Одержимість як наркотик: тікати чи піддатися?

Любі, новий розділ вже на сайті, і вона випалить вам душу!

Настя нарешті зізнається собі у страшному. Розум кричить: «Тікай! Його контроль — це зашморг, його кохання тебе вб'є!» Більша частина її єства прагне свободи.

Але крихітний, зламаний уламок її душі... кайфує від цього. Їй до тремтіння в колінах подобається ця маніакальна відданість. Подобається знати, що від її одного слова його світ летить під три чорти.

«...мені потрібен цей його хворобливий контроль, щоб почуватися живою».

Вона ховає кулон нескінченності в коробку й одягає сукню як щит. Намагається врятувати себе. Але чи можна втекти з клітки, якщо якась частина тебе сама прагне цього хворобливого контролю?

Що переможе? Інстинкт самозбереження чи жага гріховної розкоші бути чиєюсь одержимістю?