Спочатку:
На сторінку книги
Із замисленості його вивів звук мобільника. Дзвонив компаньйон:
- Привіт відпочивальникам? Як справи на курорті?
- Я отримав травму.
- Серцеву, сподіваюся? - посміхнувся друг, знаючи, що Богдан не стане скаржитися, якби сталося щось серйозне.
- Зовсім ні. Отримав каменем у лоб від якоїсь божевільної.
- Ого! За тобою там дівчата ганяються? Б'ються за право володіння? - підбивав Стас, сміючись над безглуздістю випадку.
- Якби ж то! Усе куди прозаїчніше. Я виринув із води якраз у той момент, коли вона жбурляла камінь. Зірки зійшлися, як то кажуть.
- Ха! Ха! Ха! Оце ти вляпався! Але та дівка хоч варта уваги?
- Ні шкіри, ні пики! До того ж ненормальна. Сидить цілими днями, каміння у воду кидає. У неї з головою не все гаразд.
- Ну так ти вимагай компенсацію за заподіяну шкоду. Чи мені тебе вчити?! У європейців на такий випадок страховки є. Та ще з готелю зажадай, якщо на їхній території сталося, то можна зрубати солідний куш.
На це Богдан лише розсміявся:
- Дякую, звісно, за пораду, але все це не має сенсу. Випадок стався за територією і нападниця на вигляд зовсім жебрачка, що з неї взяти?!
- Не з неї, а зі страховки, якою вона користується, - наставляв Стас.
- Забудь! Ну не помер же я, зрештою. Тільки пластир на лоба приклеїли.
- А могло бути й гірше, якби вона тобі в око влучила або зовсім мізки вибила. Даремно відмовляєшся від такого шансу.
Богдану набридла ця розмова, в якій він абсолютно не бачив сенсу.
- Гаразд, проїхали. Ти навіщо дзвонив?
Запитання по суті дещо протверезило розслабленого компаньйона.
- Ах, так... Альбіна твоя приходила.
- От як?! - здивувався друг. - І чого просила? Хоча постривай, вона ніколи не просить, а вимагає або бере сама.
- Ти правильно сказав, бере сама! Вона приходила не одна, а з Макаром.
- А йому що там робити?!
- Альбіна показувала спадкоємцю його багатство, знайомила зі співробітниками, а няня слухняно носила дитину слідом за нею.
- Що? Яке ще багатство? Чи вона забула, що половина компанії належить тобі?
- Мабуть, про це вона володіла не згадувати.
Богдан невдоволено хмикнув:
- От же акула! Ще й дитину у свої інтриги втягує.
- І куди тільки твої очі дивилися, коли ти з нею одружився? - в серцях вимовив Стас, який Альбіну на дух не переносив. Він завжди вважав, що вона вийшла заміж заради грошей і ніколи не любила Богдана.
Обговоривши робочі справи, компаньйони попрощалися.
Рану на лобі саднило. Хотілося випити, щоб угамувати нерви, що розходилися, але Богдан розсудливо замовив апельсиновий сік, вирішивши, що вітаміни йому корисніші. Він потягував напій і згадував події сьогоднішні події. На згадку прийшла розповідь лікарки про морські огірки. «Це ж треба, як китайьози підметушилися! Перші угледіли вигоду і знайшли застосування нікому тут не потрібним черв'якам.»
Лежати вже набридло, спина почала нити. Богдан сів за стіл, узяв телефон і почав шукати інформацію про трепангів в інтернеті. Виявилося, що середземноморські види цих живих організмів нічим не гірші за тихоокеанські. Начитавшись цікавих фактів, його потягнуло в сон.
***
Лера сиділа на палубі старого рибальського баркаса, що плавно погойдувався на хвилях, і задумливо дивилася вдалину. Сьогодні вона не повернеться на пляж, щоб закінчити свій щоденний ритуал. Не можна потрапити на очі тому розгніваному туристові, якому вона з необережності влучила камінням просто в голову. Це може мати небажані наслідки.
«Наступного разу треба бути обережнішою. І про що я тільки думала?!» — картала себе дівчина.
