Раді Вас бачити!

– Що ви робите? – у відчаї прошепотіла я.

Я прийнялась колотити його по грудях і голові, а він притиснув мене до стіни всім тілом, і у цій незручній сукні я не могла навіть підняти ногу, щоб вдарити його. Однією рукою він схопив мене за обидва зап’ястя над головою, а іншою лапав мене, доводячи до майже конвульсивного здригання від огиди.

– Яке тіло… - стогнав він. – Я теж сьогодні отримав подаруночок.

Я навіть не цікавилася, про що таке він каже, бо намагалася вирватися, як метелик зі хватки безжалісної долоні, яка у будь-яку мить могла розчавити.

– Будеш моєю.

Я завмерла і, приголомшена здогадкою, підняла на нього очі. «Хто перший попросить, тому і віддам» - сказав йому батько, і Крейн, не втрачаючи часу, попросив. А батько «благословив», бо йому було однаково, під кого мене підкладати.

– Ви мерзенна свиня. Софія ще жива. А я скоріше помру, ніж дам вам наблизитися.

– Вона надто слабка і навряд чи виживе. А ти, - він натиснув мені між ніг, - нікуди від мене не дінешся. На карту поставлено дуже багато, крихітко.

Я продовжила свою боротьбу – так просто я йому не здамся. Намагалася відтоптати йому ноги, зачепити ліктями, вдарити лобом. Я не хотіла кричати на весь дім і руйнувати цю родину – Софія любила цього виродка, і зрада могла погано вплинути на її емоційний стан, а цього ніяк не можна було допустити. Він вже підтягнув поділ моєї сукні вгору і лапав стегно, коли перед входом у коридор пролунав сміх Софії. Зараз вона поверне…

Крейн відпустив мене, і я рвонула на кухню, а звідти – на задній двір. Це вже входило у звичку.

Як я ненавиділа їх обох! Яка же сволота мій батько!

Я стояла на морозі, -12 градусів. Стояла і молилася, щоб Софія жила. Вона – мій єдиний шанс на порятунок. Принаймні допоки не знайдуться інші мисливці на моє тіло.

Рома вийшов слідом за мною і обійняв мене.

– Хто це був? – спитав брат.

– Один хлопець запав на мене.

– Хіба лише один? – підколов Ромео, натякаючи, що я завжди була популярна у школі.

– Я сказала йому, щоб відвалив.

– Знов нічого нового. Слухай, я вже відморозив собі зад.

– Тільки зад? Більше нічого не постраждало?

– Тобі вісімнадцять, а поводишся як малолітка. Ще підхопиш пневмонію.

– Ром, поїхали додому. Софії треба відпочивати.

– Вона сильніше, ніж здається.

– Ти так вважаєш?

– Ми щойно зустрілися у коридорі, вона стиснула мені долоні і сказала «я буду жити».

– Ніхто в цьому і не сумнівався.

– Можливо, вона сама боялася повірити, а тепер зрозуміла, що у неї немає іншого вибору, адже вона не може покинути трьох дітей. І на неї раптом зійшло, знаєш, осяяння.

Я подивилася на острівці світла, що падали з вікон на сніг. А якщо вона щось бачила або почула?

***

Софія зателефонувала мені наступного дня посеред занять і попросила заїхати до неї на роботу, коли я звільнюся. Це прохання було таким неочікуваним, що до кінця пар я встигла накрутити себе, і у мене почало смикатись око.

До того ж, сьогодні перед аудиторією я зустрілася з Сашком. Він спирався стегнами на підвіконня, а Аня стояла між його ніг, обіймаючи за шию. Вона була висока, струнка. Нападниця. Гриву світло-русявого волосся під час ігор збирала у високій хвіст і чіпляла ще кілька резинок з інтервалом приблизно в десять сантиметрів, що ефектно підкреслювало їхню довжину. А зараз вони закривали майже всю спину. Його руки почивали трохи нижче її талії. Цікаво, він зраджує їй? Аня якось поділилася зі всією командою у роздягальні, що досі невинна, а Сашко пообіцяв чекати, коли вона буде готова. Невже вона не розуміла, що він занадто гарячий, щоб чекати? Коли я проходила повз і зустрілася з ним очима, він сильніше стиснув пальцями її сідниці. Я помітила, бо швидко перевела туди погляд. Мені враз стало спекотно, тому що я уявила, що подумки він зробив це зі мною. Аня поклала його руки собі на поперек, щоб вони припинили хазяйнувати там, де не можна. Якщо він справді стримувався, то йому було дуже і дуже несолодко.

Коли остання пара закінчилася, я пішла на станцію метро. Це тільки зранку нас підвозив до ліцею та універу водій, а потім ми були надані самі собі.

Як виявилося, дарма я нервувала. Софія благала мене допомогти їй з бухгалтерією.

У неї була мережа магазинів одягу з власним брендом, вона особисто займалася дизайном і вміла добре шити, проте останнім зараз займалася ціла команда швачок. Її бухгалтер переїхала, і Софія хотіла, щоб саме я замінила її, хоча я вчилася на фінансиста.

