Раді Вас бачити!

— Я не волію бачити Ерну своєю наложницею, бо таким чином не втримаю її… — Айк гучно видихнув з неабияким хвилюванням. — Вона моя душа, моє життя… Хочу, щоб стала моєю законною дружиною, графинею, господинею та народила спадкоємців! Навіть якщо мені доведеться від усього відмовитися, від титулу й земель, нагород за похід…

— Не впізнаю я Айка Лютого... — іронічно протягнув король й похмуро насупився. — Подай-но мені мій келих! — буркнув до слуги, який мовчки стояв поряд та був напоготові виконати будь-який наказ монарха. — Впертий ти, Лютий! Ой, упертий… — Його Величність скрушно похитав головою. — Але ти завжди віддано служив мені й інтересам королівства, неодноразово ризикував життям на полі битви… Титул і землі я тобі залишу, так тому й бути, також винагороду отримаєш за цей похід…

— Дякую, Ваша Величносте! — радісно вигукнув Айк з неабияким полегшенням. — До того ж, моя Ерна при надії…

— Лютий… Гаряча кров… — Еґберт криво посміхнувся й задумливо огладив бороду. — А я ще хотів тобі землі дарувати на захід від твого графства, за лісом, проте... Через те, що той твій шлюб невигідний для мене, то ті землі дам у власність одному зі своїх тенів, Роберту на прозвисько Мартен.

Після цих слів монарха Айк стиснув щелепи й насупився, той Мартен був давнім неприятелем… Граф вважав його надто зухвалим, позбавленим моральних принципів. Хоча Мартен віддано служив королю й був гідним воїном, але також славився жорстокістю. Звісно, ніхто не бажав мати такого сусіда, на щастя, володіння Айка і Мартена розділяє густий ліс…

— Не до вподоби новий сусід? — монарх хитро примружився. — Маєш вибір... Або вигідний шлюб й ті землі твої, або сусід Мартен…

— Останнє, — Айк відрубав без роздумів. — Якось впораюся з ним, — посміхнувся у відповідь. Хай там як, насправді радів, що Його Величність дозволив одружитися з Ерною.

— Я ціную таких воїнів, як ти, Айку, — король ковтнув вино з келиха. — Та й на землях Мерсії неспокійно, незабаром підемо туди в похід, аби придушити непокірних. Отже, ти потрібний мені, Лютий. Що ж, йди до бенкетної зали, незабаром вечірня трапеза… На жаль, я почуваюся кепсько, отож, трапезуватиму в покоях… Відчуваю, незабаром Господь покличе мене, опісля на престол сяде мій син Етельвульф… Такі віддані люди, як ти, йому знадобляться…

Покидаючи покої монарха, Айк наостанок окинув кімнату задумливим поглядом. Король любив червоний колір, який переважав в інтер’єрі. Обшиті деревом стіни прикрашали яскраві гобелени, довкола виблискували численні ковані канделябри зі свічками…

«Що ж, сусід Мартен… Варто ретельно охороняти західний кордон графства, бо невідомо, на що сподіватися від такого сусіда…» — у спогадах Айка відразу виринув образ цього неприємного чоловіка з білим, мов сніг, прямим і довгим волоссям та прозоро-сірими очима, в яких завше виблискує якесь дике божевілля… Хоч і воїном той Мартен вважався гідним, але любив знущатися з полонених та й з жінками не вельми панькався, брав силою… Не до душі такі люди були Айку.

+++

По обіді кухарка Агата сіла біля пічки, щоб трохи відпочити. Вона стягнула з голови хустину й здмухнула з чола світлі пасма. Санніва попрямувала до конюхів й понесла їм їжу, Анніс також кудись вийшла у справах. Раптом повільно й зі скрипом відчинилися двері, у приміщення несміливо увійшов Дрого.

— Я хочу поговорити з тобою, Агато, — у хрипкому голосі відчувалося хвилювання.

Кухарка різко схопилася на ноги й враз застигла, округливши сірі очі. У подиві вирячилася на управителя, який був без бороди, поголеного бачила вперше… Навіть не відразу помітила, що чоловік тримав в руках букет білих нарцисів і якийсь згорток. Дрого немов помолодшав на десять років, та й обличчя, як виявилося, мав доволі вродливе. Чітко окреслені вуста, прямий ніс без горбинки й широкі вилиці, наче витесані з каменю…

— Це я приніс для тебе, Агато, — він обережно простягнув кухарці букет і згорток, знічено опустивши погляд. — Там хустини, стрічки й намисто… Придбав на ярмарку…

Приголомшена дівчина здивовано кліпала, наче не вірила власним очам. Вона повільно простягнула руку й кінчиками пальців торкнулася чоловічої гладкої щоки, а серце управителя здригнулося й завмерло.

— Це усе для мене? — Агата несміливо взяла з рук Дрого подарунки й благоговійно вдихнула аромат нарцисів, а чоловік невідривно милувався білявою красунею.

— Для тебе… Я купив найкращі хустини в торговця, розшиті квітами… Також хочу вибачитися за грубість, — його голос здригнувся у бентезі.

— І що іще ви хотіли мені сказати? — стиха поцікавилася Агата, наближаючись майже впритул та зазираючи управителю у вічі. Чоловік обережно забрав з її рук букет й згорток, поклав ці дарунки на кухонний стіл, а опісля обхопив широченними долонями тонкі дівочі зап’ястки та звів їх докупи, не випускаючи з рук.

— Ти станеш моєю дружиною, Агато? — раптом рішуче випалив Дрого, зазираючи в дівочі очі. — Маєш час подумати, лише довго не муч мене… Не шматуй моє серце, дівчино… Вже котру ніч спокійно не сплю, уві снах лише тебе й бачу…