Мені було лячно і одночасно із цим дуже солодко. Я ніколи ні з ким не цілувалась. Дядько намагався не підпускати до мене хлопчиків. У сексуальному плані я геть нічого не тямила, тому мене трохи лякала реакція власного тіла. Мені стало спекотно і серце пришвидшено застукало у грудях, ніби збожеволіло.

Гарячі і вологі вуста Маркуса жадібно цілували мене, а язик… Його язик пестив, прагнув потрапити усередину, щоб сплестися з моїм. Ще декілька секунд тому я з тривогою думала про те, щоб у Маркуса через мене не виникло жодних проблем з братом. Навіть встигла подумки посварити себе за те, що занадто переймалась через чужі сімейні зв’язки. А потім прийшов Маркус. Тихо. Я шкірою відчула його присутність. І він мене поцілував. Так агресивно і пристрасно. Його рішучість мене і лякала і приваблювала.

Мої долоні завмерли на широких напружених плечах. Голова трохи паморочилась, тому що емоцій виявилось занадто багато. І всі вони такі яскраві і гострі. Я вже і забула, коли востаннє відчувала щось подібне. Моє серце калатало, але не через страх… Ні. Воно раділо і це було дуже незвичайно.

Ми з Маркусом геть чужі люди, але те, що зараз відбувалось між нами не можливо було логічно і виразно пояснити. Мене тягнуло до нього. Я відповідала на його поцілунки, дозволяла міцно тримати себе в обіймах.

Маркус втягнув мою нижню губу, трохи прикусивши її. У мене від цього шкіра миттєво вкрилась сиротами. Господи, що зараз відбувалося?! Маркус підштовхнув мене до столика, за яким ми ще геть нещодавно обідали і всадив на його край. Я не впізнавала себе. Коли це я встигла стати такою доступною і вульгарною?

— Я хочу здерти з тебе цю сукню, — прошепотів Маркус і подивився на мене. Його чорні очі палали, погляд став якимсь туманним і особливо глибоким.

— Не треба, — прошепотіла я, міцно стиснувши широкі плечі.

— Не треба, — луною відґукнувся Маркус, відверто роздивляючись мої вуста і торкаючись їх контуру великим пальцем.

Мені подобався цей дотик. І цей погляд, яким на мене зараз дивився Маркус, теж подобався. Я себе раптом відчула привабливою і… потрібною. Несподівано Маркус торкнувся кінчиком носу моєї шиї, повільно опустився нижче, до яремної западини, і глибоко втягнув повітря. На мить у мене склалося таке враження, що я опинилась у лапах якогось сильного, але ласкавого чудовиська. Воно відчуло неймовірно збуджуючий аромат і жадібно припало до його джерела.

— Ти боїшся мене? — Маркус випростався і опустив кулаки на стіл. Я ніби потрапила у пастку.

— Я, — моє дихання було важким і нерівним. Я досі відчувала пульсацію у вустах після нашого поцілунку. — Я не знаю. Боюсь і не боюсь. Мене твоя сила лякає і похмурість, але… Я не тремчу від страху поруч з тобою. Вже ні.

Маркус уважно роздивлявся мене, слідкував за моїми емоціями і вочевидь про щось думав. Його важкий похмурий погляд спантеличував, але не лякав.

— Ти вся тремтиш, — помітив Маркус з легкою усмішкою на вустах.

— Це не страх, — сором’язливо відповіла я.

— Знаю. Я це відчуваю, — в чорних очах промайнуло щось таке лукаве і еротичне.

— Ти злишся? — раптом навіщось спитала я, ніби інтуїтивно відшукавши у своїх думках саме це запитання.

— Злився, — Маркус випростався і схрестив руки на грудях. — Але вже ні. Не можу поруч з тобою довго злитися, — він ще раз подивився на мої вуста, а потім дістав телефон з задньої кишені штанів і пішов.

Того дня геть несподівано ми сказали одне одному так мало, але в той ж час так відверто багато. Між нами ніби іскра спалахнула. Але я не жалкувала. Не жалкувала про поцілунок, дотики і слова. Вперше я не жалкувала про те, що так необачно підкорилась внутрішньому бажанню. Правильно це було чи ні — неважливо. Я зробила так, як підказало мені моє серце.

Через декілька днів Маркус раптом кудись рано-вранці поїхав. Карен сказала, що він вирушив до аеропорту зустрічати свою наречену. Ця відповідь несподівано неприємно сковзнула іржавою голочкою вздовж мого серця. Я ніколи не відчувала саме таку форму душевного дискомфорту, тому гадки не мала, як із ним впоратися.

