Налаштування
Розмір шрифту:
Інтервал:
Колір
тексту:
фону:
Коментарі

Авторизуйтесь, якщо бажаєте залишити коментар

Авторизація Реєстрація
Доступ обмежено! Контент 18+

Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.

Читання дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років

Навіть через багато років Алекс Маріно все одно продовжував з’являтися у моїх снах, не дозволяючи забути про те, яким Чудовиськом він колись був. Той жахливий епізод у винному льосі залишив свій слід — мій голос майже повністю зник. Дядько серйозно пошкодив мої зв’язки. Але потроху я все ж таки почала повертати собі голос, але повністю його відновити, на жаль, вже було неможливо.

Сліди від пальців Алекса Маріно ще тривалий час залишалися на моїй шиї. Ця людина була потворна у своїй жорстокості і одержимому прагненні заволодіти грошима і владою. Він міг наважитися на будь-які звірства, щоб досягнути власних цілей. Але тепер цієї людини більше не існувало. Потрапив він до пекла за свої гріхи чи ні — я не знала. У минулому ця людина займала занадто величезну частину мого життя, тепер я не хотіла про неї думати жодної зайвої секунди.

Маленький Еліа закряхтів у візку, повернувши мене думками на землю. Я акуратно заколисала сина і подивилась на особняк, який колись був моєї домівкою, потім став кліткою, а тепер перетворився на мою повноправну власність.

— Ти точно хочеш продати його? — спитав мене Маркус, опустивши одну долоню на мою талію.

Я позитивно кивнула.

— І точно хочеш поїхати з рідного міста?

— Так, саме цього я і хочу.

Нехай найголовніша небезпека в особі мого дядька була ліквідована, але залишався ще Леон, його дружина, Мелані. Я не хотіла ніякої війни. Не хотіла витрачати свою довгоочікувану свободу на помсту людям, які ледь не позбавили мене і мого сина життя. Так, у нас народися син. І я хотіла б подарувати йому ту родину, яку колись відібрали у мене. А в гонитві за помстою існував суттєвий ризик залишити Еліа сиротою. Воно того не було вартим.

— Нехай частина грошей з продажу, — пошепки почала я, — перерахують благодійному фонду. А інша половина — залишиться для нас і Еліа.

Усі брудні і криваві гроші Алекса Маріно я вирішила віддати на благодійність, щоб вони хоча б частково, але очистилися. Жити з ними я б усе одно вже не змогла.

— Ти в мене занадто добра, — Маркус обійняв мене ззаду і торкнувся кінчиком носу моєї шиї.

Я нічого не відповіла, лише усміхнулась.

— Тоді їдемо. Не витрачатимемо дарма час.

Я ще раз подивилась на особняк, на яблуневий гай, що було видно вдалині. Інколи повертаючись думками у той роковий вечір, я навіть подумати не могла, що в майбутньому саме він допоможе мені вибратися з клітки.

— Їдьмо? — обережно спитав мене Маркус, узявши Еліа на руки.

Я знову кивнула і попрямувала убік броньованого джипу. Один з охоронців вже склав візок і помістив його в багажник.

Зручно розташувавшись на задньому сидінні, я обійняла Маркуса за плече і подивилась на нашого сина. Він дрімав, стиснувши рученята у крихітні кулачки. Маркус поцілував мене у маківку і дав знак, що можна виїжджати.

З кожною новою секундою ми віддалялися від кайданів старого жахливого життя і прямували до обіймів нового, щасливого. В обіймах того життя, де ніколи не з’явиться місце для моторошних примар минулого.