Раді Вас бачити!

Вранці Богдана розбудив страшний головний біль. Мінералка з холодильника не допомогла. Не приніс полегшення і холодний компрес у вигляді мокрого рушника. Умившись, він вирушив до медпункту по пігулку.

- Це не може бути пов'язано з вашою травмою, - заявила лікарка, знімаючи пластир із чола. - Рана добре затягнулася, слідів зараження не спостерігається.

- Ні, ні. Причина в іншому. Підозрюю, вчора я випив занадто багато вина.

- Ах, ось воно що?! - гречанка з розумiнням посміхнулася.

- Лікарю, дайте мені якісь ліки проти мігрені, - благально попросив Богдан.

- У вас звичайне похмілля, тобто, зневоднення. Ось вам дві пігулки, прийміть їх одночасно і запийте міцною солодкою кавою.

- Що? Таблетку і каву? Та ще й солодкою?!

- Так, уявіть собі! Тут ми боремося з цим саме так. А потім випийте склянку води з лимоном і пірніть у море. Рана вже затягнулася, тож не заважає. Незабаром має попустити.

- Дякую вам! Сподіваюся, допоможе.

Снідати абсолютно не хотілося. Богдан спустився в ресторан і замовив чашку подвійного еспресо, який проковтнув за дві секунди разом із пігулками. Запалірувавши все це газованою водою з лимоном, він вирушив на пляж.

Лери на звичайному місці не виявилося. Допливши до кінця берега, він вибрався на сушу та ліг засмагати, чекаючи на дівчину. Розморений сонцем, він не помітив, як провалився в сон.

Лера брела пляжем, лавіруючи між лежаками. Поганий настрій із самого ранку не покидав її. Чи то через недосип, чи то через нездійснені очікування, її тіло нило. Вона відчувала занепад сил і розчарування.

Добравшись до свого звичного місця, вона помітила Богдана, який засмагав на березі. Його поява вже не була несподіванкою. За останні дні Лера звикла до його товариства. Несподівана дружба дивувала її, але не відштовхувала. Приємно мати поруч хоч одну живу душу, здатну говорити з тобою рідною мовою. Скоро його відпустка закінчиться, і вона знову залишиться сама в чужій країні, чекаючи милості від долі.

Лера присіла поруч, намагаючись не турбувати сон нового друга. Крадькома розглядаючи його сильне, м'язисте тіло, вона знову пригадала нічний сон, у якому пристрасно віддавалася йому. Дівчина нервово потрясла головою, відганяючи непрохані спогади. Думати про це не хотілося. Занурившись у пошуки курячого бога, вона зосередилася на своєму найзаповітнішому бажанні, заради якого залишалася тут, на чужині.

Богдана розбудив сплеск кинутого у воду каміння. Він перекинувся на спину і сонно подивився на всі боки, примружуючи око.

- Я тебе розбудила, вибач! - почувся знайомий голос.

Повернувши голову, він зустрівся з її зеленими очима.

- Привіт! Ти давно тут?

- Так. Не хотіла тобі заважати.

Лера помітила на його щоці глибокі сліди від гальки, це викликало її посмішку.

- А чому смієшся?

- Ти трохи пом'явся!

Богдан сів і потер обличчя. Голову злегка попустило, але біль ще не минув повністю. Піднявшись, він занурився в море з головою і знову вийшов на берег. Вмостившись поруч із Лерою, він струснув мокрим волоссям, обливши її бризками. Ойкнув, вона підскочила від несподіванки.

- Що, погано тобі після вчорашнього? - поцікавилася зі співчуттям.

- Є трохи. Перебрав, - він знову влігся на каміння. - Слухай, підемо кави вип'ємо? Складеш мені компанію?

Але Лера заперечно похитала головою:

- Я не п'ю кави.

Здивування відбилося на обличчі Богдана. Дівчина починала здаватися йому святою.

- Спиртне не любиш, кави не п'єш... Чим же ти втамовуєш спрагу в цій спеці?

- Звичайною водою.

- Ну добре, вдень це зрозуміло. А що ж ти п'єш вранці, коли прокидаєшся? Невже чай?

- Ні, воду.

Богдан кивнув, продовжуючи свій допит:

- А ввечері, щоб розслабитися?

Вона самовдоволено посміхнулася, розуміючи, що її відповідь його напевно здивує.

- Теж воду. З під крана. Не холодну.

Він із захопленням уставився на дівчину. Якби вона відповіла, що п'є тепле молоко на ніч, він би не так здивувався. Але вода, це було занадто правильно, занадто якось свято!

- Слухай, я от думаю, а де ти свій німб ховаєш?

- Який ще німб?

- Ну, той, що ангелам належить.

Лера гірко усміхнулася і задумливо подивилася на горизонт:

- Про що ти?! Грішникам німби не видають...

- Ти? І грішниця?! Та годі?! - від несподіванки він підвівся на лікті.

Однак вона не поспішала з роз'ясненнями.

«Цікаво, що ж такого може приховувати це молоденьке дівчисько?»

Богданові пригадалося, як вона говорила про тест на материнство. У нього з'явилася здогадка:

- Скажи, Леро, а що тебе тримає тут, на острові? Чому не повертаєшся додому?

- Я не можу виїхати зараз. Залишилися деякі незакінчені справи.

Богдан пожвавився:

- Виходячи з того, що ти говорила, у мене з'явилися підозри, що ти розшукуєш тут свою матір. Я вгадав?

- Що за маячня! З чого це ти вирішив, що я сирота? Моя мама лежить вдома, паралізована, батько доглядає за нею. А я заробляю гроші, щоб допомогти їм обом. Зрозуміло?

- Абсолютно! Вибач. Не хотів тебе образити. Але подумав: тест на материнство і все таке...

- Ах, ось воно що... Теж мені, Шерлок Холмс! - штовхнула його в плече.

Обидва замовкли. Кожен задумався про своє. Лера загадала бажання і закинула в море черговий камінчик.

- Що ж сталося з твоєю мамою? - обережно поцікавився Богдан.

- Інсульт. Не витримала смерті сина.

«Господи! Та в неї справжня трагедія в родині!»

- У тебе був брат?

- Так. Був.

Зрозуміло, що говорити на цю тему вона не хотіла.

- Послухай, але працюючи офіціанткою ти навряд чи заробиш достатньо на допомогу батькам.

- А це вже не твоя справа! - не повертаючись, відповіла дівчина.

- Леро, я можу допомогти...

Вона різко підскочила на ноги та вигукнула:

- Не потрібні мені твої гроші! Відчепись!" - і зібралася піти.

Але Богдан вчасно схопив її за руку і посадив назад:

- Розкажи мені все. Тобі стане легше.

- Ще чого!

- Але ж я був відвертим із тобою. Тепер твоя черга.

Від цих простих слів співчуття на очі навернулися сльози. Не знаючи чому, відверті зізнання рікою полилися з її серця.