Подумки посваривши себе, я повернулась з небес на землю. Один поцілунок, нехай і такий пристрасний, все одно нічого не змінював. Адже так? Маркус був дорослим чоловіком і подібні невинні жести навряд чи могли збити його з пантелику.

Карен запропонувала мені випити лимонад. Сьогодні зранку було спекотно, і я вирішила не відмовлятися. Поки що моє пересування містом не обговорювалось і все моє дозвілля стиснулося до меж особняка. Узявши скляну пляшку з домашнім лимонадом, я вирушила до спортзалу. Коли було нічим зайнятися, я просто спалювала зайві калорії.

Налаштувавши бігову доріжку, я майже на годину відпустила усі важкі думки і повністю сконцентрувалась на фізичному навантаженні. Насправді я була не такою слабкою, якою могла здатися на перший погляд. Мої м’язи достатньо розвинуті і в мене була відсутня задишка. Я могла бігати довго і тримати правильний ритм дихання. Ще одне вміння, яке я здобула, завдяки турботливому дресируванню дядечка.

Завершивши з тренуванням, я ще походила по спортзалу, щоб позбутися напруги в литках. Прохолодний лимонад чудово вгамував спрагу. Думками я вже була у душовій, коли у коридорі до мене несподівано звернулась Карен.

— Що сталося? — я підійшла до неї.

— Там, — вона тицьнула пальцем на перший поверх. — Мелані. Вона приїхала.

— З Маркусом? — я трохи насупилась.

— Сама. Розлючена. Каже, що вони випадково розминулися. Але я їй не вірю. Приїхала раніше, щоб вас побачити. Точно вам кажу.

Роль звірятка, яке всі звикли роздивлятися, була настільки для мене знайомою і звичною, що я вже не бачила в цьому нічого страшного. Як тільки мені виповнилося вісімнадцять, дядько постійно мене комусь показував, хвалився тим, яку чудову він виховав племінницю. Я звикла бути безвольною лялькою і тільки-тільки почала вчитися ставати іншою. Вільною і здатною мати право вибору хоча б у дрібницях.

Мені не потрібні були конфлікти, тому навмисно злити наречену Маркуса я в жодному разі не збиралась. Мета її візиту мене також не лякала.

— Я в душ, — попередила я Карен і пішла у своє крило.

Переодягнувшись у легкий блідо-рожевий комбінезон, я повернулась до спальні і одразу завмерла на порозі, бо побачила на своєму ліжку дівчину. Довгонога брюнетка у чорній короткій сукні. Витончена з бронзовою оксамитовою шкірою. Така дівчина була гідна місця на обкладинках кращих глянцевих журналів.

— Добридень, — привіталась я першою.

Дівчина граційно підвелась з мого ліжка і повільно наблизилась. Вона рухалась так, як змія рухається убік беззахисної миші. Але проблема полягала в тому, що я більше не хотіла бути цією мишкою. Не хотіла бути беззахисною. Така роль мені вже просто набридла. Я не збиралась дозволяти комусь ображати мене.

— Нічого особливого, — зробила висновок дівчина.

Вочевидь, це і була та сама загадкова Мелані. Я чомусь уявляла її собі трохи інакшою. Вона подивилась на мою обручку і примружилась.

— Це належить мені.

— Не сумніваюсь, — стримано і твердо відповіла я.

— Ти взагалі, хто така? — Мелані зосередила на моєму обличчі погляд своїх очей кольору шоколаду.

— Марія-Луїза, — представилась я.

— Яке старомодне ім’я.

— Класика.

— Маркус був обіцяний мені.

— Вважаю, що це питання варто вирішувати із ним.

— Ти, — прошипіла Мелані і боляче схопила мене за волосся на потилиці, — не грайся зі мною.

Я геть не планувала розвивати сварку. Це просто безглуздо. Дві самки, які борються за увагу самця. Гадаю, Мелані хотіла мене налякати, але після того, що я пережила, такі виверти навряд чи могли викликати в моїй душі страх.

— Я повернулась, тому ти тут надовго не затримаєшся, — Мелані повільно відпустила мене.

— У мене з Маркусом була геть інша домовленість. Наша угода не стосується третіх сторін, вибачте, — я розправила плечі.

— Мала шльондра, — виплюнула Мелані, як змія, яка випльовує смертоносну отруту.

Я ніяк не відреагувала на її образи, бо знала, що протест і заперечення мені зараз жодним чином не допоможуть. До того ж, з іншого боку, злість Мелані можна було зрозуміти.

За дверима раптом почулися швидкі важкі кроки. Через декілька секунд на порозі виник Маркус. Він тримав у руках ключі від машини. В очах було помітно гнів, а вуста перетворилися на вузьку бліду смужку.