Раді Вас бачити!

Приїхавши в клініку о восьмій ранку, що за мірками столиці «ще на світ не зазоріло», Лана помітила у дворі будівлі велику кількість дорогих машин. «Цікаво, що б це означало? – подумала вона. – Може, у них перевірка з міністерства?»

Підійшовши до кабінету лікаря, дівчина здивувалася кількості народу, який чекав на прийом уролога. У коридорі сиділи статечні дядьки, які зверхньо дивилися на щойно прибулу відвідувачку. Пара накачаних хлопців стояла осторонь, не випускаючи з поля зору лисого товстуна. Лана звернула увагу, що жінок серед них не було. Вона розгубилася. Очі всіх присутніх із цікавістю втупилися у неї.

– Вибачте, це черга до Віктора Михайловича? – боязко запитала вона. – Хто останній?

Худорлявий дідок «закордонного» вигляду з акуратно підстриженими вусами розсміявся:

– Пані, а ви, часом, кабінетом не помилилися?

Решта чоловіків підтримали його посмішками.

– Начебто ні... Мені Віктор Михайлович призначив, о восьмій.

– Ну, тоді вам точно сюди. Сідайте.

– Вибачте, а хто останній?

– Тут останніх немає, він сам викликає.

Лана присіла в крісло, опустивши від сорому очі. Їй здавалося, що всі в черзі знають про її ганебний діагноз. Якийсь лисуватий чоловік середніх років, у костюмі з краваткою, відверто роздивлявся нову пацієнтку, навіть не приховуючи свого інтересу. Ще б пак, симпатична дівчина, одягнена за останньою модою, мала привабливий вигляд. Джинсова сукня підкреслювала плавні вигини статури, туфлі на підборах подовжували й без того стрункі ноги, а довге світле волосся додавало жіночності. Від підвищеної уваги до своєї персони Лана зашарілася.

Незабаром двері кабінету відчинилися, лікар кивнув усім присутнім та запросив наступного клієнта. 

Щоб скоротати час очікування, пацієнти почали бесіду.

– Любонько, дозвольте поцікавитися, що ж привело вас до уролога? – запитав той самий дідок з вусиками. 

Лана не очікувала такої уваги. 

– Гм... Проблеми зі здоров’ям, – тихо відповіла вона, не підводячи очей.

– Ну, знаєте, усіх нас привели сюди проблеми! – зауважив товстун з охороною. 

– Дозвольте запитати, які саме проблеми вас турбують? – продовжував допитуватися вусатий дідок. 

«І чого він до мене причепився?» – подумала Лана, але потім списала це на старечу цікавість. Так буває в поліклініках, коли пенсіонери в черзі скаржаться один одному на свої проблеми. 

– Нирки, – знайшлася вона.

– Дівчино, нирки лікує нефролог, – повчально зауважив той самий дідок. – А до Віктора Михайловича йдуть з особливими проблемами, – він наголосив на останніх словах.

– Ну... Значить, у мене вони теж особливі.

– А які саме?

Лану здивувала його безпардонна наполегливість. 

– Вочевидь, такі ж, як у вас, – дотепно відповіла вона.

У дідуся витягнулося обличчя:

– Ну, це навряд чи!..

– Чому ж?

– А хіба вас теж турбує простата?

Охоронці голосно розреготалися. Лана розгубилася:

– Звісно, ні... Вибачте, – несміливо промовила вона, відводячи погляд убік. – Моя проблема іншого характеру.

– Спробую вгадати... Ваша проблема пов’язана з чоловіком? – поцікавився лисуватий сластолюбець, який сидів навпроти.

Лана здогадалася, що всі вони зібралися тут з однієї причини, отже, і приховувати немає сенсу.

– Ви вгадали, – знизала вона плечима.

– А!.. То ви наша! – пожвавився товстун з охороною.

– Тобто як це «ваша»? – не зрозуміла Лана й запитально глянула на того, хто це сказав.

– До Віктора Михайловича приходять саме тому. Він гарантує результат і анонімність.

Решта закивали на підтвердження. Бесіда набула несподіваного обороту. «Мабуть, доведеться випити чашу ганьби до дна!» – подумалося дівчині. Але в цей момент двері кабінету відчинилися, й вусатого дідуся запросив лікар. Лана подумки подякувала Богові за своєчасний порятунок. Позбувшись призвідника теми, пацієнти, які чекали в черзі, сиділи мовчки, лише зрідка поглядаючи один на одного.

У цей час у кабінеті уролога відбувалася не менш цікава розмова.

– Вікторе Михайловичу, дорогенький, а що це за прекрасне створіння очікує вашого прийому за дверима? – запитав літній чоловік з вусиками.

– А-а, ви маєте на увазі дівчину? 

– Так, так. Саме ïï!

– Гм... А що саме вас цікавить? – подивився поверх окулярів лікар.

– Чому вона тут?

– Едуарде Семеновичу, ви ж знаєте, що я дотримуюся анонімності своїх клієнтів, – нагадав уролог, надягаючи латексну рукавичку.

– Так, так... Я розумію! – замахав руками пацієнт. – І все ж вона мене зацікавила. Хотілося б дізнатися більше про це миле створіння.

– Ну, можу лише сказати, що вона тут через чоловіка.

– Що, нерозбірливість у зв’язках?

– Ні, радше нещасливе кохання, – пояснив Віктор Михайлович.

– Отакої! 

– Скажу вам по секрету – той виродок попросив мене переконати її в тому, що це вона його заразила, – зізнався лікар.

– Та що ви?! Бідолаха... – задумався Едуард.

Коли з процедурою масажу було покінчено, він звернувся до лікаря з проханням:

– Вікторе Михайловичу, дорогенький, чи не могли б ви дізнатися для мене докладніше про дівчину?

Той з розумінням посміхнувся:

– Добре, я спробую.

– А коли вона прийде до вас наступного разу? 

– Післязавтра.

– Чи не можете ви записати мене того ж дня, тільки запросити в кабінет перед нею? Так, щоб ми знову перетнулися? – змовницьки попросив Едуард.

– Для постійних клієнтів усе що завгодно! – пообіцяв лікар.

Вийшовши з кабінету, літній чоловік попрощався з іншими пацієнтами та злегка схилив голову перед дівчиною:

– До швидкої зустрічі!

Коли настала черга Лани, Віктор Михайлович знову завів розмову під час процедури:

– Як там наш спільний знайомий?

– Ви маєте на увазі Марка?

– А кого ж іще?!

– Не знаю. Ми з ним не бачилися.

– Розлучилися чи що? – уточнив лікар.

Лана зітхнула:

– Та ми до пуття ніколи й не були разом.

– Тобто як це? Ви ж зустрічалися? 

– Якщо це можна так назвати, – гірко усміхнулася Лана.

Віктор Михайлович відірвався від справи та запитально подивився на пацієнтку.

 – Він мене обманював, а я вірила всьому, закохана дурепа! Ось тепер потрапила до вас.

Лікар співчутливо кивнув. І, помовчавши трохи, додав:

– Тут вами чоловік цікавився.

Вона здивовано підняла голову:

– Це хто ж?

– Та австрієць один. Він до мене кожні півроку приїжджає. Може помітили – літній такий, з вусиками.

Дівчина одразу ж згадала допитливого дідуся й посміхнулася:

– Ой, насмішили! Йому вже не до жінок! 

– Даремно ви так думаєте, – зауважив лікар. – Дідусь недарма регулярно на масажі простати записується, своє чоловіче здоров’я підтримує. 

– Що ж йому від мене потрібно?

– Сподобалися ви йому, гадаю. Він, до речі, неодружений.

– А чого ж так, з таким здоров’ям? 

– Наскільки я знаю, у нього була молода дружина, народила дитину, а зараз вони розлучені.

Дівчина підвелася з крісла та поправила спідницю.

– Дякую, Вікторе Михайловичу, повеселили ви мене сьогодні!

Усе ще посміхаючись, вона вийшла з клініки. На ґанку зіткнулася з тим самим вусатим чоловіком похилого віку. Він розмовляв по телефону, але, помітивши дівчину, одразу ж закінчив розмову:

– А, це ви? Прошу вибачення за свою сьогоднішню нетактовність. Я не встиг відрекомендуватися: Едуард Семенович, до ваших послуг! – злегка вклонився він.

«Ще стара школа!», – подумалося їй.

– А я Лана, дуже приємно! – усміхнулася вона.

