Спочатку:
На сторінку книги
Я провів перепусткою над прозорим квадратом, на турнікеті загорілася зелена стрілочка, шлях вільний.
— Ножов, ти куди? Всі твої давно розійшлися, — голосно запитав домовик-охоронець, не відриваючись від кросворда.
— Мені до друга треба зайти, в чотириста десятий.
— Це до Рантуса, чи що?
— Ага.
— Стій.
— Стою.
— Аналог кофти, чотири літери, перша Х.
— Худі.
— Проходь.
З благословенням охоронця я піднявся сходами на четвертий поверх і, повернувши праворуч, потрапив у стандартний за всіма мірками офісний коридор. Чотириста сім, чотириста вісім, чотириста дев'ять, о, чотириста десять. Дерев'яні, покриті лаком двері, на яких табличка з циферками і більше ніяких розпізнавальних знаків. Максимальний мінімалізм. Тук-тук-тук.
Почувся приглушений ляпас, човгання капців, двері відчинилися. На порозі стояв Рантус у сірих спортивних штанях, білій футболці та сірих тапочках.
— Заходь, тільки тихо.
Щойно я переступив поріг, по нюху одразу вдарив запах аромасвічок, я мимоволі чхнув. Ніколи не любив запаху цих пахощів, та й, походу, у мене була алергія на них, весь час чхав.
— Почекай тут, — махнув рукою Рантус у бік невеликого шкіряного диванчика. — Ще десять хвилин. Зимно на вулиці?
— Капець як похолодало, — надвечір на вулиці справді вдарив мороз.
— Насть, зроби моєму другу зелений чай, будь ласка. Дякую.
Я зняв шапку, кинув рюкзак на диван і сам приземлився на нього, попередньо розстебнувши куртку. Так, що ми маємо? Апчхі.
Я опинився в справжньому масажному салоні. Але з ма-а-а-а-аленьким ноу-хау у вигляді магії. Походу, вся офісна будівля здавалася в оренду фірмам, які мали справу із прихованим світом. З чого я взяв, що цей масажний салон не для звичайних людей? Зараз розкажу.
Ну, по-перше, Настею виявилася невисока симпатична дівчина азіатської зовнішності, у просторому білому кімоно, з яскраво-жовтою аурою та з гарним і пишним лисячим хвостом. А чи не та це Настя, за якою Серьога сохне…
По-друге, стіни та стеля кімнати, де я сидів, були зроблені з води. Водна гладь трохи ворушилася, копіюючи ілюзію річкового потоку. Дуже незвичайно і навіть трохи дивно спочатку, тому що не залишає відчуття, що зі стелі на тебе зараз рине потік води.
Ну і по-третє, перед дверним отвором, що вів у надра салону, висіли всілякі дипломи, грамоти та сертифікати масажистів.
— Дякую, — сказав я, приймаючи з рук Насті чашку з чаєм. Дівчина усміхнулася, вклонилася мені та зникла у дверях.
Я махом випив чай, тому що рідини в мініатюрній філіжанці мені вистачило на два ковтки, розслабився і віддався ритму ненав'язливої музики на японську тематику. Хм, якось треба записатися на масаж, по-любому тут є якісь круті магічні техніки.
Хвилин за десять, а може й п'ятдесят, мене не слабо так прибило до дивану — у кімнатку вийшов Рантус. Без шапки, але в шкірянці, джинсах та кросівках.
— Ну, погнали, я готовий.
— На вулиці мінус чотирнадцять, — глянув я примруженими очима на цього моржа.
— Ну, норм.
— От нелюд.
Ми вийшли надвір, попрощавшись з охоронцем, і попрямували до метро.
— А це і є та Настя, за якою бігає Серьога? — це питання вирувало в моїй голові та не давало спокою.
— Ага, тільки вона не ведеться. Він їй теж подобається, але вона хоче чоловіка-японця.
— Настільки все серйозно?
— Ага. Свої загони, але вона гарна.
— Та у тебе всі гарні. А хто вона?
— Дочка власника салону. Студентка.
— Та ні, я не про те.
— А-а-а-а. Треба звикати, що ти тепер теж один із нас. Вона — Кіцуне. Може перетворюватися на лисицю та знімати стреси, забираючи їх собі.
— Хм. Те, що треба для масажного салону.
— Згоден.
За таким безглуздими балачками ми й спустилися в метро. Далі кожен поринув у свій смартфон, бо в підземці шумно, а кричати один одному у вуха, щоби щось розповісти, ні я, ні Рантус не любили.
«Станція імені архітектора Бекетова». Я ж буквально дві години тому був тут, міг би й десь у Маку почекати Рантуса, але чортова цікавість взяла гору.
Ми вийшли надвір, пройшли вздовж старого житлового будинку метрів двадцять і спустилися в підвал, на дверях якого красувалися дві цифри «99». Мій улюблений барчик. Мені його якось показав однокурсник ще на першому році навчання в університеті. Мені тут одразу сподобалося. Невеликий зал, п'ять великих столів, футбольна тематика (будь-які шарфи, плакати, м'ячі) і найсмачніше темне пиво.
