Раді Вас бачити!

Сни приходили нечутно. Як завжди. М’яко, ніби хтось легенько торкався плеча. Цього разу — лисиця. Маленька, руда, із запиленими лапами. Вона сиділа у клітці з дощок і скла. Клітка похитувалась — і Лелій раптом зрозумів: її кудись везуть. Місто. Біле, спустошене. Без жодної рослини. На металевому візку, поміж мотлоху й обмотаних плівкою коробок. І ніхто, крім нього, не помічав її погляду. Лисиця просто сиділа й дивилась крізь сон. Не просила нічого. Тільки трохи кліпала, ніби щось пекло в очах. Коли вона зникла з обрію, клітка розчинилася в порожнечі. Лелій відкрив очі. Повітря в кімнаті було вологим, як усередині глиняного глека. У шибку стукотів дощ: краплі стікали, залишаючи химерні сліди, як сльози на старих листівках. Світло було ще неприродно м’яке — ранкове, але наче втомлене. У шлунку давалася взнаки порожнечі, як голодна кішка. Волен спав навпроти, загорнутий у плетену ковдру, обличчям до стіни. Дихав глибоко — плече ритмічно підіймалось і опускалось. Лелій сів, потягнувся. Потім торкнувся Воленового плеча. Той заворушився, розплющив очі. Без поспіху подивився на Лелія — запитально. Лелій жестом показав: сон. Потім лисиця. Зловили, везуть. Волен злегка підняв брови. — Повторюється? — запитав жестом. Лелій кивнув. — Тоді бери з бібліотеки тлумача снів. У нього палітурка з картону бурякового кольору, не пропустиш. Лелій усміхнувся. — А якщо він бреше? — Тоді це точно не перший тлумач, який це робить. Вони ще трохи перекинулись жестами. Волен зобразив, як лисиця краде в бібліотекаря окуляри, і Лелій ледь не розсміявся — беззвучно, але по-справжньому. Коли в казанку затремтіла вода, вони поснідали. Учорашній хліб із яблучною пастою, теплий напій із кмином, маленький шматок сиру, що лишився після вечора. Хтось із волонтерів знову щось залишив на полиці — хтось завжди щось залишав. Світ ще не до кінця розучився бути добрим. На дверях висів аркуш зі списком справ: сьогодні вивантаження на третьому складі, перевірка генератора в підвалі, і хтось, можливо, принесе електрочайник. Лелій жестом спитав: — Підемо разом? Волен кивнув. — Тільки після тебе.