Раді Вас бачити!

– Це тобі, – хлопець з паралельної групи, чиє ім’я я не пам’ятала, поставив переді мною стаканчик з кавою і блюдечко з шоколадним еклером. Ми з дівчатами сиділи за столиком у столовій і обідали. Я подарувала хлопцю сяючу посмішку і повітряний поцілунок. – Дякую! Мої приятельки переглянулися. – Так, дівчинко, розповідай, – звеліла Настя, одна з них, поки я награно хлопала віями. Я розуміла, що вона має на увазі. Сьогодні я була іншою. Я зовсім інакше відчувала своє тіло – як жінка, яку до безрозсудства жадає чоловік. Ніяк не могла викинути з голови спомини, як і де його руки торкалися мене, і через це сиділа на парах і переходила з однієї аудиторії в іншу під час перерв у збудженому стані. Я, яка завжди була відстороненою та серйозною для балачок, раптом захотіла прийняти в них участь, я сміялася і жартувала, і весь ранок отримувала компліменти. «Ти зводиш з розуму всіх хлопців», – прийшло повідомлення від Фаната. Я непомітно озирнулася у пошуках Сашка, але людей навколо було багато, і я не змогла знайти його з першої спроби. «Мені вистачить одного», – швидко надрукувала я у відповідь. – Якась ти загадкова, дорогенька, – наполягала Настя. – В тебе навіть хода сьогодні змінилася, – додала ще одна дівчина. – Ти як зірка на червоній доріжці. – Наша Наташа знайшла собі жертву, і нарешті вирішила скористуватися своїм природним шармом, щоб очарувати якогось щасливчика, – зробила висновок невгамовна Настя. – Визначись, жертву чи щасливчика, бо я не знаю, ким себе вважати – крокодилом або зайчиком. Дівчата за сусіднім столом завершили свою трапезу і пішли ставити посуд, і тоді перешкода зникла, і я побачила його. Їх. Все встало на паузу. Я припинила дихати, і посмішка зникла з мого лиця. Перестала чути голоси. Лише серце закалатало як божевільне. Кого я намагалася обманути? Я «просто хотіла його»? Точно ні. Я вже давно відчувала те, що було набагато сильніше звичайного сексуального потягу. Побачила його разом з Анею і не могла думати ні про що інше, окрім нашої поїздки в машині. Про те тепло між нами, ту легкість, безглузді жартики та сміх, розмови про близьких. Між нами було більше, ніж просто секс. Скільки часу йому дати, щоб до нього нарешті дійшло? Я не знала, як він поводитиметься в універі після того, що сталося, і спочатку була готова до того, що він буде мене ігнорувати. Тепер же мені було боляче від цієї думки. Вони сиділи як ні в чому не бувало, і він обіймав її, а я не могла очей відвести від його руки на її плечі. Та ось Аня захопилася розмовою з подругою, що сиділа по іншу руку від неї, і Сашко подивився на мене довгим темним поглядом, від чого мені стало гаряче. Ну… принаймні за минулу ніч нічого не змінилося, його не накрило каяття, і він не став вважати нас помилкою. З часом все обов’язково встане на свої місця, вирішила я. На моє щастя, дівчата активно обговорювали баскетбольну гру, що відбудеться у цю п’ятницю, тому не звернули увагу на мої переглядання з чужим хлопцем. Гра проходитиме в нашому спорткомплексі, а я зазвичай таке не пропускала, тому що хлопці теж нас завжди підтримували. – Наташ, а ти підеш? – спитала у мене одна з дівчат. Сашко грав за цю баскетбольну команду. – Обов’язково, - відповіла я і відправила до рота останній шматочок еклеру. *** Я сиділа на трибунах серед веселих і заряджених на позитив уболівальників, трохи далі від решти наших дівчат. Перша десятихвилинка вже завершилася, і наші повели у рахунку. Мій телефон пілікнув, і я прочитала повідомлення: «Де ти? Я тебе не бачу». «У шостому секторі, п’ятий ряд», – відправила у відповідь, і тоді він знайшов мене поглядом. Матч продовжився. Сашко був сьогодні на висоті. Здається, він збирався сам вирішити, яким буде результат поєдинку. Виставляв свій корпус так, що рідкісний везун міг його обіграти, рухався з грацією пантери і влучав у кошик раз за разом. Таке відчуття, що він хизувався переді мною, заводив мене власною енергією, і я то й діло посувалася на своєму місці, розпалена донезмоги. Коли хлопці перемагали, то завжди святкували у клубі, але я з ними ніколи не ходила і сьогодні теж не збиралася. Навіть коли отримала смску «не їдь одразу після гри». Я чула, як інші волейболістки залишилися привітати хлопців з розгромною перемогою над збірною медичного, а сама потихеньку вислизнула на морозне повітря. Аня Лисенко теж була, звісно, у тому натовпі, а для нас двох на території жодного клубу було недостатньо місця. Я вирішила пройтися і освіжити розплавлені мізки. Ну як я так примудрилася закохатися в чужого хлопця? Що мені з цим робити? Плекати надію чи ні? Ось би отримати якийсь знак від Всесвіту, щоб знати напевно. У центрі міста було гарно, хоч і без снігу. Всюди світилися неонові вивіски, і над головними проспектами досі вмикали ілюмінацію, що залишилася після Різдва, тому на вулицях було дуже затишно. Лише холод забирався під шкіру, коли дув вітер. Я купила собі імбирний чай і неспішно крокувала доріжкою. Раптом телефон задзвонив. Це був він. – Де ти? – Я в центрі, недалеко від спорткомплексу. – Де саме? Я приїду. Я оторопіла. Він приїде? До мене?! Я назвала йому орієнтир, і стала чекати. Невдовзі біля мене зупинилася знайома машина. Я викинула стаканчик в урну і поспішила всередину. Сашко одразу притягнув мене до себе і прийнявся з жаром цілувати. – Почекай, почекай… Хіба тобі не треба зі всіма у клуб? Час вже був пізній, бо гра була вечірньою, і я навіть встигла до її початку попрацювати. – Мені треба… зустріти маму… в аеропорту, - відповів Сашко, цілуючи між тим мою шию, бо я вже сиділа без пальта. – Чудова відмазка… – Нет… – М? – Мені правда треба зустріти маму… через дві години. Тато на гастролях. Поїхали до мене? Ми долетіли до його будинку за п’ять хвилин і дві хвилини піднімалися у квартиру. А потім вже ніхто не дивився на час. Ми як голодні накинулися одне на одного, і я ледве переконала хлопця дійти до його кімнати. Я шаленіла від пристрасті, з якою він пестив мене і губами, і руками. Божеволіла від того, що робили його пальці. Я також дарувала йому ніжність, що межувала з відчаєм. Цього разу все було ще краще. Досить відповідальна, я все ж почала поглядати час від часу на годинник, і нам довелося зупинитися. – Саш, не можна спізнюватися, твоя мама прилетить втомлена, – нагадала йому я. А він все одно завіз мене додому.