Раді Вас бачити!

Я зробила крок уперед, шкода, руки зв'язані. Довелося притиснутись грудьми до його грудей і прошепотіти на вухо:

– Доставити тобі задоволення прямо тут?

Внизу, в штанях, зовсім відчутно стрепенулося і ущільнилося, я притулилася ще міцніше, але він несподівано відсунув мене і тим самим холодним, байдужим тоном промовив:

– Не те, кішка.

Та чого ж тобі треба-но? Я ковзнула поглядом по очікуючих обличчях глядачів – вони все ще сподівалися, що їм щось перепаде. І зробила останню спробу:

– Яку позу накажеш зайняти? – поцікавилася покірно. Начебто він любить озвучувати свої фантазії.

Ура! Мій красень нарешті зволів:

– Лягай животом на стіл, кішко.

Він мене перевіряє. Перевіряє. Повторюючи про себе, я підійшла до столу, трохи присіла, не маючи можливості обпертись, і ковзнула вперед. Поміж ділом ще раз посмикала ремінець – Дрон скріпив уміло, пальці не діставали до застібки, і сили порвати навряд чи вистачить. Зате я бачила, де вихід... Якщо Дрон вирішить ділитися з дружками – краще вже втекти!

Далеко не втечу, звісно. Напевно, скрізь охорона. Але може, пес не схоче пояснюватися з батьком знову?

– Ноги розсунь.

Ну ось, пішли улюблені команди. Я трохи розставила, так, щоб могла будь-якої миті схопитися, а не залишатися розпластаною.

– Молодець, кішко, – Адран наблизився, недбало відкинув стрічки, обвів долонями сідниці. Провів гарячим пальцем усередині складочок. Трохи заглибив, змусивши призовно смикнутися. Тіло вкотре зраджувало мене! – Дійшло. Це єдине питання, яке мусить тебе хвилювати. Ясно?

Я кивнула про всяк випадок.

Він ще трохи помилувався виглядом, даючи оглянути і всім охочим, а заразом граючи на моїх нервах. Так і підмивало скрутити з пальців якусь непристойну фігуру, ледве зупинила себе. Мені подобалося бачити збудження оточуючих, вбирати його шкірою, але ніякої зайвої близькості, ніяких чужих дотиків не хотілося абсолютно! Тільки цього триклятого пса.

І потім... Одна ріш, коли Дрон не міг відмовити тим, хто вищий за нього в зграї, і зовсім інша – якщо віддасть на втіху тим, хто нижчий. Але ця суміш страху та збудження знову топила мене з головою.

– Йдемо, – він легко підняв мене за лікоть, розвернувся до дверей.

Я видихнула і, здається, навіть усміхнулася. Він не збирається ділитися мною! Маленька, але перемога.

Дружки розчаровано відвернулися. Ну, йому добре вдавалося їх стримувати, це тішило. Нехай поки що вважає, ніби перемога за ним.

Я ще раз оглянула приміщення. Всі дівчата вже були зайняті, і, здається, я починала розуміти, що йшлося під словом «пощастить». Нарахувала трьох кішок та двох собак. Не можу сказати, що така, хм, інтернаціональність мене втішила. Захотілося роздерти тут все на шматки! Гаразд, нас за людей не вважають. Може, в чомусь ми й самі винні. Але своїх же?!

Адран мовчки вийшов, пропустивши мене вперед. Яка галантність, теж мені! Здається, я фиркнула, красень кинув погляд, але коментувати не став.

– Дроне! – наздогнав ззаду чимось знайомий хлопець. Здається, він був учора в залі.

Обмінявся з Адраном рукостисканням, треба ж! Важлива шишка, чийсь синочок? Чи просто друг? І нічого так, симпатичний... начебто. Я постаралася не ніяковіти, усвідомлюючи, в якому вигляді постаю перед усіма цими симпатичними і не дуже хлопцями.

– Можна помацати? А?

Якось одразу стало зрозуміло, про що він. Про кого, точніше.

Очі Дрона знову палахнули червоним – моментальний спалах перед звичним холодом, але дружбан ніяково зам'явся і ніби навіть відсахнувся. Схоже, комусь не подобається, коли мене чіпають... От і нема чого дозволяти! І перевіряти мене досить вже!

– Вибачте... пане, – чомусь вирішив повинитися хлопець.

Дрон, втративши до нього всякий інтерес, рушив далі. Я кинула погляд на вхідні двері – не зрозуміло, чи замкнені, та й що там зовні, теж не видно. Вирішивши не злити красеня, поспішила наздогнати.

– У вас тут жінок із епіляцією ніколи не бачили? – не втрималася.

– Кішок, – лаконічно озвався Дрон, зиркнувши на мене.

– І що? – не зрозуміла я.

– Ти шалено пахнеш.

– І ти шаленієш? – усміхнулася я, але знову натрапила на крижаний погляд.

– Ну ти... кішка! – з деяким подивом озвався він. – Я ніколи не шаленію.

Ну, це ми ще побачимо... зрозуміти б, що тебе стримує!

