Раді Вас бачити!

«Те, що ніколи не було написано, іноді запам’ятовується найглибше». Увімкнувся світлофор, якого не було. Рея зупинилась – не тому, що хотіла. А тому, що світ раптово вирішив, що вона має зупинитися. Просто посеред тротуару – червоне світло. Повітря застигло. Хтось поставив паузу. Музика в її навушниках перетворилась на шум океану. Не хвиль – простору між ними. – Що за чорт? – прошепотіла вона, знімаючи один навушник. – Це… це сюжет? На іншому боці міста, в кімнаті без дзеркал, Теон перегортав сторінку. Але речення повторювалось. Вона плакала так, ніби її сльози могли змити фінал. – Нісенітниця, – пробурмотів він. – Це ж неправильно побудована сцена. Плач не має сили редагувати текст. Але книжка пульсувала. Він закрив її. І відчув легке запаморочення – як коли прокидаєшся в чужому тілі, але впізнаєш власне серце. У місті стало світліше. Але не від сонця. Від початку чогось, що не планувалось. Сторінки, ще не написані, тремтіли. Двоє людей зробили перший крок – кожен у своєму світі. І десь посередині між ними – історія дала тріщину.