Спочатку:
На сторінку книги
Принц запрошенню не зрадів, але відмовити не міг.
– Зараз буду, – озвався, все ж таки заходячи всередину.
Пройшовся нашою вітальнею, ніби перевіряючи щось. Кивнув задоволено. Передав Мілену з рук в руки Валлі, що вибігла назустріч.
– До завтра, Міолі, – шепнув мені на вухо, від чого в животі заіскрили сотні вогняних світлячків.
Нагадуючи, що, між іншим, від дії чортового порошку мій організм ще не звільнився!
Не знаю, що вичитав принц у очах, але погляд затримав. Провів рукою по плечу. Після якось надто швидко відвернувся. І різко вийшов.
Сподіваюся, розповість потім, що знадобилося її величності.
– Таяно, – запитала я у дівчини, що виглянула зі спальні. – Де Бахтіяр?
– Лежить, пані, – служниця глянула у бік кімнатки для прислуги, і я рушила туди.
Він лежав на матраці, постеленому прямо на підлозі. На спині. Поза напружена, але видно, що якусь рівновагу чоловік знайшов.
Розплющив очі, ледве почувши, що рипнули двері.
– Як ти? – шепнула я, наближаючись.
– Без нашийника було б краще, – прохрипів він. – У ньому не можу зцілюватись.
– Я... не знаю, як його зняти.
– Ви не знімете його. Він запечатаний рабською печаткою.
– Як я можу тобі допомогти?
– Ніяк, пані.
Щось я аж здригнулася від такого звернення. Адже ми вже майже на «ти» були, майже по-дружньому спілкувалися. Чи він вирішив, що саме я у всьому винна... тільки чому?! Чи це була якась захисна реакція. Не образити господарів, коли погано... щоб не стало ще гірше. Щоб не покарали ще сильніше.
– Посплю трохи – заживе, – Бахтіяр спробував усміхнутися. – Вам також не завадить відпочити. Допомогти роздягнутися?
Він навіть почав підводитися, але я зупинила:
– Ну що ти! Хіба я сама сукню не зніму?
Хотіла нагадати, що в моєму світі я не маю ніяких рабів, але поглянула на двері, побоялася, що служниці почують, і лише уточнила:
– Може, ліки якісь?
– Ніхто не принесе рабові ліків серед ночі. Лише зайву увагу привернете. Все пройде.
Він заплющив очі, і я тихо вийшла.
Справді, до принца не піти – він зараз у королеви. А якщо відправлю служниць на пошуки лікаря, навряд чи це скінчиться добром.
Все-таки він напівбог. А в них має бути нормально із регенерацією. Завтра обов'язково спитаю Нортена, як зняти чортів нашийник. Сподіваюся, асур зможе захистити мене від розлюченої бабці.
З цими думками, мляво роздягнувшись, я майже одразу відключилася.
Сніданок, звісно, проспала. Навіть не чула, коли до нього кликали. Прокинулася вже ближче до обіду від криків, що стояли десь за стіною.
Прислухалася. Схопилася, і, накинувши довгий шовковий пеньюар, кинулася на галас.
Так і є! Бабця Еллен. З'явилася не запорошилася. І звісно, почала відчитувати бідного Бахтіяра.
–... пропустив! А я тебе не для того з моїми дівчатками відправила! Ти маєш стежити за ними! Як вони опинилися вночі в компанії принців, і без тебе?!
Бахтіяр витягнувся перед нею посеред вітальні, хоча стояти йому ще було важкувато. Але погляд уже сяяв упертістю.
– Я не можу стежити одразу за обома. Якщо ви хочете, щоб я роздвоївся, зніміть нашийник.
Ого, він і таке може? Чи це для красного слівця?
– Як ти зі мною розмовляєш? – верескнула бабця. Щось нервова вона вранці... з обіду, точніше.
– Це все Діклафо... фаній, – промовила я, входячи. В тому числі і бажаючи перевірити її реакцію. Напевно, у королеви теж є корисний камінчик, який потрібно запхати в рот, але все ж...