— Здрастуйте, два темних та фірмові сухарики, — з порога сказав я бармену-офіціанту-адміністратору-прибиральнику, на що той усміхнувся та одразу почав наповнювати келих.
Ми приземлилися за столик у кутку, зняли курточки і подивилися один на одного.
— Ну, питай, — посміхнувся Рантус.
— Та я й не знаю тепер, що питати. Не дави на мене.
— Тоді я почну. Як ти став двоєдушним?
— Фішка в тому, що я не двоєдушник… — і я повідав Рантусу всю мою історію входження до нового колективу та про конфуз, який зі мною трапився під час підселення душі. Якраз під кінець розповіді нам принесли пиво з сухариками, ми цокнулися й пригубили пінного.
— Ну круто, чувак! Так навіть краще. Не треба паритися з приводу годинника, захоплення тіла душею і всякого іншого геморою. А взагалі, можна бути сходити до юристів і дізнатися, чи законне твоє відпрацювання, воно ж існує для двоєдушників, а ти тепер хрін зрозумій хто. Може, тобі й не треба сім років корчитись логістом.
— А ось це — слушна думка. Вип’ємо! — ми цокнулися і приклалися до запотілих келихів.
— Рантус, о! Назріло питання! Скажи мені, як так? Раніше, коли я був людиною, я не бачив усіх цих рогів, хвостів, твого німба, а зараз бачу. Але! Я бачив магію, яку робили інші, хоч усе ще був людиною.
— Дивись, — Рантус з'їв сухар і запив пивом. — Все влаштовано ось так, але я не знаю чому. Все те, що є магічним і постійним, — воно приховано від людських очей. Тобто мій німб, як ти його назвав, він постійний, я з ним народився, я не можу його прибрати, я з ним живу. Це постійна частина мене, як твоя нога. Так само хвіст Насті, це її п'ята кінцівка. Вона неприродна для людей, і вона від них прихована. Так само і з будинками, вони постійні, вони незмінні. Туди можна віднести та Омут душ. А ось з магією та всякими магічними маніпуляціями та штуками все по-іншому. Мінливу, непостійну магію чомусь люди бачать. Тобто людина може побачити, як перевертень перетворюється на вовка, тому що він не завжди вовк, він може на нього перетвориться за допомогою магічної енергії, яка в нього закладена. За цією ж логікою людина побачить, як творець кидає вогненну кулю і таке інше. Прояснив трохи ситуацію?
— Начебто.
— Добре, тоді я схожу в туалет поки що.
Рантус вирушив у своїх справах, а я закинув у топку два сухарики і запив їх пивом.
Телефон блимнув, надійшло повідомлення. Кому я там потрібний? Не хотілося відповідати, але раптом щось важливе.
Алеся:
Вибач, не знаю, що на мене найшло, але ти мене в машині так розлютив... Це так безглуздо. Пробач. Я справді стежила за тобою. Перед тим, як когось завербувати, працівники фірми повинні стежити за кандидатом і вивчати його, щоб зрозуміти, чи він підходить фірмі.
Діма:
Привіт, досить незвичайний початок. Тоді в мене одразу питання. Якщо я був вашим кандидатом, і ти за мною стежила, навіщо весь цей цирк із анкетуванням в універі?
Алеся:
Такі правила. Це… Це щось на кшталт тендеру. Має бути кілька кандидатів і потім, після особистої співбесіди, можна обрати одного. За цим слідкує Департамент, і якщо процедура порушується, фірму можуть закрити.
Діма:
Зрозумів)
Алеся:
Ще раз, пробач мені…
Діма:
Проїхали, забули, рухаємось далі)))
Алеся:
Як все пройшло з інструктором?
Діма:
Завтра розповім при зустрічі. Втомився я щось за сьогодні.
Алеся:
Так нечесно! Ну гаразд) До речі, того двоєдушника ухилянта спіймали годину тому, завдяки тобі!
Діма:
Так швидко?
Алеся:
Так, Клава майстер своєї справи, одна з найкращих відунь у місті. І ще, тато просив передати тобі величезне спасибі і запросив якось прийти до нас на вечерю. По секрету, але ти йому дуже сподобався. Йому мало хто подобається з моїх знайомих чоловічої статі.
Діма:
Ого, прийму це за комплімент. А давай завтра після роботи сходимо кудись, повечеряємо?)
Алеся:
Типу побачення?)))
Діма:
Ну, можна і так сказати) Тим більше раз я сподобався твоєму татові.
Алеся:
Я б з радістю, але думаю мій хлопець буде проти. До речі, він теж просив передати, що нам дуже сподобався французький фільм, який ти порадив)))
Ну твою ж… У неї є хлопець. Ось ... Як каже мій дід: «Плили, пливли, а на берегу всрались!»
— Що пишуть? — спитав Рантус. Він одразу помітив розчарування на моєму обличчі.
— Як гадаєш, тут є раки? Ніколи не пробував раків. Хочу раків.