Зустрічні проводжали мене кровожерними поглядами, поглядаючи на Адрана. Кілька разів зустрічалися служниці, що тиснулися до стін. А за одним із поворотів раптом випливла важна молода дама в оточенні кількох чоловіків. Усі собаки, звісно.

Одягнена вона була в блискучу вузьку сукню і туфлі на шпильках, волосся вкладене зовсім незбагненним чином – у нас у кварталах навіть перукарів немає, здатних відтворити щось подібне.

– Дроне, – чарівно усміхнулася дівчина, кинувши на мене гидливий погляд. – Невже це та кішка, про яку весь палац гуде?

Вона підняла двома пальцями мою напівпрозору полу, вкотре змушуючи пошкодувати про ремінець на руках. Пазурі знову нестримно засвербіли.

– Ти перебільшуєш, Сайсо, ніхто не гуде, – хмикнув Дрон, ступивши мені за спину. – Моя кішка, – взяв долонями груди, безсоромно розминаючи на очах у своєї знайомої. Несподівано поклав підборіддя на плече. – Гарна, правда?

Голос, що пролунав біля самого вуха, викликав ще одну хвилю мурашок. Ха, а мною дражнять собачку!

Очі Сайси звузилися, я готова була присягнутися, що вона ревнувала! І Дрон це явно бачив!

Від неї поплив ледь помітний запах збудження, дівчина поспішила презирливо кинути:

– У тебе завжди були дивні смаки, – розвернутися і рушити геть.

– У твоїх супроводжуючих теж, – пробурчала тихо я.

Очі її свити абсолютно однозначно були згодні зі смаками Дрона.

Зізнатися, тепер при зустрічі з кожним, з ким він вітався, я напружувалася, чекаючи, кому ще чого захочеться з'ясувати або помацати. Але до кімнат Дрона ми дісталися без затримок.

Адран легко збігав сходами проліт за прольотом. Я навіть трохи захекалася, а йому хоч би що. Так, невелика розминка.

– Сподіваюся, ти все зрозуміла, кішко? – поцікавився він, тільки-но переступивши поріг. Стягнув ремінець, нарешті звільняючи руки.

– А знаєш... – задумливо озвалася я, розтираючи зап'ястя. – Раніше я мріяла, що зможу вивчитися, потрапити сюди, в престижні райони, знайти гарну роботу, на якій мене цінуватимуть... А зараз розумію, наскільки при всієї бідності, в яку ви нас загнали, коти... порядніші й душевніші .

– І чим же вони порядніші, скажи будь ласка? – звузив очі Дрон.

– Хоча б тим, що шанують волю інших. І ніколи не витворяють того, що ви! Тим більше, зі своїми... кішками. Не влаштовують показових виступів на всіляких там... ініціаціях!

– А ти знаєш, – Дрон зробив крок до мене, несподівано розпалюючись, – що цієї традиції вже багато століть! Просто раніше йшов жорсткий відбір кішок, які готові були перегризти горло суперницям, аби потрапити до Ватажка та його синів!

– Чому? – здивувалася я, якось це зовсім не в'язалося з моїми уявленнями. Про всяк випадок відступила назад, дуже вже грізно він нависав.

– А тому, – гаркнув Дрон, – що учасниці отримували солідну грошову винагороду. Тільки традиція зжила себе, перетворившись на фарс із підставними кішками, і лише коли додали елемент полювання та несподіванки, вона, нарешті, знову почала відповідати вимогам повні.

– Яким таким вимогам?

– Пристрасть. Збудження. Азарт. Тріумф.

– Вони принаймні самі обирали, чи бажають потрапити туди! – обурилася я. – І це вже ваша проблема, що до вас не хотіли йти гідні, не підставні кішки! А те, що ви коїте... це насильство!

– Та яке насильство, – хмикнув Адран. – Не пам'ятаю жодної кішки, яка не отримала б задоволення! Кожна добровільно розсувала ноги і благала «Візьми мене, Дроне!»

Я відчула, як щоки знову запалали. І я теж... Ну все, більше не дочекаєшся!

– А що ще робити, коли ви залякуєте казармами?

– Я вмію відрізнити справжнє бажання від удавання, не сумнівайся, – глузливо озвався мерзотник.

Я закусила губу від образи. Дочекається, звичайно. З одного боку його загрози, з іншого – власне тіло, яке божеволіє поряд із ним.

– Ти ж теж... шалено пахнеш. І не псом, – обізвалась я. – Не думав про це? Не помітила, щоб здобич Дейка була особливо щаслива.

– Досить балакати, – різко обірвав він. – Роздягайся.

Але замість того, щоб попрямувати до мене, несподівано рушив до кабінету.

– Було б що знімати, – буркнула я слідом.

Дрон чи то не почув, чи то вдав, і зник у себе за дверима.

Я видихнула. Хотілося залізти під душ, змити все, заспокоїтися. Тільки ніяк не могла вирішити, чи питати дозволу, чи почекати на його дії.