Бабця здригнулася і обернулася. Зміряла мене похмурим поглядом, її очі підозріло блиснули.
– Що – Діклафаній? – перепитала.
– Залицявся до Мілени і вивів її, поки Бахтіяр допомагав мені з зачіскою.
– З твоєю сестрою я теж говоритиму. Спить, бідолаха, виснажилась.
Угу, вона бідолаха, а побитий Бахтіяр не виснажився.
– Як ельфу вдалося його підкорити? – запитала я.
Очі бабці звузилися. Блиснули темним гнівом:
– Ельф зміг підкорити Бахтіяра?
– Обплутав його якоюсь вогняною ниткою, і Бахтіяр не зміг чинити опір.
Бабуся грізно глянула на раба, і я теж покосилася: чи не видала чогось важливого.
– Гадаю, кров, – озвався той.
Бабуся насупилась. Я ж одразу не зрозуміла, про що це, і лише за кілька хвилин дійшло.
– Ах він упир! – обурилася. – Це він спеціально Міленці руку порізав? Щоб її кров'ю на тебе вплинути?!
– Міолі! – обсмикнула бабця. – Ти все-таки говориш про кузена принца, май повагу. Хоча, – додала тихіше, – і справді упир. Я розберусь з цим!
Розвернувшись різко, вона вийшла. У дверях тільки кинула:
– Бахтіяре, приведи себе до ладу і супроводжуй Міолі на обід. Так! – перебила моє заперечення. – Ти сніданок пропустила, але обід не смій!
І вона вийшла, голосно грюкнувши дверима. У які буквально за хвилину постукали.
Таяна, визирнувши зі своєї кімнати і отримавши мій кивок, відчинила.
На порозі стояв слуга у червоній формі палацу.
– Його високість принц Нортен попросив передати пані Міолі, – промовив, протягнувши щось Таяні.
Та з подивом прийняла коробочку і принесла мені. Бахтіяр, потіснивши мене, взяв її першим. Відкрив і здивовано завмер.
– Що? – зазирнула я.
– Ліки... для асурів, – пробурмотів раб.
– О! – здивовано видала я. Боги, принц мені подобається дедалі більше!
Бахтіяр дістав одну з баночок із маззю.
– Нумо допоможу, – зголосилася я.
– Це... не прийнято. Ваша бабуся по голівці не погладить.
– Її тут немає, – хмикнула я, прикусивши язика, щоб не зпошлити. З приводу того, кого і по чому буде гладити бабуся.
Рішуче забрала баночку разом із коробочкою, і наполегливо загнала раба назад на матрац.
Присівши поряд, я обережно витягла ліки й почала втирати мазь у всі синці та садна, починаючи з обличчя.
Можливо, слід було покликати Таяну, але мені несподівано приємно було зробити це. Водити пальцями по пружній смаглявій шкірі, відчувати переливи м'язів, внутрішню силу, яку він буквально випромінював.
Чоловік під моїми руками розслабився. Зсередини його ніби проривалися дивні звуки... які чимось нагадали мені котяче муркотіння.
Схилившись нижче, я прислухалася до них... відчуваючи, як тіло сповнюється дивним, приємним відгуком.
– Дякую, г... Міолі, – хрипко пробурмотів Бахтіяр, коли все було змащене по другому колу.
– Відпочивай, – підвелася я, закриваючи баночку.
Заодно зазирнула, що у коробці ще є. Ого! Якийсь зміцнюючий лікувальний настій.
– Але... – нахмурився раб.
– З обідом я вже якось впораюся. А ти випий ось це, – глянувши на похмуре обличчя асура, я вирішила, що напувати його з ложечки краще не треба.
– Але господиня...
– Якщо вона чіплятиметься, скажу, що я наказала тобі залишитися. Відпочивай. І взагалі за Міленою доглядай, це її ельфи ночами з кімнат виманюють. А я на людному обіді якось постараюсь ні в що не вляпатися.
А заразом і нагадаю принцу про заклинання.