– Я буду добре тобі платити, - кинула вона суттєвий аргумент. – Ти зможеш орендувати квартиру або відкладати гроші. Софія явно хотіла посіяти якісь думки мені в голову. Вона сиділа у своєму кріслі і виглядала у ньому такою маленькою, що у мене серце стиснулося.

– Я знаюся на бухгалтерії і всьому тебе навчу.

– Гроші це добре, але я все одно не змогла б вам відмовити, мамо.

Я сама злякалася від того, що в мене це вирвалося. Її це явно зворушило до глибини душі.

– Дай обійняти тебе, мила, - попросила вона.

Але я сіла на підлогу і обійняла її коліна.

– Ви мені потрібні. Не залишайте мене.

– Я зроблю так, щоб у тебе все склалося добре.

***

Софія справді зробила це – вона переграла їх. «Хімія» працювала, кожен сеанс давався їй важко, але чим далі, тим швидше вона відновлювала сили. У неї дійсно була неймовірна жага до життя. Ця сильна жінка перемогла рак.

Поки її боротьба ще тривала, мені також не можна було втрачати пильність. Навіть якщо час був пізній, а вулиці вкривав крижаний дощ, багаті чоловіки пересувалися на дорогих авто і не помічали непогоди. Вони могли заїжджати прямо у гараж, а звідти потрапляти одразу в дім. А якщо ти у цей момент на цокольному поверсі намагаєшся відіпрати улюблену сукню, то взагалі не підозрюєш, що у будинок завітав небажаний гість. Коли Софія заговорила зі мною про відкладання грошей, я уявила, як одного разу мені доведеться втекти з дому. Будь-яке вміння могло знадобитися у дорослому житті. Бабуся з дитинства вчила мене готувати. З пранням було теж нескладно: одна чудова жінка знала все про тканини та догляд за ними і ділилася зі мною своїми знаннями. Навіть якщо доводилося працювати ручками, мене це не лякало. Щось мені підказувало, що не завжди у мене буде пральна машинка.

В той вечір я зібрала свій брудний одяг та спустилась у пральню. Я десь заляпала свою сукню і прийнялась відтирати пляму, сварячи себе-нечупару. Рома сидів на столі та бовтав довгими ножищами. Брат щось відчував, він бачив мою вічну пригніченість, тому завжди ходив за мною хвостиком, складаючи мені компанію.

– Ромео, в тебе немає своїх справ? – спитала я його не самим ввічливим тоном. Я хотіла трохи його образити у благих цілях. Годі йому було вже піклуватися про мене. Хай би зайнявся собою, у відео-ігри погрався, наприклад.

– Просто в тебе такий вигляд… прибитий.

– Невже?

– Не хочеться залишати тебе саму. Ромка міг збіситися через дрібницю, але коли справа стосувалася серйозних речей, він проявляв витримку і стійкість. Якщо вбив собі у голову, що у мене депресняк, то так просто його не позбутися. Треба було вколоти болючіше.

– Може тому і прибитий, що ти не даєш мені спокій? – награно-невдоволено примружилася я. – Ні хвилини не можу побути сама. Цілими днями не відлипаєш від мене, скільки можна?

Рома подивився на наручний годинник і зіскочив зі стільниці.

– Як скажеш.

А наступний мій випад мав його добити.

– До речі, я забула у кімнаті у шафі блузку, блакитну таку, - повідомила його спині. – Я в ній вчора ходила, зрозумів, яка? Принеси її сюди, будь ласка.

Це розізлило братця, мабуть, до диму з вух та носа. Я не бачила, бо він дверима хлопнув. Але «будь ласка» змусить його задовольнити моє прохання. Кине мені цю блузку в обличчя, але головне, що принесе. Він дуже мене любив, а я цим іноді користувалася. Та і я любила його не менше і теж виконувала його прохання та примхи. Головною умовою було промовити чарівні слова.

Залишившись на самоті, я почала наспівувати. Що ж, тут мені допоможе тільки засіб для виведення плям. Це ж треба! Улюблена сукня! Червона, з довгим рукавом, коротка та вільна, яка ідеальна витягувала мою фігуру.

Двері клацнули, і не обертаючись, я увімкнула підлизу:

– Дякую, Ромео. Ти найкращий брат… - «у цьому будинку», хотіла я додати, коли раптом чиєсь тіло опинилося ззаду, одна рука схопила мене за груди, а інша забралася набагато нижче.

Мене наче вдарило струмом. Я сама перетворилася на струм, на блискавку, що билася у всі боки, тільки для Крейна я не представляла жодної загрози. Я вся була в його владі, в мене не було шансів на вдалий спротив. Одна спроба втекти, і ось я вже на підлозі під ним, брикаюсь як антилопа перед останнім подихом у пащі лева. Цим я йому дуже заважала, і він вліпив мені ляпаса. Мої шорти йому також не подобались. Одне за одним це створювало затримки. Затримки-рятівниці. Як розповідав потім Рома, він зіштовхнувся з Крейном біля дверей у підвал. Той кинув запитальний погляд на жіночу блузку у його руках.

