Спочатку:
На сторінку книги
Таяна
– Ти нестерпна! Безвідповідальна! І... просто... о боги, я навіть слів підібрати не можу, – сичачи через зуби слова, вичитувала мене сестра, ледь гості покинули наш дім. – Я так старалася. Думала, ти, нарешті, візьмешся за розум. Так ні! Ти знову влаштувала циркову виставу! Коли ти встигла натренувати цей загробний-тужливий голос? Навіть у мене мороз по шкірі. Жах. Скажи, Таяна, невже не можна було обійтися без усіх своїх цих... штучок.
Сестра була зла. Підозрюю, що вона подумки вже вибрала мені і вінчальну сукню, і будиночок, в якому ми б щасливо жили з ерром Копером. І навіть імена нашим майбутніму дітям і кішкам придумала.
А я знову її глибоко розчарувала. Правда, каятися мені зовсім не хотілося.
– Це не штучки, а моя робота, Анно, – похитавши головою, пояснила я, збираючи з журнального столика у вітальні мамин сервіз. Все ж сестра покладала на цей вечір великі надії, раз не пошкодувала єдину пам'ятну річ, що залишилася від наших батьків. – І нічого такого я не зробила...
– Угу... – скривилася Анна, поставивши чашечку на тацю. – Тобто ти вважаєш нормальним зображати, що у тебе різко і зовсім несподівано було видіння, в якому ти бачила його суджену? Блондинку в синій сукні.
Звичайно, блондинку. І, звичайно ж, в синій сукні. Саме це я радила вдягнути безнадійно закоханій в ерра Копера террі Воткер. Тому мені слід було тепер тільки запастися терпінням і спостерігати, як будується нова щаслива родина, збуваються мрії юної дівчини. Правда, судячи з погляду тарри Копер, нареченому права вибору вже не надається. Але що вже... краще любляча терра, ніж злопам'ятна я.
Тарра Копер вже готова була одружити сина з ким завгодно, лише б віднадити від гулящої вдови з жахливою репутацією. І якщо ерр і буде чинити опір, авторитету матері вистачить приструнити не тільки його хіть, але припинити найменші погляди в бік тарри Шульц.
Мені його навіть шкода стало трохи.
– Доля, – філософськи простягла я, кинувши останню серветку поруч з чайником, чашками і блюдечками, і сіла на диван. – І точно не моя, Анно. Пробач.
Сестра важко зітхнула і теж опустилася в крісло навпроти.
– Тая... ти не розумієш. Я хочу... як краще, – уривчасто початок вона, ретельно підбираючи слова. – Тобі потрібен захист. Слабкій жінці складно одній в цьому світі. І тобі слід було б прислухатися...
– В такому разі, тобі чоловік потрібніший, – втомлено відмахнувшись від її слів, сказала я. – Але чомусь ти не поспішаєш вискакувати заміж. Хоч ерр Себерт вже не перший день заглядає до нас запитатись про твоє самопочуття і дізнатися чи не потрібна нам допомога по господарству. Але чомусь ти не звертаєш на його зусилля ніякої уваги.
– Ти сама розумієш, що це неможливо, – схопилася сестра, залившись фарбою. Але після знову взяла себе в руки та сіла на місце. – Я не можу…
– Чому ж? Вдові не заборонено виходити заміж, якщо вона не королева. Так що все можливо! Але давай все ж залишимо цю тему. Вона мене вже порядком втомила. До речі! Про що я взагалі з тобою хотіла поговорити, – змінивши обридлу тему заміжжя і шлюбів, згадала більш цікаву новину я. – У мене чудові новини. Я знайшла постійну роботу. І вирішила наші з тобою фінансові проблеми. Вистачить і на навчання Сема і просто на безбідне існування. Анно, в нашому житті, нарешті, почалася біла смуга!
Брови сестри різко злетіли вгору, а погляд відбивав всю ступінь недовіри до моїх слів.
– Сподіваюся, нам не доведеться пояснюватися з міською вартою? Це законно?
– Ти мене за кого приймаєш? – натурально образившись, обурилася я. – Знаєш же, що я не стала б зв'язуватися з нелегальною магічною практикою.
– В такому разі, навіть уявити не можу, що саме ти збираєшся робити. Кому потрібні твої ці... ворожіння. Там же з десяти слів – три літери правди. І то…
Так і знала, що вона не повірить.
Мені страшенно хотілося розповісти про візит королеви, але я вчасно прикусила язика, пригадавши обіцянки не тріпатися на кожному розі.
