Спочатку:
На сторінку книги
Лера сиділа на березі й сумно дивилася на пляж, спорожнілий із закінченням сезону. Туристи роз'їхалися по домівках, залишивши місцевих жителів у спокої до наступного літа.
Машинально перебираючи гальку, вона задумалася про свою долю. Жалість до себе заволодіти нею. Жити не хотілося. Нічого хорошого в цьому житті вона не бачила, суцільне горе й розчарування. Одна єдина людина, якій вона довірила свою таємницю, і та зникла, не сказавши ні слова.
- Проклята я, чи що?! - в серцях вигукнула вона, жбурляючи у воду камінь.
Який сенс знову і знову загадувати бажання?! Вона виконала обітницю, але дива так і не сталося. Усе даремно! Це не має сенсу.
Лера почула шурхіт гальки під чужими ногами, але навіть не обернулася. Їй ні до кого не було діла.
Хтось присів поруч. Вона невдоволено повернула голову... і зустрілася очима з Богданом!
- ТИ?!
- Я, - усміхнувся він. - Не чекала?
Дівчина ковтнула клубок, що підступив до горла, і відвернулася.
Богдан помовчав, чекаючи її відповіді.
- Леро? Чому ти не відповідала на мої дзвінки?
- Що?! - від несподіванки вона повернулася, в її очах блищали сльози.
- Я дзвонив тобі тисячі разів!
Дівчина знизала плечима:
- Але я втопила мобільник.
- Так ось воно що! Тепер усе зрозуміло. А я ж відправив тобі фото дитини.
Вона здригнулася:
- Тобі вдалося розшукати мого сина?
- Так.
В очах дівчини відбився весь спектр материнських почуттів, яких він ніколи не помічав у Альбіни.
- Де ж він? Скажи негайно!
- Зачекай. Усе по черзі. Для початку скажи, як ти жила весь цей час? - поцікавився Богдан, починаючи серйозну розмову здалеку.
Лера невизначено знизала плечима:
- Звичайно. Як усі.
- Я боявся, що не знайду тебе на місці.
Вона посміхнулася:
- А я боялася, що ти забудеш про свою обіцянку.
Богдан уважно подивився на неї, помічаючи деякі зміни. Волосся дівчини помітно відросло і завилося в каштанові локони.
"Такі ж, як у Макара!"
- Хіба Нікос не закриває таверну на зиму?
Лера підняла голову:
- Богдане, навіщо ти мене мучиш? Скажи, де моя дитина?
- Добре, я скажу.
Вона уважно дивилася, чекаючи почути таку бажану для неї новину.
- Леро, ти коли-небудь бачила морських огірків?
- Це такі мерзенні черв'яки на дні моря, схожі на людські екскременти?
- Саме так.
- Ну, бачила. А це тут до чого?
- Зачекай, зараз дізнаєшся.
Дівчина зітхнула і запаслася терпінням.
- Так от, деякі види цих тварин розмножуються безстатевим шляхом.
- Це як?
- Самка огірка випускає у воду яйця, де вони запліднюються з випущеним сім'ям самця. Так відбувається зачаття.
- І який стосунок це має до мого запитання?
Богдан зазирнув у її очі, сповнені надії:
- У нас із тобою сталося так само.
- Про що ти? - обурилася вона, не розуміючи суті.
- Твоя дитина - це мій син!
- Що?!
Він спостерігав, як усвідомлення почутих слів поступово доходило до її розуміння. Нарешті вона закусила кулаки, а по ïï щоках покотилися сльози.
Думки вихором кружляли в голові Лери, намагаючись скластися в правильний пазл. Вона силилася передбачити подальші події. Найстрашнішим виявилося розуміння того, що ця людина занадто дорожить своєю дитиною, щоб віддати її.
На її обличчі відбився страх.
Вона схлипнула, ковтаючи сльози:
- Але ж ти ніколи не повернеш його мені, вірно?
Він узяв руку дівчини у свою і промовив:
- Леро, ти пам'ятаєш, як віддала мені свій камінь-талісман, щоб я загадав бажання?
Вона кивнула, шморгаючи носом.
- Так от, моє бажання здійснилося!
- Рада за тебе, - байдуже відповіла вона.
Не звертаючи уваги на її тон, Богдан продовжував:
- Я загадав тоді, щоб мій син ріс у повноцінній сім'ї, оточений любов'ю батьків.
Він зробив паузу, готуючись продовжити:
- Тому зараз я прошу тебе стати моєю дружиною!
Богдан відчув, як рука Лери здригнулася в його долоні. Брови дівчини здивовано склалися будиночком, а в очах засяяло щастя!
Так курячий бог виконав бажання кожного з них, поєднавши разом.
* * *
Кінець
