Віталій Соул
18 листопада, 2026Залицяння від Левко — Мах. Level. Кров Серафима Рагнар.
«Левко завмер стовпом, повністю втративши здатність зв'язати два слова.
— Можна... сісти? — він кивнув на вільний високий стілець поруч.
— Так, звісно.
Левко впав на сидіння і... замовк. Просидівши так із хвилину, вперто гіпнотизуючи лаковану поверхню барної стійки й намагаючись пригадати хоч якусь ознаку мужності, хлопець раптом порушив мовчанку
— Чарку бренді, — хрипко кинув він
бармену, викладаючи на стійку одну з купюр, що дав Рагнар.
Бармен ліниво хмикнув, але мовчки налив міцного алкоголю.
«Для хоробрості... Треба просто для хоробрості...» — промайнуло в голові. Левко різко схопив чарку й перекинув її залпом.
Тієї ж секунди всередині все спалахнуло так, ніби він ковтнув рідкої лави. У грудях нестерпно запекло.
— З тобою все гаразд? — перелякано запитала дівчина, спостерігаючи, як обличчя хлопця спочатку багровіє, а потім різко стає білим, як крейда.
Миттєвий спазм скрутив шлунок і Левко, не встигнувши навіть отямитися, блюванув просто на підлогу біля барної стійки, повертаючи цей «вишуканий» напій на білий світ.
— Прибиральницю! — байдуже гукнув бармен, наче тільки цього й очікував від цього клієнта.
— Тримай... — дівчина з жахом в очах простягнула йому паперову серветку.
Левко судомно витер рот, та кілька бризок по власних джинсах, після чого... машинально простягнув використану брудну серветку назад дівчині.
— Ем... Гадаю, вона мені вже не потрібна, — дівчина аж відсахнулася від його руки.
— А... так... Вибач... — Левко почервонів до самих вух, кинув зім'ятий папір у смітник і вже хотів назавжди зникнути з місця своєї ганьби.
Але краєчком ока він глянув на неї й зрозумів, що вдруге такого шансу не буде....»
