяковівши, пробурмотіла Тесса, червоніючи з кожною секундою все більше.

— Дівчата! — глибокий уже чоловічий голос пролунав над їхніми головами. Це був Лорт, він зробив крок до них першим. — Хочете допомогти нам розпалити те багаття?

— Звичайно, — озвалася Ксанта, навіть не глянувши на сестру. — Ходімо?

— Ходімо, — підтвердив Лорт. Але руку простяг Тессі. І та, ніяковія, вклала свою долоню в його.

Ворт приховав сміх за кашлем і глянув на другу сестру. Ксанта знизала плечима і посміхнулася.

Багаття вони розводили надто повільно. Сини мірошника розповідали подругам, як ходили кілька днів тому на полювання. І як на них напав озвірілий вепр. Лорт витріщав очі і розводив руки в сторони, описуючи, яким страшним був цей лісовий звір. А його брат посміювався і раз у раз підкидав якісь зовсім неймовірні деталі, як очі, що світилися, і гострі короткі ріжки на маківці.

Але сестер не бентежили такі неправдоподібні дрібниці. Вони посміювалися і підкладали хмиз, поки один з хлопців розпалював їх тонким променем вогню, що ллється прямо з його пальця.

А коли полум'я нарешті злетіло в небо, що різко потемніло, залунали пісні. Площа затихла, даючи можливість жінкам, які досягли віку споглядання, звертатися до Дволикого.

Ворт простягнув руку першим. Ксанта прийняла запрошення, краєм ока помічаючи, як її сестра так само погоджується на танець із Лортом. І свято розпочалося.

Були пісні, були танці. Лунали барабани та флейти. Невдовзі сестри не відчували під собою ніг, танцюючи з хлопцями чи то десятий, чи двадцятий танець. З їхніх губ не сходили посмішки. І лише тоді Ксанта вперше забула про свою проблему. Вона веселилася разом із усіма жителями села, вшановуючи Дволикого своїм щастям.

Ворт помітив, як важко дихає його подруга, і зупинився першим:

— Я хочу пити, а ти?

— Не відмовлюся, — рвано видихнула та й знову посміхнулася.

Щоки боліли, вилиці зводило судомою. Але вона нічого не могла з собою вдіяти. Ксанта вперше так сповна відчувала щастя. І не хотіла відпускати це почуття.

Ворт озирнувся, змовницьки підморгнув і простяг руку. Ксанта прийняла його запрошення без питань. А син мірошника ще раз озирнувся і потягнув дівчину до найближчого будинку. Ворота його були зачинені, але Ворт просто перемахнув через них і допоміг те саме зробити Ксанті.

— Тітка Лютія різки в окропі замочить, якщо побачить, — прошепотіла дівчина, але не відступила.

А хлопець тільки знизав плечима і потягнув її до невеликої криниці, яка знаходилася на ділянці травниці.

Нахлібавшись крижаної води, від якої зводило зуби, вони сиділи на траві, притулившись спинами до кам'яної кладки криниці, і дивилися в чорне небо. Звідси було чутно і пісні з криками, і сміх із шипінням багать. Але друзі не поспішали вертатись, розглядали зірки і просто трималися за руки, насолоджуючись компанією один одного.

— Я хотів запитати…

— Ні.

Ксанта озвалася дуже різко. І навіть руку з його пальців висмикнула.

Вона вже знала, про що він хоче її спитати. Зрозуміла за тоном. Ворт теж знав, що друга душа не прокинулася. І це його непокоїло. Але сьогодні Ксанта не готова була говорити про це. Не готова була приймати жалість ще й від цієї людини.

Схопившись на ноги, дівчина обсмикнула спідницю сукні і вибагливо вимовила:

— Я хочу танцювати, а не язиком молоти. А ти?

Посмішка осяяла до одурі гарне обличчя. І Ворт встав:

— Звісно, ця ніч створена для танців. Вибач.

Але дівчина вже забула свою образу. І потягла друга назад до площі. Вони ще мали перелізти через паркан і не привернути уваги, коли Ксанта зрозуміла, що не чує більше пісень. Вона взагалі нічого більше не чула. Поселення обійняла суцільна тиша, що порушувалась лише тріском вогнищ.

Ворт теж це зрозумів. Зупинився біля воріт, тихо переліз через них, але руки подрузі не подав. Жестом він попросив її почекати і повільно попрямував до площі.

Та тільки син мірошника, схоже, погано знав характер своєї подруги. Піднявши сукню практично до пояса, Ксанта перемахнула через огорожу і поспішила слідом.

Рівно для того, щоб за кілька метрі встати як вкопана. Бо біля головного багаття стояла людина. Чоловік у біло-золотому одязі. Чоловік не з цього поселення. А судячи з масивного чорного кулона, який на довгому ланцюжку завис десь на рівні пупа, і не з двоєдушників.

Ксанта ще ніколи не бачила посланців короля, хоча й чула про них. І від поганого передчуття у неї на душі похололо.