– Це робота на... корону, – обережно привідкрила я страшну таємницю. – Але я не можу сказати, в чому вона полягає. Навіть тобі. Вибач.
Тепер у погляді Анни чітко читалося занепокоєння.
– Дуже сподіваюся, що це... безпечне завдання, – підбираючи слова, уточнила сестра, розуміючи, що якщо робота дійсно пов'язана з королівською родиною, то розповісти про неї я не зможу. Хто знає, королева Торрія могла і накласти на мене якийсь закляття, яке задушить мене, ледь я розкрию рот. Ніхто не дає ніяких гарантій. Тому, щоб уникнути, краще промовчати.
– Безпечніше не придумаєш, дорогенька, – посміхнулася я. – І абсолютно нескладне.
Що може бути небезпечного в посаді розпорядниці королівського відбору? Правда, я слабо уявляла себе нянькою дорослим дівчатам на виданні. Особливо тим, що марять короною, популярністю, владою, багатством і балами. Прошу зауважити, що поняття «любов» в цей ряд я навіть не ставлю. Не варто паплюжити високе почуття сусідством з настільки приземленими речами. Та й не віриться мені, що пані, що рвуться на королівський відбір, мріють про любов.
– Дуже хочу на це сподіватися, – кивнула сестра. – Але краще б ти вийшла заміж, продала лавку передбачень...
– Ох! Та не починай ти знову... – вскочила я, порядком втомившись від всіх цих настанов. – Я любити хочу, розумієш? Кохати! – але зрозумівши, що цим тільки ятрю душевні рани єдиної і улюбленої сестри, зітхнула і додала: – А ще хочу повечеряти і лягти таки спати. День видався...
– Так, зараз щось приготую. Дітей немає вдома, і я абсолютно розледачіла, – закивала Анна, підхопивши тацю і попрямувавши на кухню.
І без дару віщунки було зрозуміло, що думає вона зовсім про інше. Зараз, напевно, крадькома витирає сльозу, згадуючи покійного чоловіка і щасливе життя з ним. Звичайно, вона хотіла і для мене такого ж тепла і любові, спокійне і розмірене життя.
Але нажаль…
Я підхопила подарований мені ерром Копером, ну або його мамою, букет червоних троянд, щоб відставити вазу на підвіконня і...
Знову видіння.
Хмарка пари зривається з відкритих губ... Морозна кірка покриває пелюстки червоної троянди, перетворюючи її в утикану голками крижану квітку... Незнайомі блакитні очі стають чорними... Вогненний спалах...
Пальці ослабли, і ваза, вислизнувши, вдарилася об килим, з глухим стуком розлетілася на друзки.
Друге видіння за день. І знову якась нісенітниця... Як мені розтлумачити видіння, якщо я навіть поняття не маю, чому вони мені приходять.
Зараз непогано було б зв'язатися зі своїм викладачем по віщуванням. Подякувати їй за рекомендацією, а заодно розпитати, що все це може означати. Але пізніше. Та й... що питати?
Всі провидиці, як одна твердять, що в своїх видіннях кожна розбирається самостійно. Тому як означати вони можуть що завгодно. Іноді, на це йде не один рік. Та й це не факт, що десь віщунка не схибить і не витлумачить своє пророцтво неправильно. Тому пророцтво не сама почесна магія. Так що... все сама.
Але це терпить.
– Таяна! Вечеря готова! – повернув мене на землю голос сестри.
Прокляття, а ще осколки прибрати. І квіти... може, викинути їх? Не подобаються вони мені!
Чорт з ними! Нехай стоять.
Уже далеко за північ, коли місто заснуло, а я все ще крутилася, немов замість перини мені підклали мішок з цвяхами, я все-таки не витримала, і викинула дбайливо перенесені сестрою в мою спальню квіти прямо у вікно.
Як не дивно, навіть дихати стало відразу легше.
Місто потонуло в темряві ночі. Осінній холод лягав на вулиці першим приморозком. Занадто рано в цьому році морози. І дуже вже вони колючі. Чомусь пригадалася утикана крижаними голками троянда.
Може ж бути, що видіння і мороз якось пов'язані? Чи я вже починаю придумувати?
Я зітхнула, вдивляючись в темряву. Хоч в око стрель! І тільки десь на заході небо палахкотіло від блискавиць. І я не могла погляд відірвати від, раз у раз вибухаючого то червоним, то синім, неба. Серце калатало в грудях сильніше і частіше. Немов там відбувалося щось важливе для мене.
Але хто б мені сказав, що саме?