– Лана... Дуже гарне ім’я! А мене тут справи затримали... Ну якщо вже так вийшло, дозвольте підвезти вас?

– Дякую, я на машині.

Це дещо спантеличило Едуарда.

– Тоді дозвольте пригостити вас кавою?

Вона знизала плечима:

– Я поспішаю на роботу. Вибачте.

– Не біда. Ми надолужимо це наступного разу, – упевнено заявив він.

Лана запитально глянула на співрозмовника, очікуючи пояснень.

– Адже ми не востаннє зустрічаємося у Віктора Михайловича, гадаю?

– Це так... – зітхнула вона й попрямувала до машини. – На все добре!

– До зустрічі, Лано! – відповів він та проводив її поглядом.

Едуарду запала в душу ця мила дівчина з виразними сірими очима та ямочками на щоках. «Цікаво, скільки ж їй? – думав літній чоловік. – Мабуть, років двадцять п’ять... Зараз молодь така, що вік не розбереш. Та й яка, по суті, різниця?.. Бідолаха отримала життєвий урок. Ну що ж, оскільки її серце розбите, тим легше знайти до нього шлях». Едуард вирішив познайомитися з нею ближче, для цього й зробив вигляд, що затримався в клініці. Це нічого, що з першого разу не вийшло. Ще є час. Та й лікар обіцяв довідатись про неї. «Подивимось, що з цього вийде...», – австрієць задумливо подивився їй услід.

Едуард Семенович був уродженцем Києва, але емігрував за кордон ще за часів Союзу. Він швидко збагнув, що до чого, та налагодив власний бізнес, який з роками приніс йому чималі доходи. Заробивши пристойний капітал, він оселився в Австрії та, зрештою, задумався про створення власної родини. До вибору дружини вже немолодий чоловік підійшов серйозно, немов купував дорогий автомобіль. Із заявлених якостей його обраниця поєднувала в собі красу й молодість, сексуальність та чудове здоров’я, освіченість і гарне виховання. Проживши чимало років за кордоном, Едуард зрозумів, що культурні відмінності перешкоджають сімейному щастю, тому шукав дружину на батьківщині. Вибір припав на Ірину, брюнетку спортивної статури, яка народила йому спадкоємця. Звісно, крім нього, у Києві залишилося двоє дорослих синів від першого невдалого шлюбу, з якими батько підтримував стосунки. Але саме остання дитина була по-справжньому дорога його серцю. 

Однак життя з дружиною не склалося. Коли вона потрапила до Європи, у неї прокинувся звірячий фінансовий апетит, задовольняти який у чоловіка не було жодного бажання. За чотири роки вони розлучилися. Едуард утримував дитину та її матір тією мірою, якою вважав за потрібне. Але роки минали, згодом самотнє життя йому набридло, і він знову став замислюватися про супутницю, яка могла б скрасити його життя на схилі років. Саме тоді він і зустрів Лану біля кабінету лікаря, до якого регулярно приїжджав на лікування. Едуард Семенович не звик марнотратити гроші, тому вважав за краще отримувати медичне обслуговування на батьківщині. Послуги стоматолога, наприклад, у рази відрізнялися за вартістю порівняно з віденськими цінами, за що він і цінував вітчизняну медицину. Але здається, що цього разу він знайде на батьківщині не тільки лікарів, а й дружину.

Лана виїхала за ворота клініки й негайно набрала телефонний номер подруги:

– Христинко, ти уявляєш, у мене тут старий залицяльник винайшовся! 

– Та ну? Розповідай швидше!

– Не повіриш, він про мене довідки наводив у лікаря!

– У того уролога, чи що? – приснула зі сміху Христина.

– Ну так. Ми якраз біля його кабінету познайомилися.

– А що за тип?

– Пенсіонер. За віком уже однією ногою в могилі, а все на жінок задивляється, – реготала Лана.

– Ну, знаєш, пенсіонери теж різні бувають. Он мій дід бабку мучив до вісімдесяти років, та ще й наліво ходив, – зауважила подруга.

– Ага, цей теж на масаж простати приїхав аж із самої Австрії.

– Ого! То він іноземець?!

– З розмови начебто наш. 

– Ха, Свєтко, ми тебе швиденько заміж видамо та відправимо за кордон! Нарешті позбудешся свого козла!

Козлом Христина називала Марка. Лана не заперечувала.