До початку робочої зміни було ще далеко, тож лишався час поснідати та знову вирушити на свої щоденні пошуки, але тільки в інше місце. Благо, що острів кишить гальковими пляжами. Але саме та частина берега, де сьогодні стався інцидент, була найбільш підхожою. Там камені з дірочками траплялися набагато частіше. Чи то галька була старою, чи то просто вдале місце, вона не знала, але Леру тягнуло туди як магнітом. Не можна пропустити день! Вона дала обітницю, тож повинна виконати, будь-що-будь. Від цього залежить її майбутнє. Принаймні, вона в це свято вірила. Ще з дитячих років запам'яталася прикмета, що знайдений камінь із дірочкою, званий чомусь курячим богом, приносить щастя. А саме його їй так не вистачало!
Дівчина спустилася вниз, де розміщувалася єдина каюта з маленьким спальним місцем і відкидним столиком. Дістала з пакета великий здобний бублик, який місцеві називають "кулурі", і відкрила пляшку води - такий собі сніданок. Баркас не був підключений до електрики, мабуть, з метою економії, тому приготувати чай вона не мала змоги. Але Леру це цілком влаштовувало. Громадський туалет із душовими був неподалік, а воду вона набирала в пляшки й приносила із собою. Без електрики цілком справлялася. Ось тільки заряджати телефон доводилося на роботі, але господар був не проти.
Господар забігайлівки, де вона знайшла роботу, погодився взяти без документів, платив мінімум, економлячи на податках. Він і запропонував цей баркас для ночівлі, зажадавши як компенсацію прибирати в таверні. Раніше човен належав його батькові. Старим коритом ніхто не користувався, воно було давно вже не на ходу, але для ночівлі цілком годилося, закриваючи від дощу і вітру. У принципі, їй вистачало, бо сюди вона приходила тільки спати. Та все ж як це відрізнялося від того життя на віллі!
Її життя на острові починалося дуже гарно: шикарна садиба з басейном, що потопає у квітах, краєвид на безкрає море, послужлива прислуга, райдужні надії... Та тільки вона ще не знала, чим усе це обернеться. Вірніше, була обізнана, підписуючи контракт, але як відреагує її душа, не могла собі уявити. На той час це здавалося просто угодою, чесною і вигідною. Хто ж міг подумати, що її серце вважатиме інакше...
***
Наступного дня рана вже не турбувала, але все ж колоритна лікарка наполягла на перев'язці. Тепер його чоло прикрашав не цілий матрац із бинтів, а набагато меншого розміру пластир.
- І як довго мені ходити з цією прикрасою? - поцікавився Богдан.
Гречанка поблажливо посміхнулася:
- Ви що ж, соромитеся?
- Не те щоб... Але шарму мені це явно не додає.
- Навпаки! Шрами прикрашають чоловіка, - вона багатозначно підморгнула.
- Ну якщо так, то піду вражати місцевих красунь, - пожартував він.
- Пірнати вам поки що не можна, тож утримайтеся кілька днів, - попередила жінка.
Знову опинившись на пляжі, Богдан насамперед пошукав очима божевільну метальницю каменів, але її ніде не було видно. «Ховається, боягузка!» — подумав він і зайшов у воду. Чиста, як сльоза, морська вода приємно холодила нагріте сонцем тіло, ніжно огортаючи м'якою прохолодою. «Це місце просто рай на землі!» — подумалося йому. Здавалося, що всі проблеми змиваються в море і мозок звільняється від непотрібних думок. Думати ні про що не хотілося, а просто насолоджуватися природою. Саме це бажання здивувало Богдана, який зазвичай ні на хвилину не забував про справи. Схоже, ця ненормальна каменеметниця вибила всі думки з його голови. А втім, це й на краще. Мозку теж потрібен відпочинок.
Знову згадавши про дивну дівчину, йому захотілося будь-що-будь розгадати ту загадку: «Що змушує її щодня з'являтися на березі й вишукувати каміння? Хоча, якщо вона і справді ненормальна, то шукати логіку марно. Треба б запитати її про це, коли знову з'явиться на пляжі. Здається, дівчина лопотіла по-нашому... Цікаво, що вона тут робить? На туристку зовсім не схожа. Напевно, доглядає якусь стареньку, заробляючи на життя.» Це було цілком логічне пояснення.
