Спочатку:
На сторінку книги
- Я приїхала сюди, щоб заробити грошей на погашення боргу. Мій братик встряв у небезпечні справи та примудрився заборгувати поганим людям таку суму, що батькам довелося продати нашу квартиру. Але й цього не вистачило. Такі кредитори жартувати не люблять. Посипалися погрози. Батьки не знали, чим ще допомогти. Бачачи муки матері, яка любила свого первістка до нестями, я погодилася... - голос її перервався.
- Погодилася на що? - Богдан допоміг їй не загубити думку.
Лера сковтнула і продовжила знову:
- Погодитися на сурогатне материнство.
Цього співрозмовник точно не очікував. Він готовий був почути про сексуальне рабство, роботу на бананових плантаціях... Але таке не міг навіть уявити!
- Де ж ти знайшла таку пропозицію?
- В інтернеті. Це не складно. Написала агенту. А далі він усе зробив сам.
Лера замовкла. Богдан задумався.
- Зачекай-но, але це ніяк не пояснює того, що ти перебуваєш тут?
- Навпаки. Саме тут, на острові я народила свого сина.
- Але він не може бути твоїм, ти його лише виносила.
- Не зовсім так. Я є донором яйцеклітини, тому біологічно є дитині матір'ю.
- А хто ж її батько?
- Гадки не маю, - знизала плечима дівчина. - Мені зробили ЕКЗ.
- Тобто дитина була зачата в пробірці? Я правильно зрозумів?
- Саме так.
- І де ж вона тепер?
Вона сумно усміхнулася:
- Якраз це я і хочу дізнатися!
- Якщо я правильно зрозумів, ти хочеш повернути сина?
- Так! Хочу! Мрію всім серцем виправити помилку, якої припустилася!
Богдан зі співчуттям подивився на Леру:
- Так це і є твоє бажання, яке ти загадуєш на камені?
Вона ствердно кивнула.
Почути таке зізнання було для нього повною несподіванкою. Дівчина заплуталася, наламавши чимало дров на самому початку свого життя.
- А знаєш, що найжахливіше у всій цій історії? - продовжила Лера.
Він запитально глянув, чекаючи продовження.
- Те, що моя жертва виявилася марною! Розплатившись із кредиторами з моєю допомогою, братик пустився берега і в підсумку помер від передозування наркотиків. А я продала власного сина даремно!
- Господи! - Богдан обійняв її за плечі й притягнув до себе. Гарячі сльози потекли на його плече, вихлюпуючи всю силу накопиченої гіркоти.
Виплакавшись досхочу, Лера відсторонилася і витерла очі.
- Вибач. Я не хотіла виливати на тебе весь цей бруд.
- Це не бруд. Не перепрошуй.
- Дякую тобі, що вислухав і поспівчував!
Богдан подивився на неї вже зовсім іншими очима. Тепер перед ним сиділо не наївне дівчисько, а покарана життям молода жінка. Захотілося їй допомогти, будь-що-будь!
- Лєро, і як же ти сподіваєшся розшукати дитину? Є якісь зачіпки?
- Так, є. Я знайшла віллу, на якій жила весь цей час, поки виношувала вагітність. Але вона виявилася орендованою, зараз там живуть інші люди. А господар відмовляється надати інформацію про попередніх клієнтів.
- І це все?
- Ні. Є ще договір між мною та агентством.
Богдан пожвавився:
- Договір? Можеш показати?
- Навіщо це тобі?
- Леро, я хочу допомогти розшукати твого сина. Мені це зробити простіше, ніж тобі. На мене працює цілий штат юристів.
Вона схлипнула і з надією зазирнула в його глибокі очі. Яке йому діло до її проблем? Чому він проявляє участь? Хоча... яка різниця?! Що їй втрачати? Вона з готовністю підскочила на ноги:
- Зачекай, я зараз принесу папери.
Богдан піднявся разом із нею:
- Я піду з тобою.
Вирішивши, що приховувати більше нічого, Лера дозволила супроводжувати себе.
Зупинившись перед старим баркасом, Богдан не повірив своїм очам. Іржава руїна погойдувалася на воді, скриплячи й крекчучи, немов немічна бабця.
- Ти тут ночуєш?! - здивувався він.
- Так. Нікос дозволив мені, господар таверни. Це його човен.
Лера спритно стрибнула з понтона на палубу і запросила гостя. Зробивши крок уперед, він відчув нестабільність під ногами: схоже, дошки палуби прогнили та загрожували провалитися. Дівчина пірнула в каюту, він же залишився нагорі, лише заглядаючи всередину. Убогість побаченого вразила Богдана до глибини душі. Тут не було не те що елементарних зручностей, а навіть нормального ліжка. Продавлений старий матрац та збита шматками подушка, прикриті потертим простирадлом, лежали на вузькому ліжку. Лера винесла теку.
- Ось, усе що залишилося від моєї дитини.
Він присів і заглибився у вивчення договору.
Лера спостерігала за ним, затамувавши подих. Хотілося вірити, що в нього вийде відшукати її сина. Але якщо всі спроби не дадуть бажаного результату? Що тоді залишиться їй? Як зможе жити далі, знаючи, що безсила перед обставинами? Хіба могла вона припустити тоді, що полюбить чуже дитя, яке перебуває у неї в животі? Точніше, це тоді воно здавалося чужим, не зачатим природним шляхом. Але за дев'ять місяців вагітності вона встигла полюбити його всім своїм серцем. Через незнання Лера припустила, що зможе забути малюка після народження. Але природа вирішила інакше. Материнські почуття заграли з новою силою в той момент, коли вона вперше піднесла дитя до своїх грудей. Неможливо передати ті перші відчуття, що залишилися в пам'яті на все життя. Буря почуттів охопила молоду матір, яка тримала на руках справжнє диво - продовження її самої. Лера навіть ім'я придумала, називаючи хлопчика про себе "мій синочок Ігорьочок".
А потім його забрали. За умовами договору передбачалося вигодовування немовляти протягом двох тижнів, до передачі його законним батькам. І далі настала порожнеча! Давляча, чорна безвихідь накрила дівчину з головою, зануривши у в'язку безодню вічного каяття.
Переказавши гроші на вказаний рахунок, її просто виставили за двері, надавши самій повертатися на батьківщину. Але туди вона не поїхала. Куди відвезли дитину, вона не мала поняття. Усі кінці ретельно сховали у воду. Намірившись будь-що-будь відшукати сліди малюка, вона залишилася тут.