– Мене Наталка чекає, - пояснив він з дитинства знайомому «доброму» дядечку, киваючи у напрямку сходів.

– О, а я як раз вниз за пляшкою вина. Заскочу у пральню заразом, - і просто вирвав одежинку з рук мого брата.

Як не рад був Ромео перекинути на інші плечі нестерпний шовковий тягар та не бачити мого обличчя принаймні до ранку, тверезо порозмисливши одну-дві хвилини, він вирішив спуститися вниз. Не сподобалась йому нахабна наполегливість Крейна.

Брат просто зніс виродка з мене і з усієї сили вдарив його кулаком кілька разів. У Роми був досвід – він часто бився, коли я вчилася у ліцеї. Покидьок, хоч і скалився, але розумів, що на цей раз програв. Мовчки заправив свої причиндали в штани і вийшов з пральні.

Він не встиг нічого мені зробити. Затиснув мене, знерухомів, стягнув ті шорти цілком достатньо, щоб… Не вистачило останнього руху. Не вистачило… Але тим не менш після цього в мене поїхав дах. Знаю це знов таки зі слів брата.

На якомусь інстинкті я моментально натягнула одяг на місце, і поки виродок виходив геть, я зав’язувала шнурок на шортах вузлик за вузликом.

Здається, це могло означати, що ніхто і ніколи сюди більше не залізе. А мої думки полетіли у протилежному напрямку. Я так боялася, що одного разу тварюка знов зловить мене і дійде до кінця. Боялася, що не завжди Ромка може опинитися поруч, і нікому буде рятувати мене, нікому захистити. Тоді я усвідомила, як сильно хочу хлопця, з яким потайки гралася у гляділки останні три тижні. Якщо запропонувати йому..?

Рома притискав мене до себе так сильно, що я вдихнути нормально не могла. У брата також в цей день світ став догори ногами. Може і варто було поділитися з ним, раніше розповісти про домагання Крейна і плани стариганів, але ж… п’ятнадцять років… Хіба могла я малому хлопчиську про таке казати? Тільки я недооцінила брата. Він переміг виродка в той день. Він врятував мене, а після був поруч. Рома став моїм будиночком, моїми міцними стінами. Я говорила, що хочу спокою? Тільки з ним, з рідною моєю людиною, я той спокій і знаходила.

– Наташ, пробач мені… Це через мене він сюди прийшов…

Звичайно, я округлила очі у подиві.

– Ромео, чути цього не хочу. Ти взагалі ні в чому не винний. Навпаки, якщо б не ти…

– Тепер мені зрозуміло, чому Софія у твій день народження попросила мене не зводити з тебе очей і завжди оберігати, - я округлила очі і рот розтулила, і тут же прикрила його долонею. – Таке вже траплялося раніше?

– У той самий вечір.

– Чортів збоченець.

- Він подарував мені сертифікат у спа-салон, - засміялася я. – Щоб мене обробили як слід перед тим, як він трахне мене на підлозі.

– Це той, що ти спалила у каміні?

– Ага, - ми істерично засміялися, але потім я різко замовкла.

Захисна реакція моєї психіки дала збій, і я повернулася в жахливу реальність.

– Він ледь не зґвалтував мене...

Жарти закінчилися, і мене почало трусити. Мені було так страшно тоді. Так страшно, що саме він зробить це зі мною.

– Я більше ні на мить не залишу тебе саму.

Я стиснула долоню брата, щоб знав, що я йому вірю.

– Отже, Софії відомо, - проговорила я, коли заспокоїлася.

– Вона любить тебе більше, ніж його.

– Я думаю, їй жахливо боляче. Від такого зазвичай руйнується звичний світ.

– Але це навпаки надало їй сил. Можливо, він зраджує їй вже давно, тому вона відреагувала спокійно на його вчинок, а хвилюється лише через тебе і твою беззахисність перед ним. Ти не думала розповісти батькові?

Я цокнула язиком і закотила очі.

– Тобі п’ятнадцять чи п’ять?

– Він знає?!

– В тебе що, досі якісь ілюзії щодо татусика? Він справжній монстр.

– Нет, що тоді робити? Ти переїдеш?

– Який сенс? Цей виродок знайде моє житло, за потреби виламає двері і доведе справу до кінця.

Мені здалося, Рома був у відчаї.

Поки Рома думав, як захистити мене, я планувала, як затягнути Сашка у ліжко. Це буде просто чи важко?

Ось так все це і почалося. Так я поділила своє життя на «до» та «після». Я не мала перед очима прикладів вдалих стосунків та щирих почуттів до протилежної статі, тому не думала, що все може погано обернутися. Я лише збиралася подарувати одному хлопцеві свою невинність, якщо йому, звісно, було б цікаво. Сашко мав важливу причину відмовитись. Але те, що чинна і неприступна Анна тримала свого хлопця на певній дистанції від своїх трусиків, могло зіграти на мою користь. Разок спустити зі мною пар, і неважливо, вперше це для нього чи ні, – для Сашка ідейка не така вже